Микола Сидорович Власик – начальник охорони Сталіна з 1927 по 1952 рік, в обов’язки якого входило не тільки забезпечення безпеки першої особи держави, але і турбота про побут його сім’ї, а після смерті Надії Аллілуєвої – ще і про дітей. Всього через 10 – 15 років після призначення на цю посаду він став потужною фігурою в найближчому оточенні Сталіна, що стоїть на чолі величезної структури з широкими повноваженнями, великою зоною відповідальності і масштабними завданнями – управління охорони зі 170-мільйонним бюджетом.
Тернистий шлях Миколи Власика: від церковно-парафіяльної школи до ВЧК
Микола Сидорович Власик – охоронець Сталіна./Фото: fabulae.su
Рано залишився без батьків, Микола Власик після закінчення трьох класів парафіяльної церковної школи влаштовується працювати чорноробом. Пізніше освоїть роботу муляра. У 1915 році бере участь у боях Першої світової. Після поранення служить у Москві – командує піхотним полком. Примкнув до більшовиків, воював у Громадянську.
У 1919 році його направили на роботу у Всеросійську надзвичайну комісію по боротьбі з контрреволюцією і шпигунством, в центральний апарат, очолюваний Ф. Дзержинським. З 1926 працює в оперативному відділенні ОГПУ, займає посаду старшого уповноваженого.
«Ноу-хау» Власика, або які заходи безпеки розробив головний охоронець
Н. С. Власик (крайній праворуч) супроводжує В. В. Сталіна на Потсдамській конференції, 1 серпня 1945 року./Фото: upload.wikimedia.org
У 1927 році, після теракту біля будівлі комендатури в центрі Москви, створюється спецструктура, що забезпечує безпеку вищого ешелону влади. Очолив її М.С. Власик. Прийнявши посаду начальника охорони Сталіна, він грунтовно береться за забезпечення безпеки та налагодження побуту генерального секретаря.
Спочатку Сталін противився нововведень, заведеним цим вихідцем з Білорусії, можливо побоюючись звинувачень у мещанстве від своїх соратників по революції і партійної номенклатури. Але незабаром він уже схвально дивився на такі зміни – Власик організував йому не тільки налагоджений побут, але і охорону, про яку можна було сказати, що «миша не проскочить».
Начальник охорони працював майже цілодобово, без відпустки і вихідних. Сталіна підкуповували в ньому чесність, правдивість, раціональність, вміння докладно і розумно організувати доручену йому справу.
Власиком були розроблені заходи щодо забезпечення безпеки першого секретаря під час його перебування в Кремлі або на дачі, поїздок по країні, різних офіційних заходів і зустрічей на вищому рівні з міжнародними лідерами (в тому числі і на Потсдамській конференції).
Саме він придумує спосіб переміщення Сталіна в «зашифрованих эскортах»: кілька однакових автомобілів виїжджали за різними маршрутами. В якому з них перебував генеральний секретар, а в яких його двійники не знав ніхто, крім самого начальника охорони або того, кому він доручав в цей день виїзд головного секретаря. Так само було і з вильотами на урядовому літаку – готувалися кілька рейсів, але лише сам Сталін в останню хвилину вказував, яким саме він полетить. Для контролю за безпекою харчування вождя була створена спецлабораторія, де їжа перевірялась наявність отрут.
Поступово Власик організовував кілька дач в Підмосков’ї і на півдні країни, які завжди були в повній готовності прийняти генерального секретаря. Зрозуміло, ці об’єкти теж охоронялися і забезпечувалися належним чином.
Інцидент під Гаграми, або як заслужив довіру Сталіна Микола Сидорович
Н. С. Власик з В. В. Сталіним та його сином Василем, 1935 рік./Фото: avatars.mds.yandex.net
Випадок у Гаграх в 1935 році тільки зміцнив довіру Сталіна до начальника його охорони. Це була проста прогулянкова поїздка на катері, але, за непорозуміння, судно було обстріляно прикордонниками.
Власик закрив собою керівника країни. Обидва залишилися живі. Офіцер, який віддав наказ стріляти, був засуджений на 5 років, а в 1937 р. розстріляний.
Зіткнення з чекістами, трофейні корови, арешт і заслання
Микола Сидорович Власик провів поруч зі Сталіним чверть століття, оберігаючи життя радянського лідера. Без свого охоронця вождь прожив менше року./Фото: curieuseshistoires.net
Численні спроби усунути вождя народів, що вживаються ближнім оточенням і західними спецслужбами, не вдавалися, поки за його безпеку відповідав Власик. Однак пробачити йому близькість до Сталіна, могутність його охоронної імперії Берія та інші наближені з партійної номенклатури не могли. Послідовно і невідступно вони підривали довіру Сталіна до Миколи Власику. Щоб дістатися до начальника охорони першого секретаря, арештовувалися люди з його найближчого оточення (одним з перших – комендант «Ближньої дачі» Іван Федосєєв).
Деякий час Сталін пручався нападкам на Власика і не вірив у висунуті звинувачення. Але після заяви якоїсь Тимашук про шкідництво відкривається так звана «справа лікарів». Оскільки безпека лікування перших осіб держави теж входило в зону відповідальності Власика, йому пред’являється обвинувачення в недостатній пильності. Спроби самого Миколи Сидоровича пояснити, що їм не виявлено ніяких підтверджень версії Тимашук, успіхом не увінчалися.
Потім спеціальна комісія ЦК початку фінансову перевірку діяльності управління, очолюваного Власиком. Відповідальність за обнаружившуюся нестачу бюджетних коштів лягає на плечі голови управління – його зняли з посади і відправили на Урал на посаду начальника виправно-трудового табору.
У 1952 році він був заарештований, позбавлений всіх нагород і звань. Крім колишніх звинувачень у фінансових порушеннях йому інкримінувалося незаконне самообогащение на окупованій території Німеччини, що підтвердилося під час обшуку у генерала були виявлені килими, кришталеві вази і цінні сервізи, фотоапарати. Крім цього, він вивіз двох коней, три корови і бика для своїх родичів з Білорусії. Село, в якому вони жили, була спалена німцями, і мало хто залишилися в живих люди бідували.
Незважаючи на всілякі тортури, Микола Власик не визнав жодних звинувачень проти себе, крім розтрати коштів, не дав ні на кого неправдивих свідчень. У 1955 році термін перебування у в’язниці був скорочений до 5 років, а в 1956 році його помилували і зняли з нього судимість. Проте нагороди та військові звання йому повернуті не були. За його власним визнанням, не дивлячись на пережите ним під час тюремного ув’язнення, він ніколи не тримав зла на самого Сталіна, бо добре розумів ступінь впливу на нього з боку Берії та інших соратників по партії, які ненавиділи не тільки Власика, але і самого Сталіна.
Помер Власик в Москві в 1967 році від раку легенів. Його поховали на Новому Донському кладовищі. Цікаво, що в 2001 році Верховний Суд РФ реабілітував Миколи Сидоровича: вирок 1955 році стосовно нього був скасований. Крім того, Власику були повернуті військові звання.
Наступні ж лідери СРСР ставилися до своєї охорони з неприхованим роздратуванням. А деякі, наприклад Хрущов і Горбачов, і зовсім зневажали.
Thanks!
Our editors are notified.