Серед маси інших заяв екс-президент України Петро Порошенко повідомив, що буде уважно спостерігати за командою Зеленського та, у разі «зради» нею «національних інтересів», «сприяння реваншу антимайданных сил», Порошенко готовий очолити новий майдан
Заява Порошенка випадково збіглося з істерикою спікера розпущеного парламенту Парубія, який також пригрозив команді президента «запахом палаючих шин». В результаті поповз слух про підготовку Порошенко і його решти прихильників до «Третього майдану».
Взагалі-то, якщо серйозно ставитися до всього, що заявляє Порошенко і його команда, то вони вже і парад української армії в Севастополі провели, і захопили Москву. А Бабченко тільки тому ніхто не бачив «на першому «Абрамсе» на Тверській, що в українській армії «Абрамсів» ні (не поставили американці). Але, оскільки тема «Третього майдану» постійно виникає з 2014 року, спробуємо розібратися наскільки він («майдан») взагалі реальний в умовах, що склалися. Тим більше, наскільки реальний «майдан» імені Порошенко.
З самого першого появи чуток про «Третьому майдані» в 2014 році, я стверджую, що черговий збройний державний переворот на Україні можливий і організувати його не складно, а ось переворот у форматі «майдану» неможливий апріорі. Тобто, прогнати або вбити президента України (будь-якого) можна легко, але витрачатися заради цього на таку складну штуку, як «майдан» абсолютно безглуздо. Це відносилося до епохи правління Порошенка, це ж відноситься і до правління Зеленського.
Що таке «майдан» і чому він, як правило, вимагає залучення серйозного зовнішнього гравця?
Кажуть, що американці фінансували «майдани». Це вірно лише частково. Насправді американці в більшій мірі фінансували розгортання опозиційних сил перед «майданами». Американське фінансування роками отримували тисячі НУО, гуртків в’язання, вишивання хрестиком і т. д., які в один прекрасний день виявляли, що так не люблять владу, що їсти не можуть і просто зобов’язані вийти на «майдан». Сам же «майдан» в основному фінансувався і забезпечувався місцевим олігархатом і зацікавленими олігархами з-за кордону (наприклад, на перший київський «майдан» давав гроші покійний Борис Абрамович Березовський). Прикриттям для олігархічних траншей служив збір пожертв від населення. Саме тому, що ці пожертви не були потрібні для підтримання життєдіяльності майдану їх банально розкрадали «активісти».
Отже, профінансувати «майдан» можна без США і ЄС, звезти масовку, почати інформаційну атаку на владу можна також без них.
Навіщо ж треба участь Заходу? Захід потрібен тільки для одного — щоб паралізувати владу, не допустити застосування нею до бунтівників сили закону і законної сили. Будь-який «майдан» можна легко розігнати, а його лідерів пересаджати. Щоб цього не сталося, Мзс і посольства (а якщо треба, то і глави держав) вимагають не ображати народ, «який реалізує своє право на протест», погрожують усіма можливими карами, починаючи від заборони «сатрапам режиму» на в’їзд в країни Заходу (колись це багатьох лякало, так і зараз деяких лякає) і закінчуючи загрозою заблокувати вклади й активи, розміщені на Заході, провести антикорупційне розслідування і конфіскувати все, нажите непосильною працею. Захід потрібен тільки для того, щоб не дозволити уряду захищатися і захищати країну.
На сьогодні в українські справи Захід втручатися в «майданному форматі» не планує. По-перше, йому вистачило провалу 2014 року, коли захопили за підтримки Заходу влада на Україні прозахідні сили, не тільки не змогли вирішити поставлені Заходом завдання, по зв’язуванню російських ресурсів в українській кризі, але зробили Україну «валізою без ручки» для самого Заходу. Вкладати в неї гроші безглуздо — все одно все без толку розкрадуть. Підтримувати політично — собі у збиток, особливо після ескапад з «ожило» Бабченко, скандалами через обмеження прав національних меншин, розв’язаних Україною з сусідніми східноєвропейськими країнами, а також в нуль програних двох військових кампаній в Донбасі.
По-друге, в США зараз йде важка внутрішня боротьба глобалістів з изоляционистами, яка лише формально виглядає, як боротьба республіканців з демократами. Насправді обидві партії розділені на ізоляціоністів і глобалістів, причому глобалісти-демократи в 2016-18 роках фактично виступали проти підтриманого изоляционистами-республіканцями президента Трампа єдиним фронтом. США зараз не до України. Максимум, що цікавить команду Трампа — отримати компромат на Байдена, але так, щоб не бути звинуваченими у співпраці з іноземною державою проти інтересів США.
Розуми європейців займає невирішена проблема brexit, а також наростаюче протистояння західноєвропейських членів ЄС із східноєвропейськими (польсько-німецькі суперечності, в тому числі і по «Північному потоку — 2» — лише верхівка айсберга). Їм теж у страшному сні не привидиться встрявати в українську проблематику, яка, завдяки своїй токсичності, поховала вже не одну політичну кар’єру в Європі і США.
