Російська мрія

Моя аспірантка Ганна повернулася з Італії! (Серйозно.) Збирала матеріали про Антоніо Грамші дисертації. Побувала в іграшковому благородній містечку Алес на Сардинії, де народився геній. Дух філософа витає там відчутно, зробивши самим відвідуваним і культовим місцем скромну міську бібліотеку, а не супермаркет. Потім була Верона. Там вже інші привиди і тіні. У кожній середньовічної вуличці ввижався їй Ромео, в кожному романтичному провулку – Джульєтта.

Обговорила в мерії несподівано виниклу тему: як могутня духовна основа може вплинути на буття, буденний побут, матеріальну історію цілої єдності людей. Пояснила батькам міста, що дуже схожа ситуація виникає і в Севастополі. Якщо, звичайно, його жителі відчують, що в їх генах відбився не тільки гуркіт великих перемог і славних баталій, але і шепіт Ассоль і мовчання Грея…

Так, всі знають, чим закінчуються слова «Немає повісті сумнішої на світі…». Але мало хто пам’ятає, що ніжна повість про червоні вітрила зачиналась саме в мужньому місті бойової слави. Тоді, коли Гриневський Олександр побачив цей чудовий місто, залитий спокійним осіннім світлом, – в 1903 році. Вже тоді він придумав йому загадкове ім’я – Зурбаган. А потім була прелюдія мрії з пекучим красунею Катею Бибергаль. Напевно, це знайомство і зробило його письменником.

Читайте также:
Чи зможе Коломойський «кинути» кредиторів України?

Адже яка місія письменника? Побачити «заховані сутності». Розрізнити той глибинний і неспотворений образ людини, який захований за випадковостями, наваждениями, помилками і витратами походження. Талановитий був майбутній мислитель Грін, якщо за есерівської афектацією своєї нової подруги, за містечковим пафосом Бибергаль, за її двозначною партійною кличкою «Кицька», за кутастим профілем безкомпромісної активістки побачив зворушливу, майже блаженну полуулыбку безпартійної дівчинки Ассоль…

Хоча це ж Катерина кричала, коли в’язали його на Графській пристані: «Я припливу до тебе під вітрилами…». І вона мало не припливла, найнявши для втечі шаланду. А повинні були відплисти, до речі кажучи, в болгарський Созопол. Єдине місце в світі, де рибалки виходять в море під червоними вітрилами. Не склалося – шаланди не бригантини.

Але потім раптом ситуація втілилася у великій повісті, де все навпаки, як і повинно бути в справжнього життя…

Відразу скажу, що не вважаю Гріна значним російським письменником. Але вважаю його найбільшим російським мрійником. Його час ще не прийшов, але ось-ось прийде! Оскільки тільки зараз світ починає по-справжньому розуміти і Шекспіра, і Грамші, і Гріна. А саме те, що класики помилялися, коли пояснювали, що в основі соціального миру лежить базис-економіка, а духовне знаходиться в «надбудові». Дудки! Базисом людського світу є мрія. А вже все інше – «надбудова»…

Читайте также:
Порошенко і Фіцо відзначили, що суттєвою деескалації ситуації на Донбасі не відбувається

Я про це почав здогадуватися досить рано – ще студентом. Мені дуже щастило на зустрічі з мудрими людьми. Якось на березі Балатону, на вельми скромною держдачі, мені пощастило говорити з беззмінним угорським лідером Яношем Кадаром. Я запитав, як йому вдається так довго і успішно правити країною. Він сказав, що головне – зрозуміти компоненти національної мрії. Угорська мрія, наприклад, з’єднувати непоєднуване. Як гуляш, де органічно з’єднується їжа і селян, і воїнів; в настоянці «Унікум», де поєднуються аромати несумісних трав… Тому він і створив «гуляш-соціалізм», де з’єднував компоненти протилежних політсистем…

Можна сперечатися про деталі, але принцип, думаю, цікавий. Тому я так трепетно ставлюся до мрій різних народів. Якщо осягнув національну мрію хоча б у загальних рисах, зрозумієш і потенціал, майбутнє, перспективи нації…

