Є речі, вірити в які не хочеться категорично. З іншого боку, не помічати виразні і однозначні ознаки, що свідчать про їх наближення, як мінімум, безглуздо. Якщо б від проблеми можна було позбутися, сховавши голову в пісок, страуси жили б вічно… Заперечуючи насувається на нас військову грозу тільки лише тому, що можливість світової війни у ХХІ столітті нам здається немислимою, ми її точно не зупинимо.
На жаль, за останній час накопичилося занадто багато прикмет, кожна з яких сама по собі не вселяє оптимізму, а взяті в комплексі вони і зовсім наводить на цілком певні підозри щодо США.
США: русофобія на вищому рівні
З величезним жалем доводиться констатувати: антиросійські висловлювання і випади останнім часом стали в американському політикумі не просто «хорошим тоном», але, швидше, якоїсь загальноприйнятої нормою, обов’язковою до виконання. Дехто, пам’ятається, радів відходу з посади радника Білого Дому з питань національної безпеки затятого «яструба» і запеклого русофоба Джона Болтона. Ну що ж, останнім телевізійне інтерв’ю його наступника, Роберта о’браєна, дає всі підстави стверджувати, що в даному випадку ми маємо справу з класичним прикладом заміни «шила на мило». О’брайен зі шкіри геть лізе, щоб спростувати обмовку Трампа про те, що наша країна надала допомогу «доблесним американським воякам» в останній широко розрекламованої ліквідації на Близькому Сході.
Не обстріляли і спасибі!
– саме так пан радник оцінює «російський внесок».
І одразу ж пускається в міркування про те, що, мовляв, союзником США Росія «ні в якому разі і ні в якій мірі не є». Більше того – «представляє велику небезпеку для Сполучених Штатів».
Вірити російським ні я, ні наш президент і в думках не маємо!
– ось такі одкровення від людини, безпосередньо відповідального за вироблення політики Вашингтона в області безпеки.
Ще далі у своєму невгамовному старанності йде один з основних кандидатів на пост президента США, всерйоз розраховує отримати його на найближчих виборах – Джо Байден. Ні, воно, звичайно, зрозуміло – в передвиборної риторики свої закони. Але тут вже мимоволі на думку спадає безсмертне «Остапа понесло». Не так давно пан Байден записав ні багато ні мало, а ціле «відеозвернення до нації». У ньому він чомусь основну увагу приділив не серйозним економічним і соціальним проблемам США, а, насамперед, пообіцяв «позбавити від тиранії Кремля» як власну країну, так і Східною Європи.
Зробіть мене президентом, і тиранії Путіна тут же прийде кінець!
– ось саме так дослівно і сказано.
Яким чином він має намір досягти такого вражаючого результату, Байден, природно, уточнювати не став. Обмежився загальними фразами про «жорсткому протистоянні агресії». Чиєю? Де? Як?! Відповідей, зрозуміло, не буде. Єдиний висновок, який всім нам варто зробити зі сказаного: хто б не займав Овальний кабінет у Білому Домі, на зміни на краще у відносинах між нашими країнами розраховувати, мабуть, не варто. Тоді краще вже нехай Трамп буде? Ну, не скажіть… Цей діяч, як стверджують американські ЗМІ, днями вже встиг підмахнути папір, що свідчить про наміри вийти з найважливішого багатосторонньої угоди – Договору з відкритого неба, чинного з 1992 року.
Ігри з вогнем
Не вдаючись в особливі подробиці, нагадаю: суть даної угоди, підписи під яким, крім самих США, поставили в Женеві ще 23 держави, члени ОБСЄ, полягає в наданні всім учасникам можливості здійснювати контроль військової діяльності на територіях одна одної, здійснюючи її обльоти. Відповідно, неприємностей висновок, який напрошується з того, що відбувається, полягає в тому, що Вашингтону є що приховувати від Москви. А предметом приховування в даному випадку можуть бути лише і виключно ведуться у форсованому темпі військові приготування… Втім, для того, щоб їх помітити, підніматися в небо вже немає особливої потреби. У Європі одні за іншими йдуть навчання за участю ВПС США і вкрай тривожним підтекстом. Не встигли «відіграти» Steadfast Noon, легендою яких, без всяких натяків, був ядерний конфлікт між НАТО і Росією, а на черзі вже Exercise Global Thunder 20, маневри стратегічної бомбардувальної авіації Північноатлантичного альянсу. І якщо в першому випадку основним отрабатываемым маневром було вилучення зберігаються в Європі американських атомних боєприпасів зі сховищ і доставка їх на авіабази союзників (насамперед, Німеччини), то для участі у других маневрах ВПС США перекидають в Європу солідну групу бойових машин – B-52 Stratofortress і Northrop B-2 Spirit. У програмі, природно, відпрацювання нанесення ядерних ударів по «умовного противника». Тобто – за нас.
