В Іловайські українська армія зазнала саме жорстоке поразка з початку повномасштабної війни на Донбасі проти власного народу. В цьому році іловайським подій виповнюється п’ять років. За цей час так і не названі винні в тому, що сталося. «Країна» згадує основні віхи Іловайського котла і відповідає на головні питання про масову загибель українських військових.
Стаття публікується в оригіналі, без редакції української точки зору.
25-26 серпня 2014 року противник замкнув оточення навколо Іловайська. У цьому місті українська армія зазнала саме жорстоке поразка за те криваве літо війни. Наслідком стали перші Мінські угоди, після яких стартувало перемир’я — вперше після виходу Петра Порошенка переговорів з 1 липня і початку повномасштабної війни на Донбасі.
В цьому році іловайським подій виповнюється п’ять років. За цей час так і не названі винні в тому, що сталося. І не дано відповідь на питання — хто і з якою метою «переглянув» підхід сил оточення, продовжуючи кидати на забій підкріплення.
Другий основний питання Іловайська — хто дав команду на вихід з оточення з важким озброєнням. Це було порушенням вимоги сепаратистів і Кремля, які надали «зелений коридор» — внаслідок чого українську армію і добробаты просто розстрілювали в упор. Рахунок втрат йде на сотні, а то й тисячі, якщо вірити не тільки офіційними даними.
Від Слов’янська до Ізваріна. Передісторія
Ситуація на Донбасі до кінця літа 2014 року складалася таким чином. Після виходу Києва перемир’я з 1 липня українська армія якийсь час успішно наступала. Був узятий Слов’янськ, а за ним впала і вся північна агломерація Донецької області. На сусідньому театрі військових дій сили АТО зайняли ближні підступи до Луганська — прострілювався весь місто, який був без світла і води. Доля «республік» висіла на волосині. І головним завданням України було оточити решту територію «ДНР» і «ЛНР», відрізавши її від російського кордону.
З півночі і півдня вздовж кордону потягнулися кліщі ВСУ, які спробували охопити обидві «республіки» зі сходу. Однак там українські війська натрапили на запеклий опір сепаратистів, підтримане російської артилерією з того боку кордону. Була бійня під Зеленопольем і сумно відомий Изваринский котел. Сепаратисти захопили багато трофеїв, а дорога російському «військторгу» була з тих пір відкрита — почалися масштабні постачання озброєнь з Росії.
Одночасно силам АТО ніяк не вдавалося взяти Шахтарськ — ключовий вузол на трасі Донецьк — Сніжне, з’єднував «республіки» як з Росією, так і один з одним. Війна на цьому та інших ділянках стала позиційною, а бліцкриг забуксував і зійшов на немає.
Шлях до Иловайску
Не домігшись успіху в стратегічній задачі — відрізати «республіки» від Росії і позбавити їх постачання, українське командування поставило менш амбіційні цілі: оточити Донецьк і Луганськ. 5 серпня у Дніпропетровську, в обласній адміністрації, яку тоді очолював Ігор Коломойський, відбулася нарада військових та керівників області. На ньому був присутній нинішній начальник генштабу Руслан Хомчак, командири «Донбасу», «Азова» та інших добробатов. Там і було вирішено силами добробатов штурмувати Іловайськ — як тоді здавалося, один з другорядних міст, який дозволить почати оточення Донецька. На нараді, деталі якого приводив комбат «Шахтарська» Андрій Філоненко, Хомчак заявив, що місто погано захищений, і вибити з нього сепаратистів праці не складе. Тому атакувати його повинні добробаты, а ВСУ поки займуться більш нагальними завданнями. Проте все виявилося не так, як планувалося.
Хронологія розгрому
«Країна» вже докладно реконструювала бої в Іловайські, які тривали три тижні. Наведемо основні віхи протистояння.
10 серпня — перший штурм міста. У цій спробі брали участь батальйони «Донбас» і «Шахтарськ». Основними цілями штурму було взяття міста, знищення укріпрайонів і блокпостів формувань «ДНР». Але взяти місто з наскоку не вийшло, тому за фактом добробаты провели розвідку боєм. У підсумку «Донбас» втратив чотирьох бійців, семеро були поранені. У «Азова» дві людини загинули, п’ятеро поранені. Для недопущення нових втрат сили АТО відійшли на попередні позиції, однак зуміли взяти під контроль навколишні села.
