Після революції 1917 року країні Рад потрібно було відстояти своє існування. Білі вважали своїм обов’язком врятувати Росію від червоної чуми, більшовики щосили намагалися зламати набирала силу контрреволюцію. Країни Антанти, скориставшись ситуацією, почали інтервенцію в Росію. Під виглядом допомоги білого руху з коаліційної солідарності вони прагнули завоювати і поділити ласі шматки російських територій. У кожної з протиборчих сторін громадянської війни були свої перемоги і свої герої. Одним з таких був Сергій Лазо, серед устремлінь якого головним – служіння народу. Саме так піднесено бачив сенс свого життя цей революційний романтик.
Де і як пройшли юні роки майбутнього революціонера Сергія Лазо?
Лазо Сергій Георгійович – російський дворянин, активіст-революціонер. /Фото: syl.ru
Сергій Георгійович Лазо з’явився на світ родині дворянина з демократичними поглядами. Сергій отримав хорошу домашню освіту, з 1903 року навчався в чоловічій гімназії (р. Кишинів). Режим дня Сергія вибудовувався так, щоб не витрачати час даремно. Весь вільний час юнак присвячував читанню літератури і спортивних занять.
Дисциплінований і акуратний, він завжди доводив розпочате до логічного завершення. Всі справи, намічені ним на день його плані, неухильно виконувалися. У кімнаті Сергія незмінно був зразковий порядок. Крім гімназичного курсу Лазо постійно займався самоосвітою. У 1912 році він стає студентом технологічного інституту в Петербурзі. Серед устремлінь молодого людини головним було служіння народові. Саме так піднесено він бачив сенс свого життя.
Революційний романтик, він спілкувався з колишніми революціонерами. У 1914 році Лазо відправився додому, але в Петербург вже не повернувся з-за хвороби матері, залишився допомагати родині. Коли небезпека минула, Сергій вступив вже на фізмат Московського університету. Крім навчання і саморозвитку він брав участь у зборах студентів. Через два роки його призвали в армію, ще через деякий час він стає курсантом піхотного училища в Москві і успішно закінчує його. Але армію в той час захлеснула хвиля революційних бродіння, тому офіцера-вільнодумця направляють служити в Сибір, а саме в місто Красноярськ.
Блискуча військова кар’єра Лазо в роки громадянської війни
Голова реввійськради Приморського крайового відділення – С. Лазо. /Фото: static.auction.ru
У Красноярську офіцер-вільнодумець зблизився з групою политссыльных і став активним учасником революційного підпілля. В 1917 році до Красноярська долетіла звістка про повалення царя. Лазо призначили представником в полковий комітет, потім став депутатом, а пізніше – секретарем Ради більшовиків. В цей час він полум’яно пропагує комуністичні ідеї, часто виступає перед населенням, у якого має незаперечний авторитет. Після повалення Тимчасового уряду Лазо керував червоногвардійських і солдатськими загонами, які здійснювали захоплення основних держустанов у місті.
Але і в Іркутську переважали контрреволюційні настрої, Лазо виїхав туди для придушення заколоту проти Рад і проявив себе як хороший командир і організатор, успішно ліквідував заколот. Його призначили комендантом Іркутська.
У 1918 році на Читу наступав отаман Семенов, а у Владивостоці морські десанти висадилися Японії та Англії. Семеновцы захоплювали прикордонні з Маньчжурией станиці, грабували жителів, розстрілювали сім’ї червоноармійців і насильно мобілізували чоловіче населення. До кінця травня 1918 року загін Лазо прогнав бойовиків Семенова в Маньчжурію. Але восени почалася відкрита військова інтервенція проти радянської Росії, посилився біле рух. Величезні території виявилися у їхніх руках. Загальна чисельність військ інтервентів і білогвардійців на Далекому Сході і в Сибіру – 150000 чоловік. Червоноармійці вирішують піти в підпілля і почати партизанську війну. За голову Сергія Лазо білі призначили винагороду, його всюди шукали.
Після прибуття у Владивосток, зайнятий білогвардійцями й іноземними інтервентами, Лазо і його товариші відразу встановив зв’язок з партизанським підпіллям міста. Їх зусилля були спрямовані на зрив мобілізації, оголошеної Колчаком (організовували страйки, саботаж на підприємствах, ухилення від призову в армію білих, відправку ухильників в червоні партизанські загони).
Колчак Олександр Васильович, який увійшов в історію як керівник Білого руху під час Громадянської війни в Росії./Фото: rusinros.ru
Партизанський рух ширився, розросталося в масштабах всього Далекого Сходу і Сибіру. Партизани зводили нанівець зусилля інтервентів і білогвардійців, завдаючи їм великої шкоди. У січні 1919 року у Владивостоці, при активній участі Лазо почалося і закінчилося успіхом червоних збройне повстання. Сергій Георгійович стає головою реввійськради Примор’я. Щоб не посилювати конфлікт з інтервентами, влада в підсумку була передана обласної земській управі.
Японська інтервенція в Росію і арешт Лазо у Владивостоці
Кадр із фільму «Сергій Лазо», 1967 рік. У головній ролі – Регімантас Адомайтіс./Фото: img09.rl0.ru
За згодою Америки і Англії японський уряд приймає рішення залишити майже 70 000 своїх солдатів в Примор’ї. По суті справи, це була неоголошена завойовницька війна. Кінцевою метою інтервенції було захоплення Примор’я, Забайкалля, Приамур’я і Східної Сибіру і перетворення цих територій в японську колонію.
За сім років інтервенції японські війська здійснили безліч злочинів: лагодили звірячі розправи над місцевим населення, знищуючи часом цілі села, грабували приватну і державну власність, природні багатства краю. Японці намагалися спровокувати частини Червоної армії на зіткнення. Всюди нишпорили японські шпигуни, выведывавшие важливу інформацію у військовій та економічній сфері, складали списки для розправи над активістами-революціонерами.
В один з таких списків увійшов і Сергій Георгійович Лазо. Активіст-революціонер організував створення продовольчих баз, складів зброї та боєприпасів в глибинці; займався реорганізацією армійських підрозділів, щоб почати боротьбу з загонами інтервентів.
У квітні 1920 року велися переговори з командуванням Червоної армії японських військ, в ході яких інтервенти переконували, що готові до врегулювання всіх питань. Але замість цього – напали на революційні частини відразу в декількох населених пунктах Далекого Сходу. Японські війська зайняли всі державні установи в Хабаровську, Нікольськ-Уссурійську, Спаську і Владивостоці. Сергій Георгійович Лазо і його соратники (Сибірцев і Луцький) були заарештовані.
Трагічна смерть революціонера в паровозної топці
Паровоз Їв−629, в топці якого було спалено тіло Сергія Лазо, в 1972 році встановлено пам’ятник на станції Уссурійськ./Фото: i.ytimg.com
Лазо, Сибірцева і Луцького відвезли в район розташування своїх військ на Першу річку, звідки їх переправили на станцію Муравьево-Амурська, яка була зайнята загоном белобандита Бочкарьова. Всі троє бранців були розстріляні бочкаревцами і кинуті в топку паровоза. Пізніше був придуманий міф про страшну загибель Сергія Лазо – нібито його живим кинули у вогонь паровозної топки. Але фактичного підтвердження цієї версії про смерть революціонера так і не знайшлося.
Але через якийсь час англійським, французьким, американським і японським интервентом все ж довелося відкликати свої війська з цих причин.
Thanks!
Our editors are notified.