У радянський час Андрія Синявського звинувачували в роботі на американський імперіалізм, вважали чужим елементом і садили у в’язницю. Він передавав свої твори за кордон, де його друкували, однак після еміграції не знайшлося жодного видавництва, яке взялося б випускати в світ його книги. Марія Розанова, мистецтвознавець, літератор, ювелір і видавець, називала себе Майстром, а дружина – Маргаритою. В чому був секрет довголіття цієї сім’ї, де третім незмінно виступав Абрам Терц?
Сім років випадкових зустрічей
Марія Розанова. / Фото: www.blogspot.com
Вперше прізвище Синявського Марія Розанова прочитала в стінгазеті філологічного факультету МДУ, коли вчилася ще на першому курсі. Зі статті вона дізналася про те, що працює він не менше, ніж на американський імперіалізм, а його літературні смаки гідні всілякого осуду, бо є чужими радянській людині. Герой замітки стояв у цей час у неї за спиною і навіть щось їй сказав. Втім, його самого вона навіть не помітила, а прізвище тут же забула.
Андрій Синявський. / Фото: www.rtr-vesti.ru
Андрій Синявський в той час навчався на п’ятому курсі і через кілька днів після зустрічі у стінгазети навіть спробував завести з нею розмову, на що дівчина пішла, помітивши, що з хлопцем вона не знайома. Потім доля ще кілька разів надавала шанс молодим людям познайомитися по-справжньому, але Марія кожен раз, помічаючи біля знайомих Андрія, так і не змогла його толком запам’ятати. Студентці він просто не подобався, а тому на рідкісних зустрічах, які відбувалися протягом семи років, вона свою увагу не загострювала.
Таємний роман
Марія Розанова та Андрій Синявський. / Фото: www.peremeny.ru
В середині січня 1955 року Марія Розанова, працювала вже в той час архітектором-реставратором, на виставці в Третьяковській галереї зустріла товариша по службі разом з його однокласником Андрієм Синявським. Зав’язавшийся розмова раптом здався Марії цікавим, а співрозмовник і новий старий знайомий – неординарною людиною.
Після виставки Синявський пішки відправився проводжати дівчину від Третьяковки до її будинку майже в районі Ризького вокзалу. Дорога була неблизькою і скрашивалась вельми цікавою бесідою, під час якої Андрій встиг нагадати дівчині про всіх попередніх зустрічах, абсолютно зачарувати її, а також заявив: якщо вона прямо зараз не відповість йому взаємністю, він залишить всі свої спроби і ніколи в житті до неї більше не підійде. Розанова була не готова розлучатися з Синявським, а тому запросила його в гості.
Марія Розанова та Андрій Синявський. / Фото: www.elegantnewyork.com
Їх роман був стрімким і всепоглинаючим, однак Андрій Синявський відразу попередив про наявність в нього родини й неможливості залишити дружину. Марія Розанова була згодна з усіма його доводами і на офіційному оформленні відносин не наполягала. Розписалися вони вже після того, як дружина письменника сама наполягла на розлученні.
Майстер і Маргарита
Марія Розанова та Андрій Синявський. / Фото: www.odessa1.com
Думки про те, що вони «збіглися», з’явилися у закоханих ще в той час, коли вони зустрічалися. Марія подарувала Андрію на день народження папку з зібраними в ній газетами, в яких були публікації про «справу лікарів». Подарунок просто збентежив Синявського: він як раз писав на цю тему, і старанно зібрана в окрему папку періодика припала як не можна до речі. «Суд іде» стане першим романом Синявського, виданим за кордоном під псевдонімом Абрам Терц. Літературознавчі роботи Андрій Синявський друкував під своїм ім’ям.
Після того, як Марія Розанова та Андрій Синявський узаконили свої стосунки, Абрам Терц став третім в їхньому шлюбі. Рукописи Терца старанно ховали, щоб раптово які завітали представники влади не змогли б зв’язати в одне ціле Андрія Синявського та автора, издающегося за кордоном. Псевдонім цей з’явився завдяки Володимиру Висоцькому. Він вчився в Школі-студії МХАТ, де Синявський викладав. В одній з блатних пісень, виконуваних бардом, прозвучало ім’я, здалося подружжю красивим, і народився письменник Абрам Терц.
Андрій Синявський. / Фото: www.litfund.ru
Життя подружжя ніколи не була нудною. Під час відпустки всі вирушали на південь, до моря, а Синявські захоплено досліджували Північ. Вони робили багато фотографій, зустрічалися зі старовірами, шукали цікаві типажі і відчували себе першопрохідцями.
