Страх і трепет

Здається, Айзек Азімов колись сказав, що людина не здатна придумати два словесних жанру – анекдот і загадку. Це, на його думку, контент прибульців, яким вони тестують землян на почуття гумору та кмітливість.

А я от колись придумав і анекдот, і загадку! Про анекдот, який обігнув земну кульку, як-небудь потім. А моя давня загадка була така: що спільного між кексом, сексом і президентом Януковичем? Подумали? Відповідь: скрізь замішані яйця!

Народилася вона в моєму творчому свідомості якраз після замаху на Федоровича сирим яйцем. Нагадаю тим, хто забув. Під час передвиборчого турне у президента Януковича якийсь ботан кинув яйце. Той машинально лапнул себе за яєчну слиз, яка раптом засопливилась там, де у нормальних політиків кокетливо виглядає хусточку з нагрудної кишені, і зомлів. Перебздел. У сенсі вирубався.

Потім мені психологи розшифрували цей казус дівочого непритомності здоровенного мужика. Він миттєво вирішив, що його сильний організм дав текти після проникнення в нього чогось дальнобойно-великокаліберного і на всяк випадок відійшов у небуття, побоюючись хвилі болю. Ось тоді-то я задумався про фактор страху в сучасній політиці.

В енциклопедіях пишуть, що людина природно боїться двох речей – болю і смерті. Але це, на мій погляд, стосується тільки до первинного біологічного рівня. А є ще рівні і соціальний, і економічний. Я вже розповідав про мого давнього героїчного знайомого – учасника багатьох воєн. Писав про нього велику статтю ще в радянські часи. Він побував в самих неймовірних ситуаціях, коли шансів на виживання не було зовсім. (Наприклад, перебігти відкриту палубу крейсера, який атакують два десятки «юнкерсів».) І коли я запитав його про найстрашнішому момент у його житті, герой сказав, що це був його поодинокий бунт проти рішення партійних зборів. Втім, сучасному чолу цього не зрозуміти. Але зафіксуємо, що соціальний страх найчастіше страшніше біологічного.

А скільки здорових чоловіків покінчила з собою в часи Великої депресії? Економічний страх розоритися виявився сильнішим біологічного страху смерті.

Тому, коли мені треба оцінити потенціал політичного лідера, я завжди подумки (за доступною мені інформації) оцінюю його по всім трьом базовим рівням страхів: а) біологічний; б) соціального; в) економічного. Відразу скажу, безстрашних по всій шкалі політиків я не зустрічав. Так, політик – це людина (або майже осіб). А всі люди мають інстинкт самозбереження.

Багатьох страх будь-якого виду приводить в трепет – безвольне мельтешение почуттів, думок і кінцівок. А обраних – тільки мобілізує, збирає, акцентує. За умови, звичайно, якщо розумієш, до якого блюзнірства може довести тебе неконтрольований жах.

Колись геніальний Остап Ібрагімович Бендер самокритично зауважив, що був у його житті період, коли він дійшов до такого маразму, що боявся звичайного фінського ножа. Тобто важливо сприймати будь свій страх з іронією як вид маразму. Ще я помітив, що подолання біологічного страху піддається тренуванню. Мені довелося бувати в «гарячих точках» і знаю, що до прилетам з «великого» і стрільби з «дрібного» люди звикають. А тим, хто не звикає, треба уникати і війни, і політики. Пам’ятайте: «війна – це продовження політики іншими засобами?»

Якщо у тебе страх в сирому яйці, то врятувати країну навряд чи вийде, навіть потрясаючи вигаданими крутими яйцями. Хоча природна або напрацьована сміливість першого, так би мовити, рівня не панацея. Тирани, як правило, сміливі – не бояться принаймні смерті і болю. Звичайно, вражає мужність Чаушеску перед нічним розстрілом. А зухвалість Хусейна перед середньовічної шибеницею? А стоїцизм Каддафі перед біснуватим натовпом?..

Чомусь здається, що будь-патентований ліберал на їх місці обхезался б по самі вуха. (Вже тільки тому їх не варто підпускати до влади на розстрільний постріл.) Але подолання біологічного страху не рятує від смерті тирана, а його країну від потрясінь, якщо він смертельно боїться колективних соціальних вчинків і особистих економічних втрат.

А чи є універсальний рецепт від всіх рівнів страху? Не знаю. Хоча святі отці кажуть, що є. Напевно, глибше всіх «пробив тему» блискучий Серен К’єркегор. Саме він помітив, що в релігійних текстах найчастіше словосполучення – «страх і трепет». Тому і назвав саме так свій головний трактат. І там же прийшов до парадоксального висновку – індивідуальне вище громадського. Значить, і долати проблеми душі і свідомості легше поодинці, ніж у співтоваристві. Тобто закошмарити багатьох легше, ніж одного. Звідси феномен масової паніки. Напевно, тому багато політики так не люблять самотності і так обожнюють натовп. Там вони висівають страхи, свої і чужі, які, власне, і називаються сьогодні «політика». Чи То влада страху, чи то страх влади – «кратофобия» – на тлі масовки. Тому уникайте натовпу скрізь, де тільки можна…

А ще в релігії є інший чудовий рецепт. Це любов! Вона, як «царська горілка», розчиняє в собі всі види побоювань і фобій. Священне писання свідчить, що тільки «досконала любов проганяє страх». Логічно. Чого боятися того, хто любить і любимо? Але ось засідка – таких в політиці теж критично мало. Більше, більше тих, хто ненавидить, а значить, панічно боїться. І відповідно, хоче, щоб боялися його. Це як синдром «поганий хвороби» – хворий намагається заразити максимальна кількість інших, щоб самому було не так соромно.

Знаєте, чому на всіх «майданах» палять шини? Всі політики-«майданники» читали інструкції Шарпа про те, що клуби жирного чорного диму ввергають звичайну особина в інстинктивний панічний жах. Тому і кричать майданні менеджери, корчачись від власних страхів: «Більше шин, більше пекла!» І вбивають вони потім інших з свого страху. Запам’ятайте: там, де спочатку джгут на площі шини, там потім вбивають. Лобові шини «революцій».

Скільки сьогодні режимів, які виросли на кольорових страхи, – в Африці, Південній Америці! Я думав, що хоч слов’янську сторону мине ця чаша. Не склалося: Україна – зразково-показовий полігон жаху і біологічного, і соціального, і економічного. Глобальний урок страху. Правда, з’явилася боязка надія з обранням нового президента. Але чомусь у міжнародній класифікації страхів є позиція «коулрофобия» – смертельна боязнь клоунів. Поживемо, побачимо…

Європа? На самому березі Дунаю є маленький скромний пам’ятник філософу Іштвану Бібо. Я вважаю його найбільшим європейським мислителем минулого століття. Є за що! Хоча б за геніально коротке і ємне визначення справжньої демократії: «Демократія – це коли ти не боїшся». А вони там всі і всього бояться. До трепету. Ну, а ми? Вважаю головною нашою приповідкою: «Не вір, не бійся, не проси». Хоч і народилася вона в місцях, віддалених, але суть національного характеру передає точно. Як, власне, всі російські прислів’я.

Р. Дервіш