До 28-ї річниці незалежності України при новому її президента Володимира Зеленском в ній таки намітилися серйозні зміни. І мова не тільки про скасування військового параду, який 24 серпня буде замінений якимось «маршем гідності», який спробують зірвати або перекрутити радикальні неонацистські патріоти.
Ні, зараз я кажу про можливу радикальній зміні політиків-перевертнів, які, власне, і привели до утворення незалежної країни на осколку колишньої метрополії або колишньої єдиної країни. В принципі, в таких умовах народжуються все нові незалежні держави – з формальним порушенням формального ж законодавства «старої» країни, на яке наважуються політики «нові», але так чи інакше виховані в колишній системі цінностей. І головне – щоб такі нові політики знайшлися і були підтримані своїм населенням, з якого потім формуються нові народи. І не важливо хто ці батьки-засновники – американський аристократ Джордж Вашингтон, який вивів США з Британської імперії, колишній раб Франсуа Домінік Туссен-Лувертюр, збільшений на французькій колоніальній культурі і вперше в історії Латинської Америки створив перше незалежна держава Гаїті, відірвавши його у самого Наполеона Бонапарта, або ж колишній комуністичний лідер з селянських голодранців Леонід Кравчук, який доклав руку до розвалу СРСР і перетворення УРСР в Україну.
Всі вони стали першим поколінням «перевертнів» – людей, які для метрополії її зрадили. З розвалом СРСР дещо інша ситуація, але перші такі «батьки-засновники» в України з’явилися в далекому 1706 року, коли гетьман України Іван Мазепа зрадив тоді ще московського царя Петра I і переметнувся до шведському королю Карлу XII. Нібито за «незалежність України», яку насправді готовий був змінити на свої власні землі (персональний майорат) з герцогським титулом у складі Польщі короля Станіслава Лещинського. Ось як про це першому «батька-засновника незалежної України», нагадую, писав камергер Карла ХІІ Густав Адлерфельд, учасник Північної війни, безпосередньо залучений в ті події: «Вся Україна, включаючи князівства Сіверське, Київське, Чернігівське та Смоленське, повинна повернутися під владу Польщі і залишатися під її Короною, за що Мазепа нагороджується титулом князя і отримує Витебское і Полоцьке воєводства з тими ж правами, які має Герцог Курляндський у своїй землі». Мазепа і мазепинці і стали першими перевертнями, які хотіли підім’яти під себе Україну, а потім вигідно обміняти її на свою кишеню.
Другий раз «перевертні №2» і новоявлені «батьки-засновники» України заметушилися вже у 1917 році, коли впала усіх зростила їх Російська імперія. Вони тоді навіть формально отримали свою незалежну державу – Українську Народну Республіку (УНР). Але з-за внутрішніх чвар, вродженої тупості і непомірні амбіції в боротьбі за владу виключно для себе вони і втратили Україну. Але не тільки влада не втримали. Як і Мазепа, «верховний отаман» (отаман-полудиктатор) УНР Симон Петлюра в 1920 році погодився за владу для себе в Києві на польських багнетах віддати Польщі Західної України – три області Галичини і Волині. Це і було зроблено в 1921 році за Ризьким договором між Польщею та радянськими Росією й Україною. Один з тогочасних «батьків», перший лідер Центральної Ради, органу, який намагався створити незалежну Україну, Михайло Грушевський тоді, за чутками, і виголосив головне кредо це публіки: «Біда України в тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна».
