Три любові і трагедія особистого життя письменника Івана Франка

Багатьом Іван Франко відомий з шкільної програми як видатний український письменник і поет, перекладач і громадсько-політичний діяч. Він був генієм, який володів колосальними, енциклопедичними знаннями та феноменальною пам’яттю, досконало володіли 14-ма мовами, мала неординарне мислення і світогляд. Однак, окрім таланту та заслуг, він був насамперед людиною, в житті якого було багато любові, пристрасті і розчарувань. Хто вони – улюблені генія? У нашому огляді зібрані найбільш цікаві та маловідомі факти з особистого життя відомого письменника.

Іван Труш. Портрет Івана Франка. 1940 р.

Якщо гарненько вдуматися, то можна прийти до приголомшливого висновку: даром людині ніщо не дається в житті. Якась дивна закономірність простежується в тому, що всі генії розплачуються за талант, що дістався їм від Бога. Згадаймо великих письменників, поетів, художників, які пішли з життя дуже рано. Мало того, навіть та частина життя, відведена деяким з них, була настільки нестерпною з-за фізичних страждань, що диву даєшся їх душевної сили, твердості і незламності…

Так і Іван Франко, хоч і прожив майже 60 років, проте останні 12 з них дуже важко хворів. В результаті інфекційного ревматоїдного артриту виникли значні проблеми зі здоров’ям – його руки були деформовані і паралізовані. Це перетворювало літературну діяльність письменника в справжнє катування. Але, навіть у такому важкому стані, завдяки неймовірній силі духу, він працював титанічно, кожен день надиктовуючи свої твори синам. Свій обраний шлях Франко не залишав аж до останніх днів життя, як і личить працьовитому «каменяреві» – каменотесу – він шліфував всі «камені», піднесені йому долею.

Іван Франко – видатний український письменник і поет.

До слова сказати, кількість літературних праць письменника викликає повагу своїми розмірами – це практично 6000 різних творів, деякі з яких не видані і донині. Що цікаво, в радянські часи праці Івана Франка видавалися у 50 томах, хоча насправді вони могли б скласти 100-томник. Запитаєте, чому не видали? Та ймовірно, з причини того, що твори українського діяча не повинні були перевищувати саме «вагоме» зібрання творів Леніна в 55 томах.

Трохи з біографії геніального письменника

Іван Франко в юні роки.

Народився Іван Якович Франко (1856-1916) в Галичині в родині заможного селянина-коваля, який був на тридцять три роки старша від матері майбутнього генія. Вона походила зі збіднілого роду Кульчицьких. З шістьох дітей, народжених у сім’ї, вижили тільки троє синів. Знання обдарованому хлопцеві змалку давалася дуже легко, і батьки, бачачи в ньому великі задатки, доклали всі зусилля, щоб син отримав гарну освіту.

Іван Франко серед учнів третього класу Дрогобицької гімназії (у другому ряду – перший зліва). Фото 1870 рік.

Проте Іван дуже рано залишився сиротою: батько помер, коли хлопчикові було дев’ять. Шістнадцятирічним – він залишився без матері. Так, зовсім юним виявився Франка під опікою у вітчима, який, будучи прагматиком і людиною здорового глузду, розумів, що Іван наділений великим талантом і йому, у що б то не стало потрібно продовжувати навчання. До речі, між Франко і вітчимом на все життя збереглися теплі дружні стосунки.

Ще навчаючись у гімназії, Іван виявив феноменальні здібності. Він міг майже дослівно повторити товаришам годинну лекцію викладача; знав напам’ять усього Кобзаря; домашні завдання з польської мови нерідко виконував у поетичній формі; глибоко і на все життя засвоював зміст прочитаних книжок, а також міг філософськи сформулювати своє ставлення до прочитаного.

Іван Франко. 1875 рік.

Коло його читання вже у той час складали твори європейських класиків в оригіналі. А його особиста бібліотека гімназиста складалася з майже 500 книг на різних європейських мовах. Після закінчення гімназії заробляв на хліб репетиторством. У 1875-му став студентом філософського факультету Львівського університету, з якого був відрахований у зв’язку з арештом.

Іван Франко займався філософією, економікою, журналістикою, літературознавством, мовознавством, етнографією, збирав український фольклор. Якщо й говорив про якихось науках, то завжди тільки компетентно. Кажуть, непогано співав і міг до музики написати слова.

