Російська сенс

Практично одночасно в полі мого зору виявилися два інтригуючих факту. Перший, коли перечитував одну з версій історії «Варяга». Раніше якось вислизав від уваги той епізод, що продумуючи хід і результат майбутнього останнього «параду», командування крейсера прикидывало способи порятунку корабельного кота і канарки. Зачепила саме невідповідність обговорюваних завдань: нанести максимальної шкоди фатальним противнику, пред’явити всьому світу велич російського духу, не осоромити честь військової присяги і імператорського флоту… І в цей же високий набір затесалися якийсь флотський рудий кошак з хрипким кенаром. Яких, до речі, таки врятували з вогню і крижаної води…

Майже відразу ж натрапив на історію про те, як, розслідуючи справу Скрипаля», англійські следак мимохідь «приспали» в його домі випадкових свідків — домашнього кота і канарку. «Щоб не мучилися!» (Хоча якщо б їх запитали, як вони хочуть загинути — швидко або помучитися, принаймні котяра, швидше за все, відповів би голосом Матроскіна чи Сухова: «Краще б помучитися». Знаю я цих котів, хоча і не вмію готувати.) … Такі от історії.

А згадалися вони мені саме зараз, напередодні дня народження Миколи Данилевського. Природознавця, філософа, геополітика, генія. Я вже писав про Миколу Яковлевиче. Його роботи вражають масштабністю та энциклопедизмом, хоча створювалися в основному в чарівною, але глухій провінції — гірській селі Мшатка. Його життя і доля зачаровують яскравістю, подорожами і пригодами. Завдяки його прикладу я продовжив до закінченої тріади відому максиму: якщо ти не соціаліст у двадцять років, у тебе немає серця, якщо ти не ліберал в сорок років, у тебе немає мізків. Додав: якщо ти не консерватор в шістдесят років, у тебе немає ні мізків, ні серця. Він це довів, знявши попутно й могуче зневажливий присмак зі слів «консерватор», «патріот», «державник».

Але мене він ще інтригував саме зовнішньої неспівмірністю своїх завдань, досягнень і життєвих подвигів. Його перу належить фундаментальне дослідження «Росія і Європа». З нього фактично почалася і російська, і світова усвідомлена геополітика. Не випадково цю книгу назвали самим розумним науковою працею століття російською мовою.

І він же, дворянин, генерал, навчив рибальських станах биндюжників правильно готувати, а не викидати як бур’янисту рибу каспійську оселедець. (Зараз мало хто повірить, що до нього тисячі тонн цієї ідеальної закуски просто заривалися в пісок.)

Спадщина Данилевського широко і далеко не розшифровано, хоча він на голову випереджав по глибині і методологичности майбутніх опонентів — Шпенглера і Тойнбі. Але зараз не будемо входити у подробиці. Головним вбачається те, що він в позаминулому столітті передбачив сьогоднішні головні політичні та геополітичні сюжети. Причому зробив це і до своєї смерті, і після — вільно і мимоволі… Що стосується політики…

За заповітом Микола Якович похований, мабуть, самому красивому місці на планеті — на території свого колишнього маєтку. З одного боку височенна скеля, з іншого — безмежне море. Я багато років приїжджав на його могилу. Бачив, як поруч став зводитися замок пострадянського олігарха. Будівництво нависала, наступала на беззахисний скромний меморіал світового генія. Здавалося, ще трохи і його останній притулок стане захаращеною частиною госпдвору нахабного нувориша. Потім сталося диво. Будівництво заморозили. Меморіал облагородили і розширили. Там зараз збираються інтелектуали зі всього освіченого світу, сухі бабусі – правнучки з квітами і працями російського класика. А могла б метушитися вихлястая челядь, відморожені охоронці і крутозадые б…ді феросплавного короля з французьким шампанським.