Після виходу в Парижі книги Абрама Терца «Суд іде» Марія і Андрій чітко розуміли: коли-то за це їм доведеться відповісти. Пізніше подружжя подружилися з Юлієм Даніелем і навіть розповіли письменникові про те, що Синявський видається за кордоном. І допомогли йому видати повість «Говорить Москва» під псевдонімом Микола Аржак.
Марія Розанова та Андрій Синявський із сином Єгором. / Фото: www.gdb.rferl.org
У грудні 1964 році з’явився на світ син Марії та Андрія Єгор, а у вересні наступного року письменника заарештували, а в його будинок, де знаходилася дружина і дитина, прийшли з обшуком. Далі був судовий процес, під час якого засудили Синявського і Даніеля, звинувативши обох в антирадянській пропаганді. Марія Розанова і Лариса Богораз, дружина Даніеля, по рядку записували все, що відбувалося під час суду. Пізніше ця імпровізована стенограма засідання увійде в «Білу книгу» Аліка Гінзбурга.
Під час суду над Андрієм Синявським і Юлієм Даніелем. / Фото: www.homsk.com
Синявського і Даніеля засудили на сім і п’ять років відповідно. Письменники в СРСР і за кордоном писали листи з вимогами звільнити письменників, а Марія стала регулярно їздити до табору, тому що дружина часто переводили з одного в інший. Вона освоїла професію ювеліра і з тих пір стала кликати себе Майстром, а його – Маргаритою.
А ще вони листувалися, придумавши свій власний шифр. Листи їх стороннім читачам (цензурі) могли здатися нудними, але з зашифрованих фраз і слів склалися «Прогулянки з Пушкіним», які Марія теж переправила в Париж Елене Замойської, сприяла виданням твори Синявського і Даніеля. А листи чоловіка вона видала вже після його смерті, так і назвавши «127 листів про кохання».
Для всіх чужі
Марія Розанова та Андрій Синявський. / Фото: www.photographer.ru
Звільнили Синявського у червні 1971 року, трохи більше ніж на рік раніше його семирічного терміну. А в 1973 році дружини емігрували до Франції. Андрій Синявський прийняв пропозицію Клода Фрию про роботу в Університеті «Париж IV – Сорбонна». Здавалося, перед ним відкривалися неймовірні перспективи, однак на ділі вони знову опинилися в певній ізоляції.
Синявський привіз з собою книгу «Голос з хору», написану в таборі. Видавець тут же придбав її і лише потім з’ясувалося, що нове твори Абрама Терца не про те, як він відбував свій термін. Це були просто роздуми інтелігента, але гонорар вже був виплачений. Подружжя змогли придбати будинок в Фонтене-о-Роз. На цьому їх удача, здається, закінчилася.
Андрій Синявський. / Фото: www.livejournal.com
В емігрантських колах їх не приймали і відверто засуджували за незалежність мислення і власну точку зору. Навіть поширювалися чутки про співпрацю Синявського з КДБ. Видавці відмовлялися друкувати Синявського, і він опинився в еміграції чи не ізгоєм.
Тоді-то Марію Розанова і відвідала ідея про видання власного журналу «Синтаксис»: вона придбала складальний верстат, і сама стала в одній особі редактором, складачем, друкарем і адміністратором. Незабаром у журналі друкувався вже не тільки Андрій Синявський, але і ті літератори, які не могли видаватися до цього. Закрився «Синтаксис» вже після перебудови, коли в ньому фактично відпала необхідність. Андрій Синявський не просто цінував свою дружину, він зізнавався в тому, що вона – справжня відьма і єдина його опора.
Марія Розанова та Андрій Синявський. / Фото: www.etazhi-lit.ru
Насправді кожен з них міг спертися на плече іншого в скрутну хвилину, просто Марія Василівна виявилася з тих жінок, які готові на все заради благополуччя близької людини.
У лютому 1997 року Андрій Синявський помер від якоїсь дуже швидкоплинного онкологічного захворювання. Дружина відмовилася його ховати на російському кладовищі під Парижем, вибравши найпростіше місце останнього спочинку в Фонтене-о-Роз. І сама Марія Розанова, якій в грудні 2019 виповнилося 90 років, сподівається бути похованою там же, поруч з коханим чоловіком.
Проти інших дисидентів Андрія Сахарова і Олени Боннер боролася ціла система, а вони були вдвох. Коли Андрій Дмитрович не міг спілкуватися з журналістами іноземних видань, ці функції взяла на себе Олена Георгіївна. Проти неї розгорнулася ціла цькування. Переказувалися брудні чутки про її минуле. Сахаров навіть дав ляпас самому активному розповсюджувачу брехні, заступаючись за свою дружину.
Thanks!
Our editors are notified.