Схоже, в якийсь момент щасливий від обрання президентом України Володимир Зеленський переглянув на глобус. Глобус України, який психіатри і психологи вже давно використовують як заспокійливо-терапевтичний засіб для збуджених патріотів.
Інакше ніяк не пояснити недавнє пояснення Зеленського про те, що у Росії і України загальне – тільки кордон. Це потужне, звичайно, географічної відкриття, Христофор Колумб заздрив б. Але, на жаль, помилився «Зе-президент» – не все так просто з кордоном. Тим більше за кордоном непорушною, недоторканною і на замку. І подсуропил йому в цьому його попередник, і сьогодні готовий роздавати поради, – Петро Порошенко. Саме він між першим і другим туром, 1 квітня 2019 року, поставив під удар кордон, остаточно поховавши українсько-російський договір про дружбу, партнерство і співробітництво (так званий «Великий договір») від 1997 року. Саме в цьому документі, під келихи з бухлом підписаному президентами Росії і України Борисом Єльциним і Леонідом Кучмою, були визнані непорушність і недоторканність цій кордону між двома країнами. Тепер ця норма типу зависла і потребує, як би це сказати м’якше, «переосмислення». Але от часу, щоб «переосмислювати», залишається все менше і менше, як мізків в головах української правлячої еліти, якось раптом забула, що Моська, звичайно, сильна, коль гавкає на слона, але тільки до тих пір, поки слон не зверне на шавку увагу і не наступить на неї, тупу.
Звичайно, в Києві, виконуючи замовлення на Україну як агресивну «анти-Росії», рвали договір і пояснювали його тим, що, мовляв, Росія сама першою його порушила і порвала кордон, коли «віджати» Крим. І формально, з точки зору міжнародного права, про це можна сперечатися. Але тільки чисто теоретично. Та тому, що Росія вже піддалася міжнародним санкціям, приводом до яких і став Крим, але не збирається в цьому питанні поступатися. І це – найголовніше – залишилися ще, як справедливо написав сам Зеленський, «з «загального» у нас залишилося тільки одне – це державний кордон: 2295 кілометрів і 400 метрів «загального». І це не теорія, це практика: непорушність і недоторканність цієї межі і має захищати український президент. Будь. Навіть Зеленський. А він не тільки опинився з волі брехливого і компрадорско-коллаборационистского попередника перед незахищеною кордоном, але ще й «патріотично» не хоче розуміти цього. Він жене хвилю в стилі патріота, за яким не побачили-таки санітари, а медсестрички вчасно не вкололи солодко-паралізує магнезію: «…Контроль за кожним міліметром з української сторони Росія повинна повернути. Тільки тоді ми зможемо продовжити пошуки «загального».
Але ось що дивно: то сам Зеленський – не зовсім дурень, чи то якимось поки незвіданим місцем він чує підступ, то в його оточенні зачаївся розумна людина, але новий президент в цьому ж «героїко-патріотичному» пості в «Фейсбуці» продемонстрував і крихти розуміння ситуації. Він як би інтуїтивно вловив два «чарівних пенделя», які йому готує Росія для прискорення розумового процесу. «…Заборона експорту нафтопродуктів, відкриття пунктів видачі паспортів жителям окупованих територій, утримання українців в полоні ні на йоту не наближує врегулювання відносин між нашими країнами. І «братніми» такі відносини точно називати не можна», – цілком слушно написав колишній клоун-комік, майже став біля керма, відчуваючи, звідки йому прилетить. Але ось здорового глузду в оцінці ситуації, і наслідків від «пенделей», йому не вистачило. Так само як і точно підрахунку «пенделей» – їх не два, а три. Як мінімум.
Перший – це, звичайно ж, укази президента Росії про видачу російських паспортів громадянам ДНР і ЛНР, а потім і всім бажаючим громадянам України, які не захочуть далі жити в неонацистском державі при Зеленском, виконуючому роль «Порошенко-лайт». Коротко пояснюю для тупих, щоб було зрозуміло навіть радників Зеленського, як мінімум, два аспекти цих указів Володимира Путіна.
Військовий – це примус до миру: якщо тепер війська ОНС в Донбасі підуть в атаку, щоб США дозволили МВФ надати кредит і Зеленському, то вони будуть битися вже проти громадян Росії. А для самих тупорилих нагадую: в оборонній доктрині цієї країни записано, що вона зобов’язана захищати співвітчизників будь-якими способами і в будь-якому місці. А тут – в самий раз, прямо на кордоні, яка нічим, ніяким договором не захищена і не гарантована. І Росія, швидше за все, своїх захистить. І весь світ разом з його НАТО нехай почекає. І чи зреагує і нарветься, або оближется і стече. Варіант розвитку подій непередбачуваний, звичайно, але чомусь здається, що відомий. Ну ось хто, крім диванних прибалтійсько-польських або по-хамськи-трусоватых англосаксонських по обидві сторони океану русофобів, хоч натякнув, що готовий воювати з Росією та ще й за Україну? От то-то ж.