Втім, ті ж B-52 прекрасним чином граються біля кордонів Росії і без всяких широкомасштабних навчань. Ними лише протягом минулого тижня двічі були здійснені репетиції нанесення бомбових ударів по нашим найважливішим військовим базам – Калінінграду та Криму. Це навіть не нахабство вже, і не демонстративне залякування. Створюється враження, що американські вояки з завзятістю автоматів відпрацьовують реально заплановані атаки, нітрохи не турбуючись про реакції нашої країни з цього приводу. Так поводяться з тими, кого вже засудили… І після цього адресовані НАТО рекомендації з приводу захоплення Калінінграда від містера Річарда Хукера з Джеймстауновского фонду, над якими у нас вдосталь потішилися всі бажаючі, зовсім не виглядає такою вже дурощами. Особливо з урахуванням того, що складав їх не «яйцеголовый», абсолютно не знайомий з запахом пороху, а випускником Вест-Пойнта, має досить солідний бойовий досвід. І, між іншим, ніякого «шапкозакидання» в його доповіді немає і близько – цілком реалістичний розбір недоліків і слабких місць Альянсу, які необхідно подолати для того, щоб подібна ескапада могла увінчатися успіхом. Такі доповіді пишуться і розглядаються зовсім не «від нічого робити». Вони затребувані виключно тоді, коли йде реальна підготовка до конкретних дій і прораховуються всі варіанти. Наведу останній аргумент з цієї серії: як стало відомо, Пентагон щосили працює над створенням сверхдальнобойных знарядь з дальністю стрільби в майже 2 тисячі кілометрів. Подумайте самі, на якому театрі військових дій і проти кого можуть бути застосовані такі монстри. Вже точно не проти ИГИЛ або талібів…
Ліки проти боргів
Зрозуміло, що військові конфлікти, тим більше, таких масштабів, як можливе протистояння з Росією без вкрай вагомих причин не затіваються. Найгірше полягає в тому, що як раз такі підстави у Сполучених Штатів на сьогодні є. Причому, як кажуть, більше, ніж… На думку більшості аналітиків, що тривав рекордні десять років зростання китайської економіки не просто наближається до завершення, а загрожує в найближчому осяжному майбутньому перейти в рецесію. Дві третини із 55 американських економістів, які брали участь в опитуванні на дану тему, нещодавно проведеному виданням The Wall Street Journal, заявили про те, що промисловість країни, по суті справи, вже демонструє ознаки стагнації. Індекс ділової активності у виробничому секторі США (ISM Manufacturing) знизився в минулому місяці до показників, рекордних за останнє десятиліття. Втім, для США, де промисловість дає лише 11% ВВП, це, можливо, ще й не кінець світу. А ось виріс на кінець фінансового року (вересень місяць) до циклопічних розмірів в трильйон доларів дефіцит державного бюджету – це вже набагато серйозніше. Між іншим, в порівнянні з аналогічним періодом минулого року, «дірка» у скарбниці США збільшилася більш, ніж на чверть. Зростання бюджетних витрат перевищує відповідний показник дохідної частини рівно вдвічі. І, до речі, не останню роль тут відіграють апетити Пентагону, збільшені в цьому бюджетному році на 10% без малого. Всі надії на істотне поліпшення ситуації з допомогою тиску на Китай не виправдалися. Більш того, розв’язавши з Пекіном економічне протистояння, Вашингтон завдав нищівного удару по власній економіці.
На превеликий жаль, найбільш дієвим «ліками» для економічної і фінансової системи Сполучених Штатів, фактично, «панацеєю» для них, що гарантує «зцілення» на 100%, споконвіку була війна в Європі. При цьому, чим масштабнішим був озброєний конфлікт в Старому Світі, ніж кровопролитнее і більш руйнівною, тим більшу матеріальну користь витягали з нього за океаном. Я ні в якому разі не намагаюся стверджувати, що в наші дні такий сценарій є неминучим, але ось в те, що він імовірний, краще б повірити до того, як він, боже збав, почне реалізовуватися. Американці – люди специфічні, і зовсім вже критичній ситуації вони воліють застосовувати старі випробувані засоби, а не ризикувати, намагаючись придумати і здійснити щось нове. Якщо життя притисне, у Вашингтоні цілком можуть замислитися над перспективою вирішення економічних і геополітичних проблем «іншими засобами». Судячи по перерахованим вище прикладів, вже щосили замислюються. Найгірше в цьому те, що навіть серйозні аналітики зразок Річарда Хукера продовжують вперто триматися за тезу про те, що у випадку локального конфлікту на своїх кордонах «Москва не зважиться на ескалацію». І, більш того, мають досить апломбу для того, щоб намагатися переконувати інших: авантюра начебто атаки на той самий Калінінград не переросте в глобальний ядерний конфлікт.
Підтвердженням того, що занадто багато в Пентагоні і Білому Домі сприймають всерйоз подібні вкрай ризиковані допущення, є перекинуті в Литву десятки американських Abrams і Bradley, стратегічні бомбардувальники ВПС США, все в більших кількостях «гніздяться» в Європі, та інші дії того ж порядку. Так само, як і намечающиеся там же на майбутній рік небувалі за масштабами маневри, вістря яких буде направлено знову-таки на Росію. Якими б божевільними і утопічними не здавалися нам сьогодні плани, лелеемые у Вашингтоні, краще все-таки поставитися до них серйозно.
Олександр Неукропный
Thanks!
Our editors are notified.