18 серпня — другий штурм. В наступі брали участь батальйони «Донбас» і «Дніпро-1», через кілька днів їх підтримали добровольчі батальйони «Миротворець», «Івано-Франківськ», «Херсон» і «Світязь». У результаті під контроль були взяті райони міста, розташовані на захід від залізниці.
19-20 серпня — почалися міські бої в самому Іловайські. Українські ЗМІ повідомили про подкреплениях «ДНР», які підійшли до міста — «Схід» і «Оплот». Обидві сторони вели активні бойові дії в межах міста з застосуванням легкого озброєння і стрілецької зброї.
24 серпня — у Києві відбувся помпезний парад до Дня незалежності. І в цей же день сепаратисти оголосили про розгром тилів української угруповання під Иловайском. Однак у той день ще не був повністю зрозумілий масштаб катастрофи. Насправді ж це був вирішальний день. Саме 24 серпня сили сепаратистів, а також батальонно-тактичні групи регулярної російської армії перейшли в наступ, замикаючи кільце.
25-26 серпня — освіта котла. У результаті наступу сил «ДНР» в Іловайські опинилися в оточенні батальйони «Донбас», «Дніпро-1», батальйони МВС «Херсон», «Світязь», «Миротворець», «Шахтарськ», зведена рота 93-ї та 17-ї бригад ВСУ. Батальйон «Азов» покинув позиції напередодні оточення. А батальйон «Прикарпаття», який повинен був прикривати тили, просто втік, коли почався наступ росіян і сепаратистів (його зупинили тільки в Кіровоградській області — за сотні кілометрів від лінії фронту). При цьому в Києві дуже скупо коментували ситуацію. Зате докладно повідомляли про взяття в полон десяти військовослужбовців 331 полку 98 Свирской дивізії Повітряно-десантних військ Збройних сил РФ, що було представлено як один з доказів масштабної участі російської армії у війні на Донбасі.
27 серпня — вранці представники «ДНР» повідомили, що повністю взяли Іловайськ під свій контроль. Організований опір в місті припинилося. Українські війська, які відійшли у околиці міста, опинилися між двох вогнів: ззовні — кільце оточення, зсередини — сепаратисти.
28 серпня — погіршення становища українських військ. За заявою штабу АТО, бої в околицях Іловайська тривали, становище потрапили в оточення військових сил стало катастрофічним. Також, за даними співробітників ООН, в результаті боїв постраждало цивільне населення. Були зруйновані і пошкоджені сотні житлових будинків, мешканці залишилися без води, електрики і газу на три тижні. В цей же день президент України Петро Порошенко звинуватив Росію у відкритому військове вторгнення на Донбас і скасував візит до Туреччини.
29 серпня — освіта «гуманітарного коридору». Президент Росії Володимир Путін закликав «ДНР» відкрити коридор для українських військових і дати їм можливість піти з району боїв. Сепаратисти зажадали, щоб військові виходили без важкої зброї і військової техніки.
30 серпня — початок виходу з «котла». Керівництво України домовилося про виведення військових до 10 годин ранку того ж дня через спеціальний коридор до місця дислокації основних сил АТО. Через кілька годин перші 28 військовослужбовців вийшли з оточення. Вдень того ж дня в «ДНР» заявили, що українські війська намагаються прорвати оточення в порушення домовленостей.
31 серпня — вихід українських військових та їх розгром. Росіяни і сепаратисти заявив, що українські сили намагаються прорвати коридор зі зброєю і бронетехнікою. Сили оточення вступили в бій з виходять з котла українськими частинами — по суті, почали розстрілювати їх в упор, знищуючи всю техніку.
1 вересня — кінець виходу. За заявою МВС України, з оточення вийшли близько 80 українських солдатів, вони були доставлені у військовий госпіталь в Дніпропетровську. Серед них були тяжкопоранені. Пізніше влади України заявили про наступні втрати: 366 загиблих, 429 поранених, 128 потрапили в полон і 158 зниклих без вести. За неофіційною інформацією втрати були в рази більше.
Розбір польотів
Питання — хто винен у розгромі — звівся в кінцевому рахунку до двох позицій.
