Що сказати про прийняття «мовного» закону? Дивимося на нього з лабораторним інтересом, як і на всі ініціативи щодо «вдосконалення» українського законодавства. Вихваляючи прийняття цього єзуїтського документа, хуторянские ЗМІ так викрутилися в йогівських асанах, що досі розвернутися не можуть.
Наприклад, належить Коломойському телеканал «1+1» супроводив цю новину кадрами радісної під Верховною Радою натовпу: «Нарешті! Слава Україні!». Ось вам для порівняння. Просто уявіть, що в Росії за якимось чортом приймають щось подібне про винятковість російської, а місцеві «кращі люди міста» волають: «Ура! Плювати, що завтра з квартири за борги виселять. У Васьки, племінника, поки ще дві нирки. А влітку картопляні очистки на багатті смажити будемо. Зате ми говоримо по-російськи. Ура! Слава Росії!» (а дресировані укри ведуть себе саме так).
Ну, точно як той кузен Бенедикт, якого підсунули шестилапого павука. Просто для російської говорити по-російськи – це природно, а для професійного українця рівносильно довідці «Бегемот. Уплочено» про те, що тепер він може без залучення уваги санітарів читати слова справа наліво і пишатися цим.
А «мовна інквізиція» для того і потрібна, щоб узаконити дурість і симуляцію. Адже