Фото, яке ніколи не публікувалося в радянський час з-за присутності на ньому Михайла Грушевського. У першому ряду зліва направо: Марія Грушевськая з дочкою, Стефанія Левицька, М. Грушевський; в другому: Іван Труш, Северин Данилович, І.Франка.

Що ж стосується суспільно-політичної діяльності, то в молодості письменник під впливом Михайла Драгоманова, сповідували соціалістичні ідеї, за що кілька разів був заарештований. Але згодом Франко відійшов від соціалізму, досить критично оцінивши ідею комунізму Маркса та Енгельса: «Ця ідеологія призведе до створення супертоталитарного держави, в якому одна частина населення перетвориться у тюремників, а друга – в в’язнів». До слова сказати, у свій час Франко, вивчивши німецьку мову, переклав “Капітал” Маркса на українську мову. Так, що він точно знав, про що говорив.

А ось до робіт вождя світового пролетаріату Володимира Ілліча ставився зовсім без інтересу. І природно, що у радянський час ці політичні погляди письменника не афішувалися.

Письменник завжди особливу роль відводив жінці у своєму житті, тому відверто заявляв: “Значний вплив на моє життя, а значить, і на мою літературу мали мої стосунки з жінками”. Також Іван Яковлевич говорив, що в його життя “тричі являлася любов”, хоча явно лукавив – жінок у нього було набагато більше. Але все ж справжні почуття він відчував тільки до трьох.

Ольга Рошкевич

Ольга Рошкевич.

Першою любов’ю юного Франка була дочка священика – Ольга Рошкевич – дівчина, добре освічена, яка володіла кількома іноземними мовами, збирала фольклор і мала власні друковані роботи. Познайомилися молоді люди, коли 18-річний Іван прийшов в будинок свого друга по гімназії, який виявився рідним братом Ольги.

Їх відносини добре сприймалися близькими дівчини. Справа ледве не дійшла до офіційних заручин. Батьки Ольги сподівалися, що Івана чекає після закінчення Львівського університету блискуче майбутнє. Однак незабаром претендента на руку дочки несподівано заарештовують за участь у таємній організації та виключають з університету. Зрозуміло, що після 7-місячного ув’язнення батько Ольги категорично забороняє дочці всяке спілкування з юним бунтарем. Але, заборона не зупинив дочка, і вона продовжувала листуватися і зустрічатися з Іваном таємно.

Іван Франко (в центрі) з Ярославом Рошкевичем і Іполитом Погорецким. Дрогобич, 1875 рік.

Після другого арешту, батько поставив остаточну крапку у відносинах юних закоханих. І Ользі довелося вийти заміж за священика Володимира Озаркевича, із застереженням – фіктивно. Дівчина вирішила, що таким чином їй вдасться, підкоряючись волі батька, отримати свободу. Перед весіллям вона писала коханому: “Не думай, що я тебе забула! Ти ніколи з моєї голови не підеш – все буде тісно пов’язане з тобою, твоєю роботою, твоїми думками”.

І дійсно, перший час подружнього життя Ольга близько не підпускала до себе свого чоловіка, спала в окремій кімнаті, мала повну свободу дій, зустрічаючись з Іваном. Але незабаром сам Франко відмовився від цих жертовних відносин, і шлюб Ольги перетворився на справжній.

А Ольга Рошкевич до кінця своїх днів не змогла забути поета. Доживши до глибокої старості, незадовго до смерті благала свою сестру, аби та поклала листа Франка їй у домовину, під голову, як найцінніше, що було в її житті. А всіх тих творів, які письменник присвятив своїй першій любові, і зовсім було не злічити.

Остаточний розрив з Ольгою, буквально надломив Франко, і він пішов у всі тяжкі. Майже одночасно наш герой зав’язав кілька романів з приглянувшимися йому жінками, серед яких були поетеса Юлія Шнайдер (псевдонім – Уляна Кравченко); вчителька, письменниця, громадський діяч – Климентина Попович і представниця відомого роду Бєлінскіх – Ольга.

Іван Франко.

Проте з усіх трьох лише Ольга серйозно збиралася заміж за Івана. Якщо вірити чуткам, вона навіть встигла пошити весільну сукню. Проте весілля не відбулася. А причиною розриву швидше за все стало те, що Франко зв’язався з відомою соціалісткою Анною Павлик. Але і з Анною у Франка не склеїлося – дівчина йому відмовила, з причини того, що заміж взагалі не збиралася.

Юзефа Дзвонковская – прекрасна панночка зі смертельною хворобою

Юзефа Дзвонковская.

Другий справжньою любов’ю біографи Франка називають Юзефу Дзвонковскую, яку зустрів у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Розумна, красива і неприступна полька з шляхетної родини одразу ж припала до душі 27-річному письменнику. І він вирішує: ось вона – жінка, яка має стати його дружиною. Однак у Юзефи виявилося на цей шлюб зовсім інша думка, і вона відмовляє Франко… Пізніше він дізнався, що жорсткий відмова Юзефи був пов’язаний зовсім не з її норовистим характером: дівчина в той час вже знала, що тяжко хвора, і нікого не хотіла прирікати на страждання. І дійсно, Дзвонковская не дожила навіть до тридцяти років, померши від туберкульозу.
Поет присвятив їй кілька своїх віршів і оповідань.

Цілина Зигмунтовска, в дівоцтві – Журовска

Цілина Журовска.

Третю свою любов – польку Цілину, Франко зустрів на пошті, де та була службовцем. Письменник без тями закохався в прекрасну дівчину, і буквально став “ходити за нею по п’ятах”, засинаючи анонімними любовними посланнями, які вона читала з великим задоволенням. Але, коли дізналася, що їх автор – вогненно-рудий нав’язливий залицяльник, дуже засмутилася.

До слова сказати, зовнішність поета зовсім не відповідала уявленням польської панночки про ідеал чоловічої краси! Яскраво-рудий, веснянкуватий юнак з хворими, вічно сльозавими очима, був зовсім не в її смаку. Дівчину залучали суто брюнети. Та й до того ж перспектива пов’язати свою долю з бідним молодим революціонером, що переходять з в’язниці до в’язниці, її абсолютно не приваблювала.

Тим не менше, відсутність привабливої зовнішності цей «дивний Франко» завжди компенсував поетичним даром, глибоким знанням жіночої психології і неймовірною силою харизми.

Іван Франко.

Але і цей факт не особливо вплинула на Цілину, вона незабаром вийшла заміж за поліцейського комісара, народила від нього двох дітей, але швидко овдовіла.

Як не дивно, Франко і Цілина не переставали спілкуватися все життя. Він допомагав вдові вирішувати справи, даючи гроші і мудрі поради. Згодом поселив її з дітьми у своєму домі як економку. А коли помер, його син підтримував літню жінку, коли-то отвергнувшую його батька.

Про дивовижні стосунки Івана і Цілини так писав біограф Франко: “Ще третя жінка зіграла велику роль у житті Франка. Це була поштова співробітниця, яку побачив поет на пошті і запалився до неї великою любов’ю, хоча ніколи до неї не наближався. Все вказує на те, що ця любов була фантазією, уявою Франка. Ця ідеальна жінка в уявленні Франко не видала себе в житті нічим видатним, не була письменницею, ні громадським діячем, була зовсім звичайним, природним людиною, а все-таки Франка з-за неї страждав дуже сильно. Проявом цієї любові стали “Зів’яле листя”. Були й інші твори, присвячені дивною третьої любові Франко”.

Ольга Хоружинська – єдина дружина генія

Іван Франко і його дружина Ольга Хоружинська-Франко.

Франка було вже за тридцять, коли опинившись вперше в Києві, познайомився з Ольгою – дівчиною з хорошої сім’ї, дочкою титулярного радника. Хоружинська була родом з Харкова, там же закінчила інститут благородних дівиць. Красуня з дипломом вчителя володіла кількома іноземними мовами і неймовірно грала на фортепіано.

Гарненька, смішлива, повна енергії і веселого гумору, вона здалася молодого інтелігента з Австро-Угорщини «гідною кандидатурою» для створення сім’ї. Тому, покидаючи Київ, Франко сказав, що буде писати їй. І між молодими людьми зав’язалася тривала переписка, навіть про весілля вони домовилися в листах.

Це відомий факт, що письменник не палав пристрастю до своєї обраниці. Вони обидва це усвідомлювали. І достеменно невідомо, що ж змусило людей з різних світів, не охоплених пристрастю, зв’язати свої життя. Хоча частково, свій шлюб Франко сприймав «символічно». Адже він – представник Західної України – одружився на представниці Східної України. Що це як не втілення ідеї єднання всіх українських земель, думав він.

