Поки для цього не існує реальних передумов. За словами міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова, говорити про організацію зустрічі президентів Росії та України поки не доводиться: «Ми поки навіть не знаємо, яка політика буде у нового керівництва України на напрямку мінських домовленостей і в цілому на російському напрямку. Звідти лунають досить розмиті сигнали».
Трохи більше оптимізму звучить у позиції прем’єр-міністра РФ Дмитра Медведєва: «Новий президент України Володимир Зеленський досі не зробив жодних кроків з відновлення відносин з Росією, тому потрібно запастися терпінням». «Якщо вони захочуть якісь кроки зробити, вони їх зроблять. Заяви, які лунають зараз з Києва, дуже суперечливі. Але дій ми поки не бачимо», ― про це він заявив в ефірі програми «Вести в суботу».
Прем’єр-міністр РФ зазначив також, що у нього немає ніяких ілюзій щодо риторики нової влади і «вже сформувалися трендів». При цьому він зізнався, що не хотів би забігати вперед»: «Якщо вони захочуть щось реанімувати, вони цілком здатні це зробити. Це все на їх стороні, що називається, кулька зараз на їхньому боці».
Про те, що Зеленський хотів би внести деякі корективи в зовнішню політику України (хоча б у межах своїх передвиборчих обіцянок), слід з інструкцій, виданих їм Л. Кучмі перед поїздкою української делегації на переговори в Мінську щодо врегулювання ситуації на Донбасі. І це якоюсь мірою обнадіює.
Кучма розповів, що в ході роботи Тристоронньої контактної групи в Мінську 5 червня сторони домовилися до 19 червня розробити конкретний механізм забезпечення режиму тиші, якого раніше не було.
Він вважає, що засідання робочих груп в рамках Тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях вперше пройшли конструктивно. При цьому підкреслив, що директиви – так звана «дорожня карта» та меседжі, з якими представники України приїхали до Мінська, – виходили від президента Володимира Зеленського.
«Меседжі були такі, що глава держави дійсно хоче, щоб в цьому регіоні був світ. На засіданні Тристоронньої контактної групи я висловив ті побажання, які почув від президента. Мені здається, всі почули, що українська сторона і протилежна сторона хочуть вирішувати ці проблеми. Тому було довіра один до одного».
У відповідь націоналісти влаштували справжню істерику, звинувативши Зеленського намір капітулювати перед Путіним, в здачі «суверенних земель України» і т. п.
Як би реагуючи на відверте цькування націоналістів, Зеленський звинуватив керівництво Росії в загостренні ситуації в Донбасі. «Звертаюся до керівництва РФ: загострення конфлікту є не найкращим тлом для відновлення переговорів», — написав він у Twitter. І додав, що за останню добу внаслідок обстрілу позицій українських військових в Донбасі загинули три людини і троє поранені.
І президента України анітрохи не збентежило те обставина, що загострення ситуації на Донбасі сталося саме після його відвідин зони військових дій.
Сам Зеленський, безумовно, теж є націоналістом. Але стосовно України можна говорити про незліченною градації прояви цього феномену ― від світло-сірої до синяво-чорної ступеня.
Біда Зеленського як політика полягає в тому, що він, по-перше, таким зовсім не є; по-друге, абсолютно залежить від вкрай правих націоналістичних партій і рухів, які мають до того ж власними збройними формуваннями.
І в цьому зв’язку загроза Яроша повісити нового президента на одному з дерев на Хрещатику, «якщо він зрадить Україну і тих людей, які на Революції і Війни загинули», є зовсім не простою фігурою мови, а цілком реальною і потенційно здійсненна загрозою.
Як би там не було, але Зеленському навмисно не дають вибратися з глибокої політичної колії, прокладеній Порошенко.
Про це свідчать і результати його першої зарубіжної поїздки в Брюссель. Якщо у всіх згадуваннях про неї в пресі замінити «Зеленський» на «Порошенко», ніхто особливо не здивувався і не помітив різниці. Хіба що додалося якийсь суєти і нерозуміння у гастролера, що над ним деколи відверто іронізував і шарпали по щоці не тільки в прямому, але й у переносному сенсі.
А пропалені політики типу Юнкера вміють це робити з великим смаком.
Неприємно вразили співрозмовників манери самого українського президента: йому не вдавалося стояти спокійно під час розмови – постійно рухав плечима і всім тілом, ніби у нього весь час свербить в якомусь місці, де на публіці незручно почухати-то.