Росія протвережується? Невже вже мертві російські вчені стали тіснити ще живих космополітичних товстосумів? Подивимося…

Але ключове значення Данилевського все ж ще глибше… Зараз стало загальним місцем висновок про те, що Росія не може існувати як звичайна, рядова, непримітна країна. Вона або наддержава, або ніщо. Так вже її програмували історія і територія, творці і вороги. Цю думку поділяють багато, але мало хто наповнюють. Або наповнюють важливим, але не вирішальним змістом. Так, економічна міць — ВВП; так, військовий інноваційний потенціал; так, безмежний сировинний ресурс… «Тепло» — без цього світову державу не зробиш. Але ще не «гаряче»!

«Гаряче», — сказав Микола Якович. Саме він створив струнку класифікацію культурно-історичних типів. У цій класифікації вища, десяте місце займає романо-германський, або європейський тип. Досконале цивілізаційне утворення. Але таке хворе-хворе… Росія ж навіть в ореолі слов’янства ще не дотягує до власного типажу. Не вистачає якраз європейської економічної і культурної потуги. Але головне, не вистачає усвідомлення свого ключового змісту, стратегії та переваг існування. Звідси і теорія конвергенції, і мазохістське бажання злитися з Європою і померти полюбовно у братській могилі.

Але тут і оживає напуття Миколи Яковича. Мабуть, центральна його ідея в тому, що тільки російський світ здатний подолати прекрасне і згубний спокуса європейського світу «загальнолюдськими» цінностями.

Слів немає, ці цінності прекрасні. Біда тільки в тому, що за прилучення до них Захід завжди вимагає від неофіта повної відмови від усіх своїх культурних, соціальних, історичних, релігійних особливостей. Як нагадує Данилевський, коли-то Ватикан пропонував врятувати Візантію, але для цього треба було відмовитися від своїх звичаїв, героїв і, головне, віри. І тільки Росія самотньо бачила сенс спасіння і своєї, і чужої ідентичності. У цьому була її і велика слабкість, і велика сила…

З тих пір нічого не змінилося. Хочеш бути «общечеловеком»? Відмовся від усіх своїх особливостей. Кастрація всього його. В фігуральному сенсі. Хоча… Чому-то у нинішніх лідерів ЄС немає дітей. Може… Але не будемо заходити так далеко.

Я от уявляю, як би Микола Якович, будь він з нами, спрогнозував результат майбутньої зустрічі «нормандської четвірки». Саме в день його народження. Напевно, як людина глибоко літературний, він згадав відому істину про те, що чоловік цікавий своїм майбутнім, а жінка — минулим. Потім, як людина з системним мисленням, узагальнив. Типу Меркель, безславно минає, лідер Європи, вже втратила своє політичне минуле. Макрон, запізніло приходить лідер Європи, вже не має політичного майбутнього. Зеленський не лідер, не політик і, відповідно, не має нічого: ні політичного минулого, ні майбутнього. І чим вони можуть бути цікаві лідеру Росії? Тим, що запропонують здати інтереси країни, поступитися її честю, уповільнити його змужніння, відмовитися від істинної картини світу, переписати власне минуле і жити чужим майбутнім?

До речі, Данилевський завжди говорив, що Росія для компромісу з іншими країнами, піде на багато що, крім втрати розуміння істинного ходу речей. Найбільша в світі державне простір не збережеш століттями брехнею, але тільки істиною. Брехня розчиняє чужі культури, а істина — притягує… Коротше. «Нічим порожнім ним стане не закінчиться ваша четвірка, — сказав Микола Якович, — різні долі у них». І поїхав би в знайомі місця — небудь в Заполяр’ї, або на Каспій. Оскільки вважав, що новий російський соціально-культурний тип можна побудувати, лише детально знаючи найпотаємніші куточки свого життєвого простору — руського світу.

Він і знав, вивчаючи всі — від звичок річкових і морських риб до релігійних вірувань найдальших підданих безмежної держави. Справжнє російське свідомість безмірно. І воно зберігає самі неспівмірні речі. Тому на «Варяг» і згадали перед прощальним боєм про кота і кенара… Хоча під виглядом кота і кенара можна просочитися і до «общечеловекам». Вони добрі до зрадників. Але рано чи пізно «присплять». Щоб не мучився.

Р. Дервіш