Коли Тетяна Ліознова задумувала свій фільм про розвідників, вона хотіла, щоб ця картина вийшла максимально достовірною. І показала б не тільки роботу нелегалів, але ще і те, як жилося резидентам в тилу ворога. Коли режисер звернулася до високих чинів КДБ, їй представили консультанта – Ганну Федорівну Філоненко, яка згодом стала прообразом для героїні Катерини Градовой, російської радистки Кет.
Від ткацького верстата до школи розвідника
Ганна Камаєва. / Фото: www.wikimedia.org
Ганна Камаєва (дівоче прізвище) з’явилася на світ у 1918 році в простій селянській родині, працьовитою і багатодітною. Здавалося, її життя піде по визначеному шляху: школа, ФЗУ, завод. Так воно все і починалося. Ганна працювала ткалею на фабриці «Червона троянда», була на хорошому рахунку, перевиконувала плани і в суспільному житті брала участь.
Їй було 20, коли дівчину по комсомольській путівці направили на нову роботу. Спочатку вона закінчила Школу особливого призначення, де вивчила іспанська, польська та фінська мови, а ще радіосправа і основи поводження зі зброєю. Зовсім недовго дівчині довелося попрацювати в центральному апараті зовнішньої розвідки, але з початком війни вона потрапила в групу особливого призначення.
Катерина Градова в ролі радистки Кет. / Фото: www.domkino.tv
Тут підготовка була куди серйозніше і їй відводилася особлива місія: усунення Гітлера за умови, якщо Москва буде захоплена і фюрер прибуде в Росію. Анна знала, що в разі замаху вона загине. На щастя, німців зупинили, а дівчина була відправлена в тил ворога у складі диверсійної групи.
Тоді молода розвідниця отримала свою першу урядову нагороду за успішне виконання завдання. І знову вирушила на навчання. Тепер їй належало пройти підготовку до нелегальної роботи за кордоном.
Життя під прикриттям
Ганна Камаєва. / Фото: www.rbth.com
Перша закордонне відрядження Анни Камаевой відбулася в 1944 році. Вона вирушила до Мексики для участі у спеціальній операції зі звільнення Рамона Меркадера, який за чотири роки до цього усунув Троцького. Однак після операцію згорнули, а дівчина повернулася на батьківщину.
Заміж за Михайла Філоненко, свого колегу-розвідника, вона виходила з любові, однак обидва вони знали, що родина стане частиною їхньої роботи. Коли в 1947 році на світ з’явився їхній син Павло, вони стали вчити його іспанської та чеської мов. Тоді вже була розроблена легенда для їх сім’ї, згідно з якою їм належало стати біженцями з Чехословаччини.
Михайло і Анна Філоненко. / Фото: www.vnews.agency
Кілька коротких виїздів за кордон пройшли цілком успішно, і в 1951 році Анна, вже чекала появи на світ доньки, її чоловік Михайло і маленький син таємно перейшли радянсько-китайський кордон. Сім’я, згідно з легендою, бігла з соціалістичної Чехословаччини.
Вже в Харбіні Анна народила дочку Марію. На відміну від героїні фільму «Сімнадцять миттєвостей весни», під час пологів Ганна не дозволила собі кликати маму російською мовою. Навіть під час переймів вона не втрачала контролю над собою. Малятко згодом хрестили в католицькому храмі, адже за легендою біженці з Чехословаччини були переконаними католиками.
Катерина Градова в ролі радистки Кет. / Фото: www.kino-teatr.ru
Три роки дружини провели у Китаї, після чого були перекинуті в Бразилію. Михайлу належало побудувати власний бізнес, починаючи з нуля. Поки голова родини намагався розвивати свою справу, яка б стала прикриттям для його розвідувальної діяльності, сім’я потребувала.
Але з часом все налагодилося, бізнес став приносити свої плоди, у подружжя з’явилися не тільки гроші, але і потрібні зв’язки. Серед приятелів Михайла Філоненко були досить високопоставлені чиновники та військовослужбовці, які ділилися з «другом» секретною інформацією про діяльність американських військових баз або вантажі стратегічного призначення.
Катерина Градова в ролі радистки Кет. / Фото: www.twimg.com
Незабаром у подружжя народилася третя дитина, син Іван. У бразильському пологовому будинку Ганна ні на секунду не втратила самовладання і нічим себе не видала. Пізніше у службовій характеристиці Анни Філоненко з’явиться запис про велику витримку й самовладання розвідниці, яка могла переносити будь-які труднощі роботи в складних умовах.
Навіть коли жінці повідомили про те, що літак, на борту якого перебував її чоловік, зазнав аварії, а всі пасажири загинули, Ганна не дозволила собі розслабитися. Вона стійко трималася до того самого моменту, коли дізналася, що Михайлу довелося змінити свої плани і він летів іншим рейсом.
Повернення
Михайло Філоненко. / Фото: www.aif.ru
Їх робота була філігранною, за весь час їхнього життя за кордоном ні в кого не виникло і тіні сумніву в благонадійності сім’ї. Михайло був на хорошому рахунку, його справи йшли настільки добре, що він навіть подружився з Альфредо Стресснером, парагвайським диктатором. Вони часто бували разом на полюванні і Стресснер був досить відвертим зі своїм другом.
Після провалу в США Рудольфа Абеля (Вільяма Фішера) подружжю Філоненко довелося освоїти новий канал зв’язку. Тепер Ганна, яка грала роль дружини бізнесмена, стала передавати шифровки дружина з допомогою радіостанції. Приймали їх проходять уздовж узбережжя Південної Америки радянські суду. Навіть діти не знали, ким насправді вони є.
Філоненко Ганна. / Фото: www.iknigi.net
Подружжя Філоненко могли б працювати ще довгі роки, однак Михайло в 1960 році переніс важкий інфаркт, після якого подальша робота була вже неможливою. У центрі розробили складну операцію по поверненню їх сім’ї на батьківщину. Анна і Михайло з дітьми не могли просто так зникнути, адже в Бразилії повинна була зберегтися створена за час роботи агентурна мережа, яку очолили інші розвідники.
Сім’я повернулася в СРСР, коли їх старшому синові вже виповнилося 13 років. Опинившись у Москві, Павло запитав батька: «Тато, а ми що, російські шпигуни?» Як з’ясувалося, він смутно пам’ятав, як вони переходили радянсько-китайський кордон, однак не був упевнений в тому, що його дитячі спогади правдиві.
Філоненко Ганна. / Фото: www.specsluzhby-all.ru
У Радянському Союзі Анна і Михайло вийшли у відставку, а діти досить швидко змогли адаптуватися і прийняти нові умови життя. Втім, довгі роки і вони не знали про те, ким насправді були їх батьки. При житті подружжя зберігалася таємниця їх діяльності, а правда була розкрита лише після того, як Анни і Михайла не стало.
Глава сім’ї помер в 1982 році, Філоненко Ганна прожила ще 16 років пішла з життя в 1998. Лише після смерті Ганни Федорівни Служба зовнішньої розвідки дозволила оприлюднити невелику частину історії життя подружжя-розвідників, а ось всієї правди про діяльність нелегалів, здається, не дізнається ніхто.
У серпні 1973 року протягом 12 вечорів поспіль в Радянському Союзі творилися дивні речі: різко зростало споживання електроенергії, при цьому знижувався витрата води, та ще й вулична злочинність була практично на нулі. Цей факт зафіксований у міліцейській статистиці. Неосяжна країна вперше дивилася фільм Тетяни Ліознової «Сімнадцять миттєвостей весни».
Thanks!
Our editors are notified.