В одному листі він писав: “На нинішній моїй жінці я оженився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою (тобто надднепрянке), і тим більш освіченою курсистке… Але це дарма. Суджену і конем не об’їдеш”.

Хоружинська ж без пам’яті закохалася в Франко, який до того часу мав жахливу репутацію. Ольга сподівалася, що зможе «любити за двох». А у того бачити вщент вигоріла душа від неподілених почуттів. Він був щиро вражений інтелігентністю Ольги, її непересічним розумом і освіченістю, але не більше того. Зрозуміло, Ольга це відчувала, але все одно погодилася стати його дружиною.

Історичне вінчання відбулося в травні 1886 року в Павлівській церкві Києва, де збереглася запис у церковній книзі: « 4 травня. Наречений – австрійський підданий, літератор, Іван Якович Франко, греко-уніатського віросповідання, тридцяти років, першим шлюбом; наречена – дочка титулярного радника Федора Васильовича Хоружинского дівчина Ольга, православного віросповідання, двадцяти двох років, першим шлюбом». Цей шлюб став «всеукраїнським соборним шлюбом», який поєднав долі двох українців, які жили по різні боки австрійсько-російського кордону.

Діти Ольги та Івана Франка: Андрій, Тарас, Петро і Анна. 1902 рік

Після вінчання молодята виїхали до Львова, який зустрів Ольгу Федорівну досить вороже. Так назавжди в Галичині вона залишилася іноземкою, не вміла вести як треба господарство, доглядати за чоловіком і дітьми. Крім того, сім’ї доводилося дуже сутужно в матеріальному плані, так як Франко був першим українським письменником, який заробляв на життя виключно літературною працею. Незабаром один за іншим у сім’ї Франка народилося четверо дітей. І нестача грошей стала ще більш катастрофічною, сім’ю буквально переслідували «злидні».

Жінка, яка все життя йшла поруч, залишаючись в тіні генія

Треба зазначити, що, Ольга Федорівна, незважаючи на деяку холодність чоловіка по відношенню до неї, активно допомагала йому. Вона в усьому намагалася підтримати чоловіка – навіть коли її посаг, у вигляді грошей на покупку «сімейного гніздечка» у Львові, благовірний витратив на видавничу справу. Дружина жертвувала всім, чим могла – терпіла нестатки, ревнувала Івана до інших жінок, але щиро раділа тому, що саме вона його половинка.

Це вона наполягла на тому, щоб письменник закінчив університет, а через два роки в 1893 році захистив дисертацію у Відні. Вони так сподівалися, що Франко після захисту отримає місце викладача в університеті, але не сталося – дало про себе знати час, проведений у в’язницях, в Івана Яковича почалася важка форма поліартриту, яка призвела до паралічу рук.

Андрій Франко в шкільні роки і під час навчання в гімназії.

З роками на грунті постійних переживань у Ольги Федорівни все частіше і частіше стали відбуватися неврози. Останньою краплею, що переповнила чашу, стала трагічна смерть їх первістка Андрія в 1913 році. Він був убитий випадково кинутим каменем. Безглузда смерть остаточно підкосила здоров’я жінки.

Петро з дружиною Ольгою. / Тарас Франко 1916 рік.

Після трагедії Ольга Федорівна потрапляє в психіатричну клініку з душевним розладом. Вона навіть не була присутня на похороні чоловіка в 1916-му, бо вийшла з лікарні значно пізніше. Померла нещасна жінка влітку 1941 року. Поховали її на Личаківському цвинтарі Львова, за пам’ятником Каменяреві, де каменяр рубає скелю. Всі кажуть: все життя в тіні Франка проходила, так в його тіні і похована…

Проте в цій історії вражає, найбільше те, що цієї самовідданої жінки, матері своїх чотирьох дітей, вірної помічниці і соратниці, гідно несшей всі тяготи життя, письменник присвятив всього один вірш. І це при тому, що іншим присвячував іноді цілими циклами… І все-таки дивна штука – життя.

Пам’ятник на могилі Івана Франка.

В продовження теми про життя, любов і страждання геніальних українських літераторів, читайте: Нездійснені мрії та нерозділене кохання: Трагічна феєрія в життя геніальної поетеси Лесі Українки.