Ситуація навколо п’ятого президента України (нагадаю, на Україні титул «президент» зберігається довічно, якщо його власник не відсторонений від посади в результаті імпічменту) стає все більш неприємною для нього.
Кримінальні «справи», в яких фігурує Петро Порошенко, за останні дні активізувалися. За ним йдуть повальні обшуки. Держбюро розслідувань заявило, що відносно нього відкрито 13 кримінальних справ (і відкриваються все нові і нові). Ще кілька розслідується в НАБУ.
Теоретично, політику такого масштабу (пишу без ерничества) можна було б поставитися до цього як до робочого часу: вони порушені за заявами громадян (насамперед, несамовитого Андрія Портнова), а правоохоронці зобов’язані по кожній такій заяві провести хоча б дослідчу перевірку.
Та й в будь-якому випадку далеко не кожна кримінальна справа закінчується розглядом у суді, тим паче винесенням обвинувального вироку. Через кримінальне розслідування тих чи інших аспектів їх діяльності доводиться проходити багатьом політикам, і не тільки на Україні. Загалом, справа житейська. Але накат на Порошенка і людей з його найближчого оточення приймає все більш серйозний оборот. Про його «кримінальних перспективи» заговорили на найвищому рівні.
Нещодавно обраний генпрокурор Руслан Рябошапка заявив, що має намір подати у Верховну Раду постанову про зняття депутатського імунітету з декількох депутатів, у тому числі з Порошенком, не чекаючи 1 січня, коли перестане діяти депутатська недоторканність. А через кілька днів вже Зеленський, виступаючи на форумі «Ялтинської стратегії» перед високими іноземними гостями, заявив, що «щастя — це бачити злочинця на нарах, а не на Мальдівах» (натяк більш ніж очевидний).
Загалом, замислитися про свою подальшу долю у Петра Олексійовича є всі підстави. Між тим ще в травні «Альтернатива» відзначала, що варіант з евакуацією в якусь тиху гавань для Порошенка досить проблематичний. Показовий епізод, коли легендарні пранкери Вован і Лексус примудрилися додзвонитися до Еммануелю Макрону від імені Володимира Зеленського і намагалися «домовитися» з Макроном видати Петра Порошенка, якщо той, рятуючись від кримінального переслідування, покине Україну і втече у Францію. «Думаю, що Франція не перша країна, куди б він хотів переїхати», — обережно відповів французький лідер.
Проте потрібно розуміти, що розіграш удався завдяки тому, що пранкери були в загальних рисах в курсі змісту особистої бесіди Зеленського з Макроном ще перед другим туром. А значить, Макрон не піднімав питання, що з всяких-різних міркувань попередника Зеленського варто залишити в спокої. А адже спроба делікатно, закулісно переконати партнера (тим більше «молодшого») не переслідувати колишнього лідера загрожує набагато меншими політичними витратами, ніж відкрите надання політичного притулку, що завжди затьмарює двосторонні відносини. Тобто, захищати Порошенко будь-яким чином Париж не збирається.
Звичайно, Франція — це не вся Європа, в цьому плані країни — члени ЄС ще користуються формальної самостійністю, але тим не менш загальний західний дискурс у боротьбі з корупцією навряд чи дозволить будь-якій з них давати притулок з особистих симпатій. Таке можливо, тільки якщо в суді буде визнано, що переслідування пана Порошенка на батьківщині має політичну складову. Але знову-таки сумнівно, що заради малоуважаемого Порошенко хтось буде псувати відносини з чинною українською владою, тим більше з Сполученими Штатами, якщо у них виникнуть до Порошенко питання.
Традиції української «ділової етики» не залишають сумнівів: навіть якщо відкупитися від нової влади, то натомість не вдасться отримати жодних реальних гарантій. Особливо від її головного бенефіціара, про що досить широко говорилося останнім часом у ЗМІ (називалася навіть призначена Коломойським сума відступних — 2,5 млрд дол.). Тим паче що після анонсованих на настільки високому рівні проблем для екс-президента спуск на гальмах вже запущених справ сильно вдарить по іміджу нової влади.
А головне, обидві вищеназвані варіанти загрожують Порошенко великими матеріальними втратами, адже навіть при самій благополучній евакуації його українські активи будуть втрачені. Звичайно, залишився у нього в будь-якому випадку вистачить на хліб з маслом до кінця днів. Але потрібно розуміти, що сенс життя для людей типу Порошенко не в кількості спожитих бутербродів із чорною ікрою (їх і все інше в обмежених лише фізіологією кількостях він міг би мати при значно менших зусиль і нервуванні).
Їм рухають не знають кордонів амбіції і психологія азартного гравця, що не терпить будь-якого програшу. В цьому Петра Порошенка багато що ріднить з його головним сьогоднішнім опонентом — Ігорем Коломойським. Причому якщо останній має психотип веселого, цинічного афериста а-ля Беня Крик (стверджують, що прізвисько «Беня» він чи не сам собі придумав на честь улюбленого літературного персонажа), то Петро Порошенко — це скоріше Олександр Корейко, скнара і нудний клептоман, намагається не пропустити повз своїх рук кожну копійку.