Я вже писав про грузинської драмі, де всі козирні генацвале мріють про те, щоб росіяни завжди були лохами. Я вже писав і про українське парадоксі, де сімдесят три відсотки бідних і втомлених патріотів мріють бути заможними і невгамовними євреями…

Взагалі, в країнах перемогли майданів мрії не ховають. Їх якраз і урочисто виносять на головну площу. Залишається тільки дивитися і читати гасла. Ага, ось люди стоять за мереживні труси, ось – за найми в Польщі, ось – за «мову»… Майдан – це масовий ексгібіціонізм, коли натовп відкриває поли свого халата і кричить: «Ось моє гідність!» Звідси і втома старенької затраханной Європи від цього перформансу. Всі іммігранти першим ділом відчиняють халат (плащ, пальто, пристойності) і показують…

Читайте также:
Об'єднання БПП і "Удару": формальність чи боротьба за рейтинги і децентралізацію

Але мене мало цікавить те, що на самій поверхні. Тому і шукаю більш тонкі компоненти національної мрії, заховані або в бібліотечній тиші (в головах мислителів), або в провінційній глушині (в надрах глибинного народу).

В тій же Україні, я, наприклад, багато чого зрозумів, побувавши в далекому провінційному гольф-клубі з назвою «Мрія». Вранці оглядав його з готельного балкона п’ятого поверху. Був вражений якістю і нескінченністю гольфових полів. Навіть не зміг відразу порахувати кількість лунок. Потім придивився. Щось забагато було гравців в характерних згорблені позах. Роздивився! Гольфові поля плавно переходили в картопляні. Зверху кордон і не видно було. Тому схожі були ті, хто схилився над м’ячем, і ті, хто нагнувся над відром.

Я відразу вхопив ще один компонент національної української мрії: дистанція між багатими і бідними не повинна бути великою. І головне, щоб і бідні, і багаті стояли раком!..

Вибачте, захопився.

Так ось. Російська мрія завжди глубинна. Вона не на майдані, а в Рязані (умовно кажучи). Її треба витягати з самих глибин народної підсвідомості. А це без допомоги геніїв не зробиш. Тут натовп не допоможе. Грін. Червоні вітрила проти Ромео і Джульєтти. Італійська мрія – щоб любити до смерті і померти в один день. Ну а російська? Грін розповів, що російська мрія – врятувати чужу мрію. А потім вже по ходу закохатися – ми завжди любимо те, що рятуємо. Росіяни в натурі рятувальники. Але ось засідка, не завжди розуміють чужу мрію і приписують свою для рятованого. Геніальність Гріна як раз в тому, що, за його версією, процес порятунку неможливий без рівноцінного участі («непротивлення») обох сторін. Одна сторона повинна мати силу і можливості врятувати. Інша повинна мати гаряче бажання бути спасенною і готовність віддячити за це любов’ю. (Ідеальний приклад Сирія.) Тільки при такій гармонії злітають вгору червоні вітрила (колір справедливості) і відкривають свої простори океани (геополітичні простори).

Читайте также:
Відносини РФ і США поліпшуються – Пєсков

Якщо б читали більше Гріна, якщо б бродили восени Зурбагану, не рятували тих, у кого немає, в нашому розумінні, мрії: мереживні труселя замість прапора на щоглу не повісиш. Коротше, «в флибустьерском далекому синьому морі бригантина піднімає вітрила».

Р. Дервіш

Понравилось
( No ratings yet )
Igor / автор статьи
Ігор, Головний редактор. Молодий, креативний фахівець, налаштований на розвиток, і вірний принципам. "Втілює мрію створення інтернет-ресурсу, захоплюючого для всіх поколінь, з пізнавальною і актуальною інформацією."
Будь ласка, поділіться з друзями:
Все найцікавіше: новини, дозвілля і цікаві факти
Leave a Reply

:) :D :( :o 8O :? 8) :lol: :x :P :oops: :cry: :evil: :twisted: :roll: :wink: :!: :?: :idea: :arrow: :| :mrgreen:
Нажимая на кнопку "Отправить", Вы соглашаетесь с Политикой обработки персональных данных.

Spelling error report

The following text will be sent to our editors: