У серпні 1973 року протягом 12 вечорів поспіль в Радянському Союзі творилися дивні речі: різко зростало споживання електроенергії, при цьому знижувався витрата води, та ще й вулична злочинність була практично на нулі – цей факт зафіксований у міліцейській статистиці. Неосяжна країна вперше дивилася фільм Тетяни Ліознової «Сімнадцять миттєвостей весни».
Як все починалося
Вважається, що неофіційним «хрещеним батьком» картини став сам голова КДБ СРСР Юрій Андропов. Нібито, в розмові з Юліаном Семеновим він похвалив політичні детективи, які письменник створював протягом декількох років, і запропонував екранізувати романи про Ісаєва. В якості конкретної допомоги навіть дозволив автору попрацювати деякий час в архівах КДБ – від цієї можливості у Семенова дійсно захопило дух, адже до цих пір так не щастило ще жодному письменнику. До речі, консультував фільм перший заступник голови КДБ, генерал-полковник Семен Кузьмич Цвігун, правда, в титрах він вказаний під вигаданим ім’ям.
Юліан Семенов, автор роману «Сімнадцять миттєвостей весни» і автор сценарію фільму
Працювати над сценарієм для фільму Юліан Семенов почав одночасно з створенням книги. В результаті той навіть був завершений на рік раніше, ніж у світ з’явилося друковане видання роману – в 1968 році, а вже у 1970-му на кіностудії імені Горького почалися зйомки картини, якій судилося буде на багато десятиліть стати найулюбленішим кіношедевром мільйонів глядачів. Тетяна Ліознова не відразу змогла довести, що жінка здатна стати режисером такого масштабного проекту, для цього їй довелося посунути кількох претендентів чоловічої статі, однак їй це вдалося.
Актори і ролі
«Сімнадцять миттєвостей весни» став лідером радянського кіно за кількістю народних акторів. Однак акторський склад, як часто буває, склався не відразу. Це сьогодні нам здається, що роль Штірліца ніхто крім В’ячеслава Тихонова не зміг би зіграти, насправді, ще незадовго перед зйомками Тетяна Ліознова серйозно розглядала кандидатури Інокентія Смоктуновського, Олега Стриженова, Юрія Соломіна і навіть гайдаевского Остапа Бендера Арчила Гоміашвілі (за чутками, у неї в цей період якраз був з ним роман). На щастя, на відміну від всіх перерахованих акторів, Тихонов просто виявився більш вільним, і вибір зупинився саме на ньому.
На зйомках фільму «Сімнадцять миттєвостей весни»
Радистку Кет також могла зіграти інша знаменита актриса. Якби не закордонне відрядження, у цій ролі ми могли побачити Ірину Алфьорову. Образ Фрау Заурих писали під Фаїну Раневську, яка просто відмовилася від цієї епізодичній ролі, «в якій нема чого грати». А ось Леонід Куравльов майже був затверджений на роль… Гітлера. Він, до речі, дуже переконливо виглядав у гримі і навіть почав репетирувати, але, за його словами, сам відмовився:
«У мене дійсно були проби на Гітлера. Репетирував, мене гримували під Гітлера… Але я цього антихриста не подужав, моя природа була проти»
В результаті «антихриста» зіграв німецький актор Фріц Діц, який до того часу вже майже став «штатним Гітлером» міжнародного кінематографа.
Ленід Куравльов в гримі Гітлера і Айсман для фільму «17 миттєвостей весни»
Коли була така можливість, у виборі акторів намагалися дотримуватися історичної достовірності. Так, наприклад, із зовнішністю Шелленберга у виконанні Олега Табакова неймовірно вдалося потрапити «в яблучко». За спогадами Юлія Візбора, після виходу фільму на екрани Табаков отримав дуже несподіване послання. Йому написала з Німеччини племінниця самого Шелленберга, яка дуже дякувала російського актора за те, як він зіграв цю роль. Жінка зізналася, що кілька разів переглядала картину, щоб поглянути на «дядю Вальтера».
Реальний Вальтер Фрідріх Шелленберг і Олег Табаков у цій ролі
А ось з чином Генріха Мюллера вийшла промашка. У режисерської групи не було фотографій реальної історичної особи, і Леоніда Броньового на цю роль взяли не за зовнішню схожість. Потім з’ясувалося, що реальний Мюллер був високим худорлявим горбоносим брюнетом. Однак образ «добродушного» шефа гестапо став, в результаті, одним з найяскравіших у фільмі. Сам Бронєвой стверджував, що якщо б тоді знав, як виглядає історичний Мюллер, то, швидше за все, відмовився від ролі.
Як можна ближче до життя
Фільм, незважаючи на величезну внутрішню напругу і військово-шпигунську тематику, по ходу розвитку сюжету зовсім не відноситься бойовикам. У ньому дуже мало руху і активних сцен. На противагу цьому, Тетяна Ліознова всіма силами намагалася «оживити» персонажів. Для того щоб глибше показати внутрішній світ головного героя, вона, наприклад, сама дописала сценарій і вигадала образи Фрау Заурих і Габі. Їх діалоги створювалися буквально на знімальному майданчику, майже експромтом, хоча такі вольності глибоко суперечили її режисерського підходу.
Режисер фільму Тетяна Ліознова і В’ячеслав Тихонов на зйомках «Сімнадцять миттєвостей весни»
Взагалі, з точки зору акторської майстерності, роль Штірліца вважається дуже складною. За словами Льва Дурова, в ній «крім аналізу і зіставлення нічого немає, – ніяких можливостей хоч якось розкрити характер героя». Тому доводилося створювати навколо нього якісь життєві дрібниці. Наприклад, собака, яка поклала Штірліцу голову в руки. Цей епізод вийшов абсолютно випадково – невідомо чия собака просто забрела на знімальний майданчик і сама підійшла до актора.
Кадр з фільму «Сімнадцять миттєвостей весни»
Для решти персонажів режисер придумувала особливі людські «родзинки», як Ліознова називала їх «бзики». Так, наприклад, характерний рух Мюллера, коли він смикає шиєю від тісного комірця, народилося випадково під час зйомок – Броньовому дійсно заважав костюм, і він кілька разів мимоволі так зробив:
«- Чому ви перестали смикати шиєю? — якось запитала на зйомках Ліознова актора.
– А що, треба смикати? – здивувався Бронєвой.
– Так-так, дуже добре.»
На зйомках фільму «Сімнадцять миттєвостей весни»
Оберштурмбанфюрер Айсман, якого в результаті зіграв Леонід Куравльов, крім арійського носа з горбинкою отримав ще чорну пов’язку на око. Акторові ніяк не давалася роль співробітника гестапо, а так, за словами Ліознової, «відразу з’явилася біографія».
Були на зйомках фільму і інші складності. Наприклад, немовля, якого треба було знімати. Діти завжди створюють на знімальному майданчику труднощі, тому спочатку думали використовувати ляльку, але потім відмовилися від цієї ідеї – напружена сцена, коли новонародженого роздягають біля відкритого вікна, звичайно, не вдалася б без цієї дитини. До речі, хочеться відразу всіх заспокоїти – насправді в павільйоні було настільки тепло, що у звукооператора навіть виникла проблема з записом плачу, довелося потім спеціально їздити в дитячу лікарню щоб дописувати його. Наймолодший актор в момент зйомок несамовитого епізоду мирно сопів. Ще один несподіваний питання довелося вирішувати, коли з’ясувалося, що діти дуже швидко ростуть (як відомо, тільки чужі, звичайно). Так як зйомки тривали три роки, то в ролі «справжнього богатиря» довелося знімати шість різних немовлят.
Кадр з фільму «Сімнадцять миттєвостей весни»
Доля В’ячеслава Тихонова подарувала акторові яскраву любов, яка, на жаль, перетворилася на величезне розчарування. Читайте про це в огляді В’ячеслав Тихонов і Нонна Мордюкова: «вони зійшлися, як лід і полум’я»
Thanks!
Our editors are notified.