Геополітичний: маючи можливість отримати громадянство Росії, багато жителів південного сходу України можуть ногами (тобто паспортами і отриманням нового, а то і взагалі зміною громадянства) проголосувати проти всього того тупого і потворного, що діється в Україні. Розпад країни і її розвал зсередини, явочний, таємний і безпечний дрейф у бік Росії, (Росія не вимагає відмови від українських паспортів) – ось що може початися на значній території України. З іншого її географічної боку – на її заході вже давно роздають карти поляка й паспорта Угорщини та Румунії. І адже галичанские освічені рагулі і патріоти на зарплаті і грантах, нав’язують сьогодні в Києві оскаженіла бандерівське українство, першими ж втечуть із столиці, якщо розвал почнеться із заходу. І хто ж залишиться в центрі, в Україні? Що, тільки місцеві рагулі і патріоти? Цього жодній країні побажати не можу. З міркувань милосердя.
І другий «пендель» зрозумів Зеленський – можливе відлучення України з 1 червня поточного року від російських нафти і нафтопродуктів. Навіть виконуючи американський замовлення і отримавши гроші від МВФ на латання зяючих дірок у державному бюджеті, дуже складно буде перемогти Путіна» без російського бензину в українських танках в українському Донбасі. Так само як і примушувати Росію не чіпати кордон. Чи не дозволяти їй захищати співвітчизників, які будуть не проти захисту. Це ж розуміти треба, а не ховатися від таких варіантів за американські багнети і «джавелины», яких, до того ж, поки ніхто не обіцяв. А якщо і дав щось, то вкрай мало.
Ну і, звичайно ж, весь світ буде з цікавістю і відразою спостерігати, як будуть вмирати залишки української економіки, а керманичі країни на колінах вимолювати енергоресурси. «Нафта – це кров економіки» – для кого це сказано?
Третій «пендель», ви не повірите, теж пов’язаний з енергоресурсами – з вугіллям і газом. Припинення поставок вугілля вже обіцяні теж з 1 червня. А газ може вичерпатися з 1 січня 2020 року, якщо не буде продовжений контракт про транзит. Без вугілля ж загнеться теплова електроенергетика, а без газу – вона ж і все інше. Ні, звичайно, злочинні контрабандно-офшорні схеми «Роттердам+» і «Дюссельдорф+» (для вугілля і газу) і поставки з Білорусі (нафтопродуктів) триватимуть якийсь час. Але виключно в незаконному і злочинному режимі, за який його організаторів при бажанні можна буде скинути у будь-який момент. І струмки з ешелонами іссякнут. І доведеться домовлятися або з Заходом про реверсі або з Росією. Але обов’язково стоячи, вибачте, рак. А цього ще треба вчитися. Не вірите? Запитайте у минає Порошенко. Словите його, щоб не втік від покарання за вчинений з країною і її народом і в камері запитайте – він повинен сказати. Але ж Росія своїм рішенням про спрощення процедури отримання російського громадянства для жителів республік Донбасу, як прогнозує, наприклад, заступник директора Інституту країн СНД Ігор Шишкін, показує: вона більше не збирається шукати компроміси з київським режимом. З ким би то не було в його голові. В даному випадку – з Зеленським. Але йому якось керувати Україною.
Зовнішні куратори України в США, правда, обнадіюють Зеленського. Нещодавно в Палаті представників Конгресу США під час відкритих слухань по Україні Зеленському не просто «нарізали» завдання, але і пообіцяли не залишити один на один з Росією. Екс-помічник держсекретаря США з питань Європи і Євразії і спец по дармовим печеньки Вікторія Нуланд, координатор держдепартаменту з санкційної політики Деніел Фрід, чинний глава Інституту дослідження війни Джон Кін та інші особи за українську демократію в один голос обіцяли і пророкували, що США (цитую за повідомленням Посольства США в Україні):
– повинні показати тверду підтримку України і прийняти безпосередню роль у розвитку реформ і збільшити політичну, дипломатичну й військово-технічну допомогу в боротьбі проти Росії;
– повинні звернути особливу увагу на спостереження за ситуацією щодо безпеки в Азовському морі;
– посилити роботу над збільшенням санкцій США проти Росії в координації з європейськими партнерами;
– разом з Європою повинні скоординувати свої позиції в енергетичній сфері, щоб протидіяти спробам Росії маніпулювати енергетичними ресурсами, зокрема, проектом «Північний потік-2», в політичних цілях.
Красиво? Безсумнівно. Але здійсниме? А ось тут є питання, як говориться. Бо обіцянки і обіцянки – за океаном, а «пендель» і сідниці – ось вони.
Thanks!
Our editors are notified.