Перша і офіційна, затверджена генштабом і військовою прокуратурою: з української сторони не винен ніхто, за винятком командування батальйону «Прикарпаття», який самовільно залишив позиції. А головною причиною розгрому називаються російські війська, які проникли на територію України і оточили Іловайськ, користуючись перевагою в живій силі і техніці.
Друга позиція — її дотримуються в основному представники добробатов — багато в чому схожа з першою. Але при цьому ветерани ставлять два запитання:
1. Чому генштаб переглянув захід російських військ на територію Донецької області та не вжив заходів щодо порятунку иловайской угруповання? Адже кілька тисяч російських солдатів — це не голка в стозі сіна. Крім того, розвідка неодноразово повідомляла про те, що російські війська згруповані біля кордону з Донецькою областю і можуть за лічені години опинитися під тим же Иловайском. Чому цей фактор не врахували у військовому плануванні?
2. Хто і чому віддав наказ виходити з військовою технікою, хоча це була вірна смерть? Серед оточенців був і автор всієї операції — генерал Хомчак, який міг віддати наказ виходити з бронетехнікою і важким озброєнням. Але тут історія теж вкрай суперечлива.
За першою версією, яка довгий час була провідною серед військових і українських ЗМІ, — були якісь домовленості про вихід, які росіяни порушили і відкрили вогонь.
Другу версію відстоюють ряд представників добробатов, які стверджують, що Хомчак дезінформував їх. На нараді з командирами батальйонів він, за їхніми словами, заявив, що досягнуті домовленості про те, що можна виходити і з бронетехнікою. Також стверджується, що Хомчак віддав наказ висуватися, не чекаючи закінчення переговорів Києва з російською стороною, що і призвело до трагедії.
За ще однією версією — самі командири добробатов відмовилися здавати зброю, а Хомчак їх в цьому підтримав. Оскільки командири в Іловайські не вірили росіянам і вважали, що з озброєнням є хоч якийсь шанс прорватися, а без нього — взагалі ніяких.
У підсумку лише Руслану Хомчаку разом з командирами добровольчих батальйонів «Дніпро», «Івано-Франківськ» та «Миротворець», а також кількома десятками солдатів вдалося вирватися з оточення.
Вибрати, яка версія є правильною, зможе лише наслідок. Втім, надій на детальне і об’єктивне розслідування небагато. Хомчак віднедавна — голова генштабу у президента Володимира Зеленського.
Значення Іловайська для війни на Донбасі
Поразка в Іловайські показало — для України відтепер закрита можливість брати міста і великі населені пункти на Донбасі. Стало очевидно, що РФ вже не дозволить придушити сепаратистів і піде на пряме введення військ. Якщо ілюзії щодо російського невтручання ще були у Порошенка, коли він виходив із перемир’я 1 липня, то після Іловайська стало зрозуміло — великі наступальні дії тепер натраплять на відповідь РФ.
Українська армія понесла великі втрати. Фактично був розвалений весь південний фланг. В результаті Київ змушений був укласти перемир’я і піти на перші Мінські угоди, згідно з якими непідконтрольним районів Донбасу надавалася дуже широка автономія. Причому у вересні 2014 року ці домовленості були оформлені в закон про особливий статус «окремих районів Донецької та Луганської областей», який продавлювали особисто президент Порошенко і тодішній спікер Ради Турчинов. Одним з головних аргументів було твердження, що після іловайського розгрому українська армія воювати не в змозі. Правда, цей закон — так само, як і взагалі Мінські угоди, на практиці так і не запрацював. Його вступ в силу прив’язали до проведення місцевих виборів на Донбасі, але про них Київ, Москва і сепаратисти так і не домовилися. Навпаки — вже з жовтня відновилися активні бойові дії навколо Донецького аеропорту, які з січня 2015 року переросли в нову масштабну війну, яка завершилася підписанням друге Мінських угод, втратою Дебальцева та аеропорту.
З тих пір боїв такого масштабу на Донбасі не було. Протистояння перейшла в позиційну фазу. І поклав початок цієї «мінської» фазі саме Іловайськ, який став одним з головних символів війни. Яка так досі і не закінчилася…
иносми.ру
Thanks!
Our editors are notified.