Чи зможе Коломойський «кинути» кредиторів України?

«Якщо в схемі не бачиш лоха, значить, це ти»: що на це відповість Коломойському Євросоюз?

Те, що відбувається, загалом, не дивно. Його змістом в нормальних школах вчать ще в задачках з басейном. Пам’ятаєте, з однієї труби вода вливається, з іншого – виливається, через скільки часу вона перельет через край? Тут точно те ж саме, тільки замість води – борги.

Українці наївно думали, що гроші після Майдану Захід дає їм просто по доброті душевній. А що вони називаються кредитами, так це чисто протокольні дрібниці. Тепер розуміння поступово стало приходити, але як це у них буває досить специфічно.

Якщо дивитися на питання з позиції шкільного підручника, то він виглядає примітивно. Якщо рвати економічні зв’язки з ключовими торговельними партнерами, вбиваючи цілі галузі власної економіки, а різницю між доходами і витратами покривати за рахунок зовнішніх запозичень, то в підсумку вийде зростання загальної суми боргу.

Навіть при відносно низькій вартості обслуговування, за нього все одно доведеться щось платити. Гроші на це беруться строго внутрішніх доходів держави, тобто податків. І чим більше суми боргових виплат, тим менше в казні грошей залишається на все інше. Причому соціальні програми у переліку іншого найчастіше стоять далеко не в перших рядках списку.

З українськими фінансами все саме так і відбувається. В результаті відверто дурнувату політики влади, найбільш маржинальні промислові економічні зв’язки з Росією були розірвані, а асоціація з ЄС дала дуже обмежені можливості сільськогосподарського експорту в ЄС, річний ліміт яких країна дочиста вибирає за 3-4 місяці. Чому не промислового? Тому що, наприклад, суднові рухові установки з задоволенням купувала одна лише Росія. Нікому більше в світі вони з самого початку не потрібні були навіть задарма.

Як закономірний наслідок, загальний економічний оборот на Україні став падати. Якщо до 2014 року ВВП країни, нехай і не відрізняючись стабільністю динаміки, тим не менш, суттєво зростав дуже пристойними темпами (у 2004 показавши аж 11,79%), то потім крива стабільно пішла вниз: 2014 – мінус 6,5%, 2015 – ще мінус 9,7%.

Далі почалися відверті маніпуляції зі статистикою, рішуче не бажає підтверджувати правильність “європейського вибору”. Однією рукою Україна, скрізь, де тільки можна, клянчила допомогу, нехай навіть у борг, інший намагалася показати, що важкі часи закінчуються, спад змінився очікуваним зростанням (2016 – 2,44%, 2017 – 3,2%, за 2018 так взагалі ледь не 5%). Правда як таке можливо при одночасному зростанні безробіття, зниження перевезень вантажним авто– і залізничним транспортом і виході 25% економіки країни з її складу – залишається питанням цікавим.

При такій методиці зростання державного боргу, став справою природною. У першій половині 2018 року він перевалив за 83% ВВП (77 млрд доларів), а в червні 2019 сума боргу склала вже 80 млрд. З 62,28% – зайнято на зовнішніх ринках і 37,72% – всередині країни.

Найбільша частина позик витрачалася на негайне погашення інших зобов’язань, в тому числі – на виплати відсотків за раніше взятими кредитами. Невелика частка, як говорить Національний банк України, йшла у формування ЗВР. Але навіть у дуже ретельно прилизанном офіційному звіті видно, що вона виявилася крихітної.

Надходили кредити у формі спеціальних прав запозичення МВФ в структурі балансу ЗВР становлять лише 0,03% (5,88 млн дол.). В результаті всього резервів як би чимало, аж 20,6 млрд або чверть від суми державного боргу, але фактично на 78,9% (16,2 млрд) вони складаються з цінних паперів українських підприємств мають сміттєвий статус.

Загалом, золотого запасу у пана отамана немає. Платити за боргами доводиться з доходів державної скарбниці. У Верховній раді заявили, що на цю статтю витрат у 2019 році доведеться виділяти 40% бюджету. Причому, не фактичного, а нормативного, яким він повинен був бути згідно з затвердженими планами. Реальність січня-червня з планами вже розійшлася на 5% (за деякими ам – навіть до 18%). А на тлі менших доходів незмінна сума виплат за кредитами неминуче повинна скласти ще більшу частку.

Загалом, стає ясно, що треба щось робити. Підручник рекомендує скоротити витрати. У МВФ вважають – соціальні. Хоча книжка рекомендує в першу чергу самі непотрібні. В реаліях нинішньої України такими є Операція Об’єднаних Сил, як зараз прийнято по-новому іменувати війну на Донбасі.

Восени минулого року, ще будучи президентом, Петро Порошенко в інтерв’ю італійському виданню La Repubblica говорив, що Україна витрачає на ведення війни суму, еквівалентну 6% ВВП. За даними Світового банку, він на той період оцінювався в 130 млрд доларів. Таким чином, нехай навіть при деяких припущеннях, виходить, що війна з’їдає десь від 7 до 8 млрд доларів на рік. А на процентні платежі витрачається 52 млрд доларів.

Як таке можливо, якщо загальний борг складає всього 80 млрд? Досить просто. Щодо довгострокових кредитів Київ набрав не так щоб багато. Близько чверті загальної суми. МВФ, Світовий банк та інші аналогічні структури роблять ставку не на миттєве пограбування гоп-стопом, вони присмоктуються надовго, тому можуть собі дозволити нібито низькі ставки. А що позичальник впадає в ейфорію коротких євробондів (на півтора – два – два з половиною роки запозичення за високими ставками і з великими виплатами), так це ж він сам, з власної ініціативи. В результаті саме такі позики становлять 2/3 державного боргу України.

Будучи вимушеним їх обслуговувати, Києву доводиться закривати одні серії євробондів випуском інших. Як це зазвичай буває з дуже великим дисконтом. Це коли на папері займається, скажімо, 100 доларів, припустимо, під 8-10% купонного платежу на рік, а по факту на руки виходить доларів 80-85, що перетворює формально прийнятні 10% річних у 12 і навіть 15% від фактично одержаної суми.

Справа явно йде до положення з дуже відомим побутовим назвою. Став зараз фактичним сірим кардиналом всієї України Ігор Коломойський вже запропонував новому президенту не платити за боргами. Оголосити дефолт і кинути всіх, хто поліз грати з Україною в наперстки. Якщо з серйозними людьми, на кшталт МВФ, таке не пройде, то за євробондами – легко. В теорії. Нормальний бізнес. Адже вийшло ж у греків і аргентинців, так чому Україні так не можна?

Зеленський від цього кроку поки відмовляється. Але саме що поки що, бо вікно альтернативних варіантів у нього не особливо широко, до того ж з кожним тижнем воно продовжує скорочуватися. Рано чи пізно настане момент, коли вибудувана Києвом піраміда коротких позик банально посиплеться під власною вагою.

Подібні системи вічно жити не можуть з абсолютно об’єктивних внутрішнім законам. Досить імовірно, що дуже серйозним кордоном перевірки київської держави на залишкову структурну міцність виявиться вже найближчий опалювальний сезон.