Правда, Корейка — герой легкого гумористичного твору, тому у нього тільки майнула і зникла думка, що замість розставання з грошима можна розрізати здирника на частини й відправити «малою швидкістю в різні міста». Реальні «корейко», років п’ятнадцять ходять під розстрільними статтями і які добували свої мільйони, не перебираючи засобами, навряд чи б сумнівався і хвилину.
А Петро Порошенко з «справжніх», я б сказав упоротых борців за грошові знаки та реалізацію власних амбіцій. Спонукуваний честолюбством, він пішов у президенти, впевнений, щиро розраховуючи увійти в історію як батько нації. Але навіть настільки висока амбіція не змусила його зменшити бізнес-обороти, скоріше навпаки: нові можливості він, безумовно, сприймав як законне додаток до президентського крісла.
Не стало в цьому йому перешкодою і потужний тиск західних держав, насамперед США. Коли стосувалося його особистих інтересів, він надзвичайно стійко тримав удар, так і за збереження президентського крісла бився як лев, використовуючи всі можливості. Інша справа, що можливостей виявилося не так багато.
Тому погоджуватися на капітуляцію, навіть почесну, він напевно не збирається. Але ситуація складається так, що і нічия, збереження нинішнього статус-кво, коли Порошенко — лідер правої опозиції, в тривалій перспективі неможливо. Значить, йому потрібен реванш, і вже зараз. Обгортка цього реваншу також цілком очевидна — протест «патріотів» проти капитулянтства нової влади.
Саме готується Порошенко на грудень спробою перевороту пояснили депутатам від «Слуги народу» необхідність збереження Арсена Авакова, а обізнаний колишній нардеп Олександр Онищенко пише на своїй сторінці у Фейсбуці: «Порошенко дав завдання С14 рекрутувати людей, яких звільнили з МВС і СБУ. Для цього вже виділено великий бюджет. Також збирають по максимуму актив з радикалів, особливо “Нацкорпуса”, “Азова”, “Нацдружин”, інших угруповань, не підконтрольних системі. “Старшим” виплачується за 2 000 доларів під розгойдування ситуації. Хочуть набрати “армію” 5 000-10 000 чоловік. Вже є неповні списки її особового складу».
У скупого Петра Олексійовича, судячи з усього, з’являється володіє великими можливостями компаньйон — найбагатша людина України Рінат Ахметов, якого нова влада також націлилася розкуркулити. Так що їх альянс виглядає абсолютно очевидним, а об’єднання фінансових, медійних та політичних ресурсів разом з десятками тисяч вуличних радикалів, неприкаяних ветеранів АТО, які ностальгують за часами активістів Майдану дає дуже серйозний потенціал.
Правда, є і обставини, що роблять затію з Майданом 3.0 вельми ризикованою. Все-таки Зеленський — свіжообраний президент, який отримав 75% голосів і переконливу перемогу своєї політсили на парламентських виборах. Він дуже позитивно оцінюється західними політиками та ЗМІ, тому спроба його повалення може викликати вкрай негативну реакцію на Заході.
Ще більш істотно те, що в даний момент, може, вперше з 2014 року, на Заході склався певний консенсус: не тільки в Берліні та Парижі, але і у Вашингтоні хотіли б врегулювання українського конфлікту, зрозуміло, що на прийнятних для Заходу умовах. Тобто, потреби в поверненні до влади в Києві партії війни ні в кого з провідних світових гравців немає.
Тому сценарій «мирного протесту», переростає в силове протистояння, як у 2014 році, малоймовірний. Надії на те, що в силу склав дискурсу західні лідери не зможуть активно відмежуватися від «народного протесту», а тим паче будуть протестувати проти його силового придушення, марні.
Тим більше, що Петро Порошенко добре пам’ятає, як у ситуації з «Михомайданом» на Заході кілька місяців від нього настирливо вимагали поважати право на мирний протест, а потім змінили гнів на милість, і «Михомайдан» був ліквідований протягом декількох днів. І «вільна преса» (західна), не кажучи вже про політиків, цей факт просто проігнорувала, за переслідування політичних опонентів тодішній офіційний Київ не дорікали.
Зрозуміло, що заперечувати проти рішучих дій нинішньої влади ніхто не буде, хіба що обмежаться черговими закликами до обом сторонам проявляти стриманість. Тому більш ймовірний варіант бліц-перевороту, коли оголошена протестна акція відразу переростає в захоплення урядових будівель і зміну влади, щоб поставити весь світ перед доконаним фактом.
Ризикований, навіть авантюрний план? Безумовно, але, як зазначалося вище, Порошенко з тих, хто буде грати до останнього. Досвід в тому, щоб змусити Захід, навіть Вашингтон, рахуватися з собою у нього є, — гра на те, що Захід доведеться підтримувати будь-яку українську владу, що протистоїть Москві. Так чому б не спробувати використовувати цей прийом ще раз, тим більше, що втрачати вже нічого?
Але що показово, організований Коломойським вже йде потужний накат на Порошенка і явно набирає обертів Ахметова ніби підштовхує їх до цього радикальним варіантом. Так, може, в цьому й полягає задум «гамбіту Коломойського» — спровокувати Порошенко і Ахметова на спробу перевороту і розібратися з ними та їхніми активами раз і назавжди?
Загалом, сюжет у битві українських олігархів закручується захоплюючий, тільки от об’єктом гри сучасних Остапів і Кореек є не курний валізку з грошима, а ціла країна.
Дмитро Славський
Thanks!
Our editors are notified.