В Росії не можуть створити енергетичну установку для субмарин, яку з успіхом освоїли в КНДР
Тайванська газета Taiwan News повідомила сенсаційну історію про те, як Північна Корея кілька років тому запропонувала Тайбэю придбати технологію воздухонезависимой енергетичної установки (ВНЭУ) для підводних човнів.
Від Пхеньяну тоді надійшов цілий пакет пропозицій. Поряд з технологією ВНЭУ виставлялися на продаж і кілька субмарин — надмалі підводні човни типів Yono і Yugo, мала підводний типу Sang-O. Тайбей був зацікавлений у такому придбанні, оскільки не має суднобудівної промисловості. У тайванської армії експлуатуються 4 подарованих США і Нідерландами дизель-електричні підводні човни. Голландські новіші, вироблені в 80-е роки.
Американські швидше придатні для того, щоб експонуватися в музеях, вони побудовані в першій половині сорокових років. Більше США запропонувати Тайваню було нічого, оскільки американці з 50-х років перейшли до будівництва лише атомних субмарин.
Тайванський спеціаліст-підводник зустрівся з північнокорейськими високопоставленими військовими, від яких отримав дані про автентичність і працездатності ВНЭУ. Угода не відбулася лише тому, що це сильно не сподобалося б покровителю Тайваню — США.
Технологія, звичайно, не надзвичайно складна, істотно більш проста, ніж розробка гіперзвукових ракет. Однак, незважаючи на те, що ВНЭУ вкрай потрібна для російського підводного флоту, у нас її досі створити не можуть. Хоч роботи в рваному темпі тривають вже не перше десятиліття. Правда, зараз вони заморожені на невизначений час.
З-за відсутності на дизель-електричних підводних човнах проекту «Варшав’янка» ВНЭУ ця сама малошумящая в світі човен лише частково відповідає присвоєним їй НАТО звання «чорної діри». Тому що їй доводиться з інтервалом в 2-4 дня спливати, щоб запустити дизель-генератор, що заряджає акумулятори, разрядившиеся під час підводного ходу на електродвигуні. У такому положенні човен легко виявляється протичовновими літаками.
Існує компромісний варіант — використання шнорхеля. Він являє собою трубу, через яку в човен надходить повітря. Для чого човні потрібно подвсплыть, щоб шнорхель знаходився на поверхні. Але і в такому положенні човен виявляється без особливих труднощів.
Відсутність на російських човнах ВНЭУ призводить не тільки до додаткової уразливості неатомного підводного флоту, але і до економічних втрат. «Варшав’янка» деколи програє міжнародні тендери менш досконалим іноземним човнам, які здатні перебувати під водою без спливання від трьох тижнів до місяця.
ВНЭУ почали використовувати на підводних човнах більше тридцяти років тому. Першими були шведи, які в середині 80-х років переобладнали човен «Наккен» під використання двигуна Стірлінга — однієї з різновидів ВНЭУ. У середині 90-х з’явилися перші шведські серійні підводні човни водотоннажністю 1500 тонн «Готланд» з ВНЭУ. Вони здатні працювати без спливання три тижні. Можуть розвивати швидкість до 20 вузлів, занурюючись на 320 метрів. Оснащені 12 – торпедами калібру 533 мм і 6-ю калібру 400 мм.
Підводні човни з ВНЭУ зараз експлуатуються у ВМС Швеції, Німеччини, Франції, Японії, Ізраїлю, Греції, Туреччини, Південної Кореї, Португалії, Бразилії, Малайзії, Чилі. Правда, виробниками в цьому ряду є лише чотири країни — Швеція, Німеччина, Франція і Японія. Інші купують човни з ВНЭУ для своїх ВМС у цього квартету.
Існують чотири принципи побудови ВНЭУ: двигун Стірлінга (ДС), електрохімічний генератор (ЕХГ), дизельний двигун замкнутого циклу і паротурбінна установка замкнутого циклу. Поширення отримали два з них — ДС і ЕХГ.
Встановлення на основі двигуна Стірлінга працюють за рахунок створення різниці температур в робочому тілі — газі. Цей метод використовують кораблебудівники Швеції та Японії.
В установках на основі електрохімічних генераторів енергія хімічної реакції (як правило, між киснем і воднем) перетворюється в електричну. Вони абсолютно безшумні, оскільки в них відсутні рухомі вузли. ЕХГ встановлені на німецьких човнах.
Той же принцип побудови ВНЭУ обрали і радянські, а потім і російські конструктори. І позитивний результат був отриманий вже в кінці 80-х років, коли для супермалых човнів «Піранья» водотоннажністю 200 тонн ленінградське КБ «Малахіт» створило анаеробну силову установку на ЕХГ. Проте невдовзі, з розвалом Радянського Союзу, установку просто викинули. Хоч її слід було б розвивати, оскільки потужності, яка забезпечувала «Пиранье» хід у 7 вузлів, було явно недостатньо для нормального підводних човнів.
ВНЭУ передбачалося оснастити підводні човни четвертого покоління проекту 677 «Лада», які повинні були з часом замістити в ВМФ човни проекту «Варшав’янка». Однак цього не сталося. КБ «Рубін», спроектировавшее «Ладу» в середині 90-х років, повинно було створити для неї і анаеробну силову установку на основі ЕХГ. Вона передбачала істотну новизну в порівнянні з використовуваними в Німеччині ВНЭУ, в яких у чистому вигляді використовуються зріджені водень і кисень. Водень в російській установці виходить з дизельного палива шляхом риформінгу.
З величезною затримкою в 2010 році була завершена перша «Лада» — «Санкт-Петербург». Але без ВНЭУ. Потім були закладені ще два човни, які мають надійти у ВМФ в наступному десятилітті. Зрозуміло, при ухваленні рішення про їх закладці очікувалося, що у них нарешті з’явиться ЕХГ. І керівництво «Рубіна» тривалий час підтримувала цю ілюзію, періодично повідомляючи про «досягнуті успіхи».
Останнім бадьорий повідомлення прийшло в 2015 році. Генеральний директор КБ Ігор Вильнит оголосив про успішних берегових випробуваннях установки. І про те, що зовсім скоро почнуться морські випробування. А потім справа дійде і до монтажу обладнання на двох споруджуваних човнах «Лада». І що це справа зовсім нескладна, бо ВНЭУ має модульну структуру.
Однак до морських випробувань справа так і не дійшла, оскільки одержуваної потужності недостатньо, щоб підтримувати заявлену швидкість човна в 22 вузла і забезпечувати працездатність енергоємного обладнання.
У березні цього року прийшло, можна сказати, траурне повідомлення. Останні півтора року роботи по створенню ВНЭУ в КБ «Рубін» не проводяться. Проект був заморожений на невизначений час із-за недостатнього фінансування.
Тобто дві достраивающиеся човна «Лада» так і залишаться човнами покоління 3+.
Проте залишається надія, хоч і слабка, на те, що ВНЭУ з’явиться на човні п’ятого покоління проекту «Калина», яка також створена в КБ «Рубін».
Ці два човни дуже схожі, різниця лише в силовій установці. Ні про яких істотних відмінностях ніхто з моряків або суднобудівників не вимовив ні слова. «Калина» озброєна тими ж самими торпедами і ракетами «Калібр». Гіперзвуковий «Циркон» не планується. Найвища ступінь автоматизації процесів. І на «Ладі» він теж найвищий — команда складається всього лише з 35-та підводників. Модульність обладнання? І на «Ладі» вона є. Те ж саме можна сказати і про зменшення розмірів човни, завдяки чому мінімізуються випромінювані нею поля. «Лада» на 30 з гаком відсотків менше «Варшавянки».
Проте, повторимося, надія на оснащення «Калини» анаеробної силовою установкою дуже слабка. Бо серійний випуск цієї підводного човна запланований на 2025 рік. А він вже не за горами. Чи можна розраховувати на те, що «Рубін» зробить за 5 років те, що не міг зробити за 20 з гаком років?
Щоправда, проект ВНЭУ КБ «Малахіт» остаточно не був похований. Над ним продовжували працювати в ініціативному порядку, тобто без зовнішнього фінансування. І нині вже існують, якщо вірити «малахитчикам», цілком працездатні прототипи, в яких використано газотурбінний двигун замкнутого циклу. Але справа в тому, що вони, як і раніше, призначені для малотоннажних низькошвидкісних човнів (водотоннажністю до 900 тонн). «Калину» вони з місця не стронут. І саму човен, і забуксував проект.
Thanks!
Our editors are notified.