Тобто, забезпечувати «майданному» формату політичне прикриття Захід не буде, а без цього будь «майдан» можна розігнати, а можна просто дозволити йому стояти скільки душі завгодно. Нагадаю, що «майдан», що зібрався на захист Тимошенко від в’язниці, стояв роками, Тимошенко сиділа, а про її захисників, які посіли солідний шматок тротуару на Хрещатику, ніхто не пам’ятав, окрім нещасних місцевих жителів. Янукович теж пересидів «майдан». Саме тому опозиції довелося відставити «мирний протест» (яким і є «майдан») і на заключному етапі перейти у формат кривавого збройного перевороту, плавно непомітно перетворився на громадянську війну.
Отже, «майдан» на Україні останні п’ять років неможливий через відсутність інтересу Заходу до такого способу політичної боротьби в даному регіоні. При цьому, політичне прикриття з боку Заходу є обов’язковою умовою будь-якого майдану. Без нього не можна провести «майдан», як не можна провести футбольний матч без м’яча.
Але ми говорили, що якщо «майдан» неможливий, то черговий силовий переворот на Україні був можливий практично всі п’ять років, починаючи з збройного захоплення влади в 2014 році. Більш того, як різновид вирішення політичних проблем силовий (збройний) переворот протягом цих років був самою актуальною, хоч і нереалізованою можливістю для різних політичних сил вирішити свої внутрішньополітичні проблеми. Оскільки ж у 2014 році збройний переворот злився в свідомості українських політиків і населення (та й багатьох зовнішніх спостерігачів) з класичним «майданом», продовженням, але не частиною якого став (як Жовтнева революція 1917 року була продовженням, але не частиною Лютневої), можливо Порошенко має на увазі саме це — збройне зміщення діючого президента?
Проаналізуємо і цю можливість.
Як ми пам’ятаємо, силовий варіант стояв у порядку денному Порошенко напередодні виборів, які він однозначно програвав. Порошенко навіть розпочав його реалізацію, видавши указ про введення воєнного стану на два місяці. Але потім злякався опору Ради (хоч воно було не дуже сильним і легко долалося), скоротив термін дії воєнного стану до місяця, чим фактично дезавуював можливість реалізації силового варіанту. Напередодні першого туру їм був запущений силовий варіант лайт, у вигляді цькування бойовиками З-14 політичних супротивників, насамперед Тимошенко. Але він був блокований Аваковим, який до того часу вже остаточно зробив ставку на догляд Порошенко. Аваков вивів на вулиці бойовиків Білецького, які не тільки придушили З-14, але і продемонстрували Порошенко, що можуть у будь-який момент взяти штурмом будівлю адміністрації. З цього момент силовий варіант в підтримку Порошенка було неактуальне — у нього просто не було достатньої силового ресурсу.
Що змінилося зараз?
Порошенко став ще слабкіше. Разом з посадою президента він втратив контроль над армією і СБУ. Якщо раніше він міг сподіватися (не будемо уточнювати, наскільки виправдано) на підтримку хоча б частини підрозділів цих структур, то зараз вони під контролем Зеленського/Коломойського.
Це означає, що мирний «майдан» розжене Аваков, а організаторів заарештує прокуратура і СБУ. Для збройного перевороту у Порошенка банально немає сил. Він ще може (поки працює нинішній склад Ради) вести боротьбу в політичному просторі, може боротися в інформаційному просторі (хоч це в нього виходить дуже погано). Але намагатися вирішити питання силою для нього смертельно небезпечно. Загрожувати ж силою, якщо всі знають, що її в тебе немає, нерозумно.
Чи означає сказане, що Зеленському нічого не загрожує?
Тимчасово, так. До тих пір, поки діє сформувався тандем Коломойський/Аваков, а сам Зеленський не виходить з їхньої волі, єдиний небезпеки для нього — псих одиночка (на кшталт того, що вбив Леннона або поранив Рейгана). Є, звичайно, варіанти: отруїтися грибами або посковзнутися на банановій шкірці і зламати собі шию, але ця екзотика загрожує кожному з нас. Однак зрозуміло, що український олігархічний консенсус не вічний. Він вже починає тріщати по швах. Рано чи пізно розвалиться і тандем Авакова/Коломойського. Невідомо на чиєму боці в такому разі залишиться Зеленський (якщо «молода команда» ще раніше не переконає його зіграти свою партію з знедоленими Коломойським олігархами). Ось у цей момент збройний переворот знову стане актуальним, як і наступний за ним громадянська війна «майданних» сил між собою.
А зараз у нас коротка пауза, коли ті, хто може організувати заколот, в ньому не зацікавлені, а зацікавлені — не можуть. Тому, замість обнюхування покришок і загроз віртуальним «майданом» краще тихо займатися виборами в Раду IX скликання.
Ростислав Іщенко
Thanks!
Our editors are notified.