Третій місяць: від надії до безнадії

Політика

Третий месяц: от надежды к безнадеге

От і пішов третій місяць з того дня, як 21 квітня 73 відсотками голосів електорату був обраний президентом Володимир Зеленський. І у нього, як кажуть його «зе-прихильники», вже є два великих успіху.

Перший: Конституційний суд визнав відповідним Конституції його указу про розгін Верховної Ради і дострокових парламентських виборах 21 липня цього року. Тобто рівно через місяць може підтвердитися та сила колективного несвідомого українського суспільства, яке всю колишню політичну еліту послало в піший еротичний тур так круто, що сьогодні нардепом може стати будь-хитрий ідіот, якщо він скаже, що працює на «зе-команду» Зеленського. Що не роблять «старики» і навіть «герої майдану», щоб привернути до себе увагу електорату, їх дружно і весело посилають. Он колишній утримувач-зберігач армії, мови і віри, головний екс-президент-томосоносец світу Петро Порошенко своїх однопартійців навіть майже «собаками» переназвав (з «БПП» став ПЕС – Партія «Європейська солідарність»), а ризикує взагалі не потрапити у майбутню Раду, тому що не подолає 5-відсотковий прохідний бар’єр. Та йому цього всі бажають так дружно, що навіть в НАТО менше прагнути сталі.

І Зеленський розраховує, що може зі своєю партією «Слуга народу» («СН») перемогти на виборах одноосібно і сформувати свою більшість у Раді, отримати своїх уряд і прем’єра і навіть вигнати на фіг главу СБУ Василя Грицака, Міністра оборони Степана Полторака і навіть генерального прокурора Юрія Луценка. Ну того товариша по чарці екс-президента, який упевнений, що служить президенту США Дональду Трампу в його боротьбі з Джо Байденом, а тому «безсмертний» в Україні та може публічно і нахабно крутити смачні дулі новому главі країни і його «зе-дебілів». Всі інші політики України вже практично задовольняються приставкою «так звані» і хочуть хоч крихти відщипнути від електорального пирога, щоб уберегти кровно накрадене. Так сильно, повторюю, «старі» набридли українцям.

Другий успіх ще більш значний – Зеленський оголосив, що ліквідував Адміністрацію президента (АП) на вулиці банковій і переїжджає в Офіс президента України (ОПУ) на Європейську площу в колишній музей Володимира Леніна, який сприймається, пардон, успішно працює як безглуздий «Український дім», періодично (в 2004 і в 2014 роках) перетворюючись в нічліжку для відморожених майданутых. Так Зеленський, кажуть, хоче остаточно підкреслити, що він – «людина нова» і рішуче розриває узи, що зв’язують його з минулим.

Читайте также:
Європарламент пропонує скласти "чорний список" росіян, причетних до справ Сенцова і Савченко

Але от біда: на думку багатьох шлях з Апи в ОПУ – це весь такий нехитрий і неоднозначний за звучанням маршрут руху Зеленського. Всі його поки видиме просування по шляху перетворень. Голова політради однієї з конкуруючих фірм – партії «Опозиційна платформа — За життя» («ОПЗЖ») Віктор Медведчук з приводу нового президента якось сказав: «У фігурі президента Зеленського частина людей бачить Василя Голобородька, ще частина — Коломойського. Але найстрашніше, що частина людей бачать в ньому Порошенко». Голобородько – це, як ви розумієте персонаж серіалу «Слуга народу», якого новим і рішучим президентом «з народу і для народу» грав сам Зеленський. Ставши реальним президентом він схожий на свого персонажа, як згаданий Порошенко на «чесного реформатора» і «некорупційного політика». Тобто зовсім не схожий, а дуже навіть навпаки – є його прямою протилежністю.

Ось на такого Порошенко і починає походити Зеленський. І саме тому, здається, Андрій Гожий, український адвокат і громадський діяч прямо сказав: «Зеленський не визнав, що колишньою владою проводилась політика репресій і переслідувань інакомислячих, а значить, не дав сигналу до її припинення».

І тут, звичайно, можна заперечити, що, мовляв, ці люди, оцінюючи Зеленського, говорять кожен про своє. Медведчук просто не може приховати розчарування в тому, що переміг Зеленський, а не його бізнес-партнер і прихований політичний подільник Порошенко. Адже українські ЗМІ наводили цілком переконливі докази, що Порошенко і Медведчук вели успішну і інтенсивну нічну роботу на свої кишені. І що Медведчук планував стати «молодшим партнером», і навіть – про ці солодкі мрії! – прем’єром у разі перемоги Порошенка на виборах. А сам Порошенко, не виключено, розраховував, що той допоможе йому пом’якшити різко негативне ставлення до собі Москви. І навіть, може бути, виб’є дозвіл пожити в Ростові-на-Дону і «кинути там кістки» за старою звичкою українських лузерів-президентів. З перемогою Зеленського облом вийшов і у Медведчука, і в Порошенка. І зараз обидва вони поливають брудом «вискочку», то всіляко намагаються приєднатися до нього і до його партії «СН», щоб і собі погрітися в променях чужої електоральної популярності і запропонувати себе в якості партнерів по майбутній коаліції. Натомість, зрозуміло, на крісло прем’єра. Бо, як ви розумієте, ці хлопці, незважаючи на власне лузертво, апетити мають будь здоров.

Читайте также:
Пентагон розглядає всі без винятку варіанти військової допомоги Україні

Ну а Гожий – це адвокат, який при Порошенко займався захистом всіх, хто потрапляв під каток і прес репресій і переслідувань. І тому у нього свої надії на Зеленського. І на те, що новий президент не захоче, щоб країна і при ньому носила мерзенний імідж військово-поліцейського репресивного режиму, де зовсім вже по-фашистськи чмирять всіх інакодумців – простих громадян, журналістів, громадських діячів, політиків.

