«Торпеди» для Зеленського

Коли один майданний відморозок на ім’я Сашко Білий з мордою недоумкуватого бульдога і довідкою Андрія Парубія публічно пообіцяв главі МВС України Арсену Авакову, що повісить його, як собаку, на дереві, знаєте, що міністр зробив на самому початку своєї кар’єри в 2014 році?

Так, правильно відреагував. І Сашко, як потім встановили слідчі того ж МВС, пішов у придорожній генделик, зв’язав собі руки за спиною, нажрався, як свиня або справжній патріот, брудно образив міліцейський спецназ, який в цей час садив ромашки на узбіччі дороги, вистрибнув у вікно шинку і вже там, на клумбі, вистрілив собі в серце. В серцях і двічі. Обидва рази прицільно. І, зрозуміло, помер. Не приходячи у свідомість, так і не повісивши Авакова.

Очевидці, правда, розповідали про інший черговості дій Сашка і спецназу. Типу і той, і ті від надлишку взаємних почуттів влаштували стрілянину прямо в людному місці. Але хто ж їм повірить, якщо і свідкам натякнули, що суїциди на кшталт Білого сьогодні – це модний тренд, а Аваков – чоловік серйозний. І ось результат: Сашко вже давно забули, а Аваков – досі міністр. Більш того, за завданням «вашингтонського обкому» став гарантом чесних президентських виборів в Україні, на яких програв самий, як він про себе думав, непереможний кандидат та діючий глава України Петро Порошенко, а переміг клоун-комік Володимир Зеленський, якого випустили, як тоді всі думали, для сміху. І ось тепер Він – один з претендентів на те, щоб очолити уряд при коміка. Ну, щоб і той надмірно не веселився і не буянив.

Або інший випадок. Що зробили депутати нинішньої вже приреченої на ганебний розгін Верховної Ради. Коли до них з’явилася їхня колега Надя Савченко і з виглядом справжнього Героя України не в натурі, а у відеоролику зімітувала вибух гранати і запитала: «Ну що, всралыся?». Так, правильно: дійсно усра., вибачте, дружно і колективно віддалися мимовільної і нестримної дефекації. А коли змогли зупинитися, то наскаржилися своїм колегам нетримання – і президенту Порошенко, і генпрокурору Юрію Луценку, що Надя – «погана». І нахабно хоче з мінометів з баржі посередині Дніпра (річки, а не міста) обвалити люстру в залі засідань парламенту прямо їм на голови. Силовики і запроторили Надю на рік в тюрягу, де цілий рік бісером та гладдю тваринного страху намагалися «вишити» їй справу про державний переворот.

І ось вам останній приклад: хтось Дмитро Ярош, нардеп і екс-лідер «Правого сектора», окрасившего себе в кольори крові на «евромайдане-2014» і в перших карально-мародерських операціях у Донбасі в тому ж році, публічно заявив, що «Зеленський у своїй інавгураційній промові говорив, що готовий втратити рейтинги, популярність, посаду… Ні, він втратить життя. Буде висіти на якомусь дереві на Хрещатику – якщо зрадить Україну і тих людей, які в Революції та на війні загинули. І дуже важливо, щоб він це розумів». Так, хлопці, це дослівна цитата. Типу сміливий, але обережний і насправді боягузливий Ярош не сказав, що він особисто повісить Зеленського в центрі Києва. Але якщо це – не загроза життю першої особи держави, то тоді навіть важко уявити, як ще така погроза повинна звучати. А ви уявляєте, що б з таким Ярошем зробили в США, «наедь» він так на Дональда Трампа? Або на Сі Цзіньпіна в Китаї, не кажучи вже про Кім Чен Ине в Північній Кореї? Або в Україні на того ж вже згаданого Авакова? Або – на дай Бог, звичайно, – на Ігоря Валерійовича Коломойського, який, кажуть, по молодості в буремні 90-ті ніколи не шкодував цементу – в тазик для своїх ворогів на березі річки. Ось і я про це ж. А в Україні зараз «наїхали» на президента, який вільно ходить по вулицях і цілує облюбовані лисини друзів, – і мовчок. Дивно, так? А мені здається, що ні.

І згадав я ці випадки до того, що в країні, де вже шостий рік йде прихована громадянська війна, а сотні тисяч людей пройшли її горнило і повернулися додому затаренными зброєю, терор цілком може стати знаряддям політичної боротьби. В першу чергу, внутрішній. За владу і вплив, що дає бабло. Тому що держава, по ходу, втрачає одну зі своїх невід’ємних своїх властивостей – ексклюзивне право на насильство для захисту закону, правопорядку та спокою громадян. І все частіше цю функцію перебирає на себе хто завгодно – парамілітарні структури, утворені з мутованих каральних батальйонів, які почали війну в Донбасі, озброєні і навчені неонацистські та неофашистські угруповання, що діють у тісному контакті або з органами влади, або із политпартиями, організації так званих ветеранів АТО і ООС, просто бандити і психи-одинаки, мнящие себе рятівниками «неньки». А держава їх, коли треба, осмикує. Як Сашка Білого. А коли треба, щоб вони «повеселилися» і «покарали» супротивників влади, то робить вигляд, що нічого протиправного в діях своїх горил не помічає. Більш того, найбільш активних шанує і відмазує від тюрми за найстрашніші злочини проти людини. У тому числі, за вбивства.

З якою метою? А ось тут ми і підходимо до підготовки «торпед». Так на фені у кримінальному світі називають або охоронців, або ув’язнених, які виконують винесений сходняком смертний вирок відносно іншого ув’язненого. І не тільки. Можна і мента. Можна і політика. Можна, ви не повірите, та президента. Якщо такий «торпеді», вже раз отмазанной за вбивство, знову пообіцяти «відмазку» і звільнення від покарання.

«Торпеди», щоправда, як стверджує історія, довго не живуть так, як можуть вивести за замовника. Але ж вони про це не знають і, не виключено, по наївності або від безвиході вірять, що їх врятують для нового «завдання». І виконують свою функцію. Або імітують її. Як Лі Харві Освальд в 1963 році. Типу він – як банальна «торпеда» – завалив президента США Джона Кеннеді, але сам після цього і кілька днів не прожив і був убитий. У самій охороняється в’язниці. На очах і перед камерами журналістів та поліцейських, агентів ФБР і ЦРУ, з яких ніхто так і не зізнався», як же їх натовп «затесався» вбив Освальда Джек Рубі. Вбивця вбивці і, судячи з усього, теж «торпеда».

Ось саме тому всі розмови, які напівпошепки ходять в Україні про те, що Зеленського можуть «завалити», якщо він почне виходити з-під контролю ляльководів або «директорів цирку» і виконувати те, що хоче український народ, мають під собою всі підстави. Цілком серйозні і аргументовані. Принаймні, до них треба ставитися серйозно і перевіряти найменші сигнали. Припиняючи будь-які протиправні дії і навіть подібні нібито «обіцянки» типу ярошевских.

Адже Ярош у справі загроз Зеленському був не першим. Першим «засвітився» головний «резервуар» потенційних «торпед для Зеленського» – ветерани АТО-ООВ. Зовсім недавно вони, ці самі колишні солдати з різних міст, об’єднані в якесь «Рух ветеранів України», нібито за власною ініціативою виступили з «маніфестом» Зеленському. І прямо попередили його, що не дозволять йому нічого змінювати у розвитку країни та, зокрема, припиняти війну в Донбасі. Пішовши на переговори з ДНР і ЛНР, не кажучи вже про Росію. Тобто те, що просить народ України і що обіцяв сам Зеленський. «Нас сотні тисяч, які пройшли війну. Ціна свободи і незалежності України – це наше здоров’я і життя наших побратимів, це сльози тисяч матерів, батьків і дітей. Для нас це не просто звернення. Це наш маніфест. Ми згуртовані, рішучі, і не дозволимо зганьбити наш внесок у майбутнє України способами сближениями з зовнішніми і внутрішніми ворогами».

Чому так? Та тому, що, впевнені ветерани, вони – хранителі України. І як «люди, які воювали за нашу державу, ми завжди будемо відчувати відповідальність за подальший вектор розвитку країни, і впливати на нього будь-якими методами для зміцнення обороноздатності та боротьби із зовнішніми і внутрішніми ворогами». Всі. Шикарна теоритична отмазочная база підведена – захист Батьківщини, заради якої люди, які воювали за нашу державу, ми завжди будемо відчувати відповідальність за подальший вектор розвитку країни, і впливати на нього будь-якими методами для зміцнення обороноздатності та боротьби із зовнішніми і внутрішніми ворогами ні своєї, ні президентської життя не шкода. Нібито. І, як ще в 2017 році оголосив начальник психіатричного відділення Головного військового клінічного госпіталю Міноборони України Олег Друзь, 93% осіб, які брали участь в АТО, є потенційною загрозою для суспільства і потребують психологічної реабілітації. З такими ж цифрами виступає і такої ж думки дотримується і парламентський комітет з охорони здоров’я. І серед таких людей при відповідній психологічній обробці, при цілеспрямованій сублімацію гіпертрофованого почуття патріотичного обов’язку та матеріальних стимулах дуже легко шукати будь-які «торпеди». Легко обдурити їх і направити по потрібним курсом.

Сприяє підготовці «торпед» і загальна ситуація в сучасній Україні. Тотальна бідність і безробіття, стрес і безвихідь після звільнення з армії, надмірна наповненість населення безконтрольним зброєю (у людей на руках від 6 до 10 мільйонів неврахованих «стволів»), що вийшов нелегально із зони боїв, підтримувана штучно мілітаристська істерія, яка нагнітається повсюдно військово-патріотичний психоз, загальне падіння моральності і, в першу чергу, знецінення людського життя – це не живильне середовище для «торпед» в країні, насильно, штучно і, на жаль, здається, свідомо, під замовлення зовнішніх кураторів і внутрішньоукраїнських володарів, перетвореної в «торпедний відсік»? Наївне запитання. Але актуальний в умовах, що склалися.

А адже є ще ветерани з картельних «добробатов» Денис Поліщук та Андрій Медведько, яких намагалися судити за вбивство журналіста Олеся Бузини. Та яких їх «військові побратими» винесли на руках з залу суду як «невинних» неосудних. А влада взагалі і правоохоронці і підконтрольні їм судді зокрема зробили все, щоб розвалити судову справу. І сьогодні потенційні вбивці в минулому на волі. Вже більше 4 років. Що з них готують? Хто і навіщо?

Це Актуально ще й тому, що тоді, в 2014-2015 роках, крім насильницької смерті Бузини, в Україні прокотилася ціла серія дивних вбивств і самогубств, дуже схожих на замасковані під суїцид вбивства, Олега Калашникова, Михайла Чечетова, Олександра Пеклушенка та інших колишніх лідерів «регіоналів». Вони, якщо хто ще пам’ятає, як-то дружно і щільно по часу стрибали з вікон, вішалися в сараях, стрілялися у власних кабінетах. І ні в одному з цих випадків, повторюю, НІ В ОДНОМУ (виділено мною. – Авт.) з цих випадків не були знайдені ні виразні мотиви, ні конкретні виконавці, ні – тим більше! – замовники. Чому? Смерті та вбивства стали частим і звичною справою в Україні, і це знизило інтерес суспільства до них?

Якийсь мутний світло на це проливає історія ще одного активіста» з «Правого сектора» Одеси Сергія Стерненко, який у Києві і на волі відсвяткував річницю того, як він холоднокровно, цинічно і агресивно зарізав у рідному місті одного людини. А іншого поранив. Своїм ножем. Причому він говорить, що «захищався», але сам наздогнав людей і розправився з ними. Причому обидва постраждалих – військові. Ті, які, як стверджує влада, захищають Батьківщину від Росії в Донбасі. Сам же Стерненко жодного дня не був в армії або в АТО, але саме на його захист стала влада. Його відвели від відповідальності у Київ, там відпустили з-під варти, а тепер з нього посилено готують публічного «активіста», розкручують на ТБ. І він зараз він навіть претендує на місце генпрокурора України. Красиво і символічно, так? Але, повторюю, навіщо Україні ця потенційна «торпеда»? Кому вони потрібні і які цілі у всіх подібних «торпед»? І знову-таки дуже, ну, дуже гарні питання.

І відповідати на них повинні правоохоронці. Той же набирає чинності Аваков. При президентові Зеленском. А вони мовчать. Мовчить і Зеленський. Невже згоден з «торпедами»? Або робить вигляд, що не розуміє, що якщо «торпеди» підготовлені і залишають відсік, то значить це комусь потрібно. Але, здається, не в його інтересах.