Може і відбувається це тому, що, як би не був політично наївний Зеленський, він розуміє, який опір у всьому йому зробить нинішня Верховна Рада. Тому першим політичним актом його і став указ про достроковий розпуск.
Питання тільки в тому, якою стане Рада нового скликання. Те, що президенту нинішня Рада практично не дає працювати, зокрема, унеможливлює заміну ключових фігур в уряді і Службі безпеки, може зіграти несподівану роль в ході майбутніх парламентських виборів.
Часу ще достатньо, щоб виборці зрозуміли, що ніяких кардинальних змін у політиці нового «порошенко» не відбулося. І це може дуже серйозно вплинути на результат виборів.
Якби вибори до Верховної Ради відразу після обрання Зеленського президентом – можна було б з великою часткою ймовірності стверджувати, що партія Зеленського «Слуга народу» отримала переважну більшість місць у парламенті.
Сьогодні ж в простих українців складається враження, що їх в черговий раз обдурили.
Новий президент продовжує лінію Порошенко, проти якого і висловилося понад 70% виборців, висловивши надію, що в особі Зеленського вибирають слугу народу. З-за цього з кожним днем тануть шанси на успіх у партії «Слуга народу».
А шанси у опозиційної партії Юрія Бойка в той же час збільшуються. Вона вже вийшла на друге місце за рейтингами. І популярність її помітно зростає з кожним днем.
Якщо Зеленський не отримає необхідної підтримки і в майбутній Верховній Раді, то працювати йому доведеться з ворожим парламентом. А що це таке, він уже відчув на собі повною мірою.
Багато чого буде залежати від того, сформується Зеленський найближчим часом як політик.
Навчання у такій напруженій атмосфері зазвичай відбувається досить швидко. У громадянську війну, наприклад, досить успішними ставали воєначальниками зовсім юнака чи дрібні чини з царської армії.
Чи відбудеться така метаморфоза і з Зеленським, покаже найближчий час.
При цьому слабким і одночасно сильним фактом є відсутність в його найближчому оточенні досвідчених політичних діячів.
Коломойський таким явно не є. Він, насамперед, бізнесмен, олігарх, якого пограбував Порошенко. І його основне завдання – повернути і збільшити свій стан.
І він це, безумовно, зробить за допомогою свого ставленика Зеленського. Тільки навряд чи це буде сприяти зміцненню політичного статусу останнього. А без цього Коломойський ризикує при черговому витку зміни політичної влади втратити набагато більше, ніж при Порошенко.
Тільки ось в українських олігархів діють ті ж інстинкти, що і у мавп, яких ловлять в Азії на рис, покладений в дупло. Схопивши рис, бідолаха не може вийняти стиснуту в кулачок лапку, але і розлучитися з рисом не в змозі, навіть коли її ловлять на цьому мисливці.
Ясно одне: продовжувати йти від відповідей на всі актуальні для країни питання – модель, яка забезпечила Зеленському перемогу на президентських виборах, – він вже не може: президент-надія втрачає своє політичне обличчя і авторитет людини, що розбив свого суперника з розгромним рахунком.
Біда тільки в тому, що як мовчання по найважливішим для країни проблем, так і прийняття того чи іншого важливого політичного рішення позбавлять його підтримки значної частини політично поляризованого населення. Люди голосували, як відомо, не за Зеленського, а проти Порошенка.
Є один вирішальний аргумент, який може вплинути на формування у «ненавченого» президента деяких основ політичного мислення.
Це економічна ситуація на Україні. Її душать, по-перше, руйнування економічних зв’язків з Росією, яка була головним партнером цієї країни, по-друге, перетворення на сировинний придаток Європи, по-третє, боргова кабала і, нарешті, масова еміграція найбільш кваліфікованої робочої сили в Росію і на Захід.
І ключовим моментом є саме економічні відносини з Росією.
На даний момент Україна повністю залежить від зв’язків з Росією і нездатна від них відмовитися, заявив керівник платформи «Національна стратегія розвитку» Дмитро Співак в ефірі телеканалу NewsOne.
Він підкреслив, що Київ зараз не здатний поліпшити свою енергетичну безпеку і повністю залежить в цьому питанні від Росії.