І президенту Зеленському, в принципі, до Гожему треба прислухатися, якщо він (Зеленський) дійсно не хоче скочуватися до подобою Порошенко. Це вже при ньому з новою силою відновилися обстрілу ЛДНР і в Донбасі з обох сторін пролилася кров, яка рясно заляпывает вже не куций і пом’ятий пиджачишко над ненаглаженными порваними штанами і шкарпетками Порошенко, а нібито невинно чисті зелені одягу Зеленського. Його білі кросовочки і загорнену в руках пацанськи сорочечку «свого в дошку хлопця». І це вже за перші два місяці Зеленського сталося і перше вбивство опозиційного журналіста Вадима Комарова, якого 4 травня цього року металевим обрізком по голові «вчили» в Черкасах, як не треба про п’яному бунт в Черкаській колонії № 62, про розкрадання бюджетних коштів, незаконному будівництві та корупції в Черкаській міськраді. У 2016-м. при Порошенко журналіста Комарова намагалися застрелити, а ось при Зеленском таки добили. Він помер через півтора місяця після замаху, так і не вийшовши з коми.

Читайте также:
Російські війська продовжують брати участь у бойових діях на сході України – посольство США

«Він був незручним для багатьох місцевих політиків. Ставив незручні запитання про корупцію в Черкасах, піднімав резонансні теми. Фізична агресія проти журналістів в Україні — на неприпустимо високому рівні. А системна безкарність провокує нові атаки. НСЖУ продовжує наполягати на проведенні спеціальних парламентських слухань з питань фізичної безпеки журналістів і свободи слова. Продовжуємо вимагати реальної, а не декларативної, захисту прав українських журналістів!» – заявив з цього приводу голова Нацспілки журналістів України (НСЖУ Сергій Томіленко. В унісон з адвокатом Гожим. А Зеленський мовчить, як в рот чогось набрав. Чого?

У підсумку президент Зеленський вступає в третій місяць свого правління, з одного боку, в атмосфері посилених і навіть гіпертрофованих надій на себе і на своїх нібито соратників у «СН». Українська громадськість вірить в «чудо Зеленського»: прийде – порядок наведе, всіх негідників посадить, а всіх праведних і сірих голубить і на соціальному ліфті піднесе до верхів кар’єри і процвітання. Як раніше вірили в «золото Полуботка», повернення якого з англійських банків зробить кожного укра, арійця і навіть расово правильного шумеру багатим. Або «дешевий газ з водоростей» від Юлії Тимошенко, за який треба буде платити копійки. Нічого цього, як ви розумієте, не станеться і не може трапитися. Зеленський – комік, звичайно, але все ж навіть не ілюзіоніст.

З іншого боку, Зеленський то чи справді не розуміє, чи не хоче розуміти, країна живе і віддає йому і його «слугам народу» перевазі з дуже сильною інерції відторгнення всього, що було в Україні в попередні роки, коли країною правили Порошенко і всілякі його майдауни-порохоботы, причетні до держперевороту-2014. І ця інерція відторгнення зараз автоматично і сильно переходить у інерцію надій на зміни на краще, уособленням яких і є «Зе-команда» зі своїм ватажком, але, на жаль, не переростає в які-небудь справи по втіленню цих надій в життя. Як сказав би розумний Карл Юнг, укронацией рухає якесь потужне колективне несвідоме, яке активно відкидає старе і сподівається на нове. Але цим новим займатися ніхто не хоче. Ніхто! І надії можуть піти у свисток, як порожній пар, стравленный з сигнальної труби в нікуди, в повітря.

Читайте также:
У МЗС РФ прокоментували перенесення виборів на Донбасі

І до людей знову повернуться безнадія, депресія, стреси і розчарування. І прийде розуміння, що ось таке відторгнення будь-якої правлячої еліти в Україні, яка повинна була б займатися державним будівництвом, але займається тільки набиванням власних кишень, – це перший і незаперечний ознака деградації країни. Перший провісник занепаду, розпаду й розпаду України, яка, виявляється, нікому не потрібна. Так само як і готовність передати владу народу на виборах кому завгодно, хоч авантюристів і пройдисвітів, лише б «новим обличчям», а не старим політикам, – це друга ознака того ж явища – занепаду, розпаду і розпаду.

А українці, повторюю, масово відривають «мотлох», і не знаходять продиху в нових. Вони лише спостерігають хаотичне і безглузде прыганье за фонтанів, сидіння не сходах, катання на велосипеді, шлях з Апи в ОПУ з обов’язковим цілуванням в лисину одного. Зрозуміло, що Зеленський за такими дрібними тактичними приколами просто виграє час для того, щоб на виборах у Раду перемогли «слуги народу». Саме тому він намагається мовчати на всі хвилюючі суспільство і країну теми – щоб його не «закінчили» ті, кому це може не сподобатися. Але що буде якщо такі відмовки – лише відмазка і прикриття над стратегічною нездатністю Зеленського до справ великим, до вирішення нагальних проблем країни? Ось це буде номер, якщо Зеленський теж виявиться пустушкою. «новим обличчям», але зі старим висловом і гримасами клоуна на ньому. Тоді йому шлях точно в Ростов Якщо його там приймуть, звичайно. Хоча анекдоти, які так подобаються Путіну, він вміє розповідати, значить, можуть прийняти.

Source
Оцініть статтю
Популярний портал | Proexpress.com.ua | все найцікавіше в Україні

Thanks!

Our editors are notified.