Треті «перевертні» і «батьки-возродители» з’явилися вже в охвістя вермахту, гестапо і СС гітлерівської Німеччини. Від імені Степана Бандери, лідера Організації українських націоналістів» (ОУН) у Львові після страшної різанини, влаштованої «патріотами» полякам та євреям, 30 червня 1941 року було проголошено «Акт про відновлення Української держави. І в ньому було сказано: «Знову створює Українська Держава буде тісно взаємодіяти з Націонал-Соціалістичною Велико-Німеччиною, яка під керівництвом свого Вождя Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі і світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації». Тобто, грубо кажучи, претензія була зрозуміла – орали ми: я і трактор. Але навіть сам натяк на те, що українці – не раби, а просто сателіти, викликало гнів у Адольфа Гітлера і він швидко згорнув «лавочку». Оунівцям-націоналістам швиденько відвели роль кривавих лакеїв і катів-расстрельщиков при «господаря» – гитлеровцах. А радянську Україну від поневолення і знищення тоді врятував СРСР, у складі якого перебувала УРСР, понад 7 мільйонів жителів якої воювали в лавах Червоної армії і разом з іншими народами кували перемогу.
У 1991 році «перевертні» і «батьки-засновники №4» нової України стояли вже біля витоків розвалу СРСР. І вони отримали свою країну 24 серпня 1991 року, яку і закріпили на референдумі 1 грудня того ж року. І тоді ж першим президентом її став згаданий Кравчук, який і уточнив державотворческое «кредо Грушевського»: «маємо те, що Маємо!» («Маємо те, що маємо!»). Іншими словами, сходимо з того, що є в країні. А в колишній республіці Союзу була найпотужніша економіка, але не було державно мислячих кадрів. Були лише вже комуністичні перевертні, які раптом відчули себе капіталістами і господарями життя. Вони так азартно вчепилися один одному в горлянки в боротьбі за владу і власність, що за неповних 28 років існування незалежної держави воно розгубив свій економічний потенціал і втратила майже 20 (двадцять!) мільйонів чоловік громадян, які або померли, або виїхали з країни у пошуках кращого життя. І продовжують вимирати і виїжджати, бо в останні 5 років – у 2014-2019 роках – це було оголошено головним і магістральних будівництвом незалежної і демократичної європейської України» за західними лекалами. А керували цим убивчими процесом руйнування держави і соціальним геноцидом власного населення за принципом знищення «зайвих людей» всі ті ж перевертні», які в основному були виховані в СРСР, там же придбали перші навички управління, але все життя несли і несуть на собі родимі плями соціалізму». З воістину більшовицькими напором і жорстокістю вони руйнували те, що самі не створювали, грабували країну і розправлялися з неугодними. І не тільки колишні комуністичні партхозноменкларущики, але навіть колишні радянські дисиденти-«борці з СРСР», антикомуністи і всілякі націонал-патріоти, звироднілі за останні п’ять років в неонацистів і неофашистів, за замашок були націонал-більшовиками. Тільки з тризубами замість зірки та серпа з молотом на кокардах.
Великий український поет Тарас Шевченко, у роки незалежності остаточно затверджений як «українське наше все», про таких горе-засновників ще в XIX столітті написав, як би випереджаючи історію:
І ось за півроку до 28-ї річниці незалежності в Україні нібито відбулася чергова зачистка влади і політичної еліти. Президентом став 41-річний Зеленський, нібито «нове обличчя», якому на момент розвалу СРСР було всього 13 років. А на дострокових парламентських виборах переконливу перемогу здобула його молода «Зе-команда», в якій практично немає «старих облич» і яка може одноосібно сформувати всі органи влади і влити в ці проржавілі від самопожирання і продірявлені колишніми корупцією і хабарництвом «хутра» нову кадрову «кров».
І якщо це дійсно станеться, то країні і суспільству важливо буде дізнатися, хто ж насправді у владі – реально нові люди, які несуть з собою нові перспективи для країни і реально можуть створити її на принципово нових засадах, або ж нові «перевертні №5», з ніг до голови, але потай прикрашені «родимими плямами» колишнього олігархічного і наскрізь продажного порохоботства – корупції, «європейського курсу на ЄС і НАТО», «українського відродження» за рахунок русофобії, придушення громадянських прав і свобод і т. д. І ці люди – Зеленський з «Зе-командою» – можуть, повторюю, створити нову країну. Але можуть і не створити, якщо виявляться ляльками-маріонетками, надітими на міцні пальці ушлих закулісних ляльководів і підкилимних кураторів.
І на такі думки наштовхують два останні події в житті «позеленевшей» України. З одного боку, юрист Андрій Портнов заявив, що настав час дати оцінку і переосмислити розслідування обставин масової страти в Одесі 2 травня 2014 року. І тому він вирішив звернутися до Держбюро розслідувань (ДБР) із заявою на одного з організаторів трагедії в Одесі, поки ще спікера доживає останні дні Верховної Ради минулого скликання Андрія Парубія, який, на думку Портнова, вчинив злочини, передбачені ч. 2 ст. 294, ч. 2 ст. 258, ст. 263 КК України (від організації масових заворушень, що заподіяли загибель людей, здійснення терористичного акту, застосування зброї, вибухів і підпалів для залякування населення, політичних та інших цілей до незаконного носіння, зберігання, придбання та передачі вогнепальної зброї без спеціального дозволу). Парубій – це другий високопоставлений порохобот, якого слідом за екс-президентом Петром Порошенком хочуть посадити на нари за скоєне в роки їх правління. Причому і Парубія, і Порошенко світять довічні терміни. І якщо це таки станеться, то це і буде очищення влади і відмова від згубного минулого. Це буде реальна зміна не чергових перевертнів, а справжніх батьків-засновників. І з’явиться хоч якась надія – тендітна і примарна – на нову країну.
Але, з іншого боку, є всі ознаки того, що це може не вийде. Занадто багато старих зі старими родимими плямами і атавізмами порохоботства просяться в нове. Абсолютно несподівано для всіх «свою повагу» Зеленському публічно висловила заступник глави МЗС України Олена Зеркаль. Так-так, та сама відносно молода за віком, 46-річна, але затята і видатна порохоботка з оточення глави МЗС україни Павла Климкіна, вірно дипломатичного «пса» Порошенко. Та сама, яку Зеленський сам запросив після перемоги попрацювати на майбутнє країни в його Адміністрації заступник голови, але яка відмовилася зі словами: «Кар’єрні рішення не повинні йти врозріз з власними цінностями і принципами. Тому після проведеної інавгурації, підготовки та проведення 19 двосторонніх зустрічей президента продовжую реалізацію визначених завдань і задумів у Міністерстві закордонних справ».
Ось так: два місяці тому був «розріз з власними цінностями і принципами» і неприйняття Зеленського, а тепер, виходить, попустило. І Зеркаль вже хвалить нового президента за те, за що раніше на всі заставки хулила – за дзвінки «агресору» і президенту Росії Володимиру Путіну, що ризиково, але може, за її словами, «дати якусь реакцію». «Мені здається, що це стиль нового президента. Він вважає, що в цьому є сенс. Він бере на себе ризик. Я поважаю людей, які беруть на себе ризик. Якісь несподівані руху несуть як ризик, так і можливість. Тут вже питання в тому, як ти зважуєш цей ризик, наскільки він виправданий чи ні. Але якщо не змінювати поведінку, не давати створювати креативних ідей, не підходити інноваційно до типових подій, то ти не отримаєш жодного шансу на інший результат»», – змилостивилася 46-річна «деффачка» Лана (так він себе любить називати).
І тут важливо знати, що стоїть за цим «прозрінням порохоботки» – дійсне розуміння нового виходу зі старих проблем або ж просто бажання зберегтися в новій кадровій обоймі, а то і взагалі очолити МЗС України. А чо? Вона жінка, а це страшно гендерно і по-європейськи модно. Та й інша порохоботка Ірина Геращенко може обмочитися від щастя, вітаючи «новий курс» зі старими «керманичами».
А Геращенко, вона така – може і привітати, і Порошенко зрадити, переметнувшись до Зеленському, якщо особистий профіт запримітить. В Україні, як бачимо, з якими перевертнями не раз так вже бувало. На те вони стоять, на те вони і тримаються. Так що, незважаючи на свято, треба пильнувати. І не одному Зеленському. Ну, і СУГС, звичайно!
Thanks!
Our editors are notified.