«Україна закуповує російський вугілля через Білорусь, російський газ через Європу і Твели в РФ безпосередньо. У нас сьогодні існує пряма залежність від Росії, і якщо б вона хотіла, то могла б, м’яко кажучи, вплинути на енергетичну безпеку цілої держави. Ми поки не можемо обійтися без їх Твелів, газу і вугілля».
З проблемою вугілля можна було б відразу вирішити питання, знявши економічну блокаду ЛДНР. Але до чого призвела перша спроба зробити це, ми бачили на переговорах у Мінську.
Не сприяють розвитку (або хоча б збереженню на мінімальному рівні) відносин України з Росією ні задиристі, але позбавлені реального змісту заяви, що далі Україна буде будувати відносини з Росією за принципом «батога і пряника», ні спроби слідом за Сполученими Штатами та ЄС ввести проти нашої країни економічні санкції.
Навіть Європа вже не один раз пошкодувала про введення таких санкцій. Що вже говорити про Україну!
Це було б просто смішно, якби не було так сумно! Сумно, звісно, для України.
Російський уряд зльоту, як у тенісі, прийняв подачу з новими українськими санкціями і відповіло ударом в дальній кут. «Ми змушені захищати свої інтереси <…>. Я підписав постанову уряду на цю тему», – заявив на засіданні уряду прем’єр-міністр Дмитро Медведєв.
Вдарили в досить болюче місце, заборонивши експорт на Україну з Росії сирої нафти і ряду нафтопродуктів.
Крім того, Києву заборонений експорт української продукції машинобудування, легкої промисловості та металообробки.
А за цим стоїть не просто додаткове згортання виробництва, скорочення надходжень до державного бюджету, але й нові хвилі трудової еміграції за кордон.
Нехай вони тепер спробують прорватися зі своїми «домотканими» товарами на західні ринки. У той час як за минулий рік Україна поставила таких товарів у Росію на 250 млн доларів.
Як завжди, перед Україною постає проблема забезпечення опалювального сезону. За заявою голови «Нафтогазу» України Андрія Коболєва, у країни недостатньо коштів для закупівлі газу. А при постійному зростанні інфляції і стабільного падіння життєвого рівня населення перебої з теплом у зимовий період загрожують вилитися в серйозні масові протести.
Демагогія, націоналістичні заклики і пошуки зовнішнього ворога в такій ситуації вже не будуть заспокійливо впливати на населення.
У разі припинення транзиту російського газу в Європу з початком 2020 року (при тому, що надходження нафти і нафтопродуктів з Росії вже заблоковано) Україну чекає енергетичний колапс.
Реальних закупівель газу (російського, але з реальними європейськими накрутками) в Європі українська економіка однозначно не витримає.
Якщо називати речі своїми іменами, Росія нарешті припиняє субсидувати українську економіку і надає Захід можливість зайнятися цим. Але там великого бажання на цей рахунок не проглядається. Навіть через можливості МВФ, які також не безмежні, тим більше що основний економічний радник Зеленського Беня Коломойський закликає молодого президента оголосити державний дефолт.
Не поспішають не тільки європейці, а й США. Звичайно, вони готові поставити на Україну (а якщо бути зовсім точним, то продати) нові види озброєнь.
Прямо скажемо, в умовах економічного та енергетичного колапсу, коли і власні танки на Донбасі стане нічим заправляти, закуповувати нові види озброєнь в США – не найрентабельніший витрачання державних коштів.
Не воювати ж у такій ситуації з ЛДНР. Дебальцеве здасться дитячою прогулянкою. Далі остаточний зрив мінських переговорів і визнання Росією незалежності Донбасу.
Перспективи абсолютно очевидні навіть для незайманого політичної свідомості нового українського президента.
Зеленському пора втрачати політичну цноту і ставати реальним політичним діячем. Спресовану часом і стрімко розвивається політична ситуація цьому вельми сприяють.
Треба сказати, що російське керівництво, незважаючи на всі взбрыкивания і особисті образи з боку Зеленського, не остаточно закриває вікно для реальних переговорів та повернення до нормальних міждержавних відносин. Відповідно навіть на зниження для України ціни на російський газ на 25%.
Так що відбудуться переговори Путіна з президентом України, в основному залежатиме від української сторони.
Але для цього Зеленський має набратися мужності і стати реальним політиком, або піти з політичної сцени і повернутися в «95-й квартал», де у нього все виходило чудово.
Сергій Кузнєцов
Thanks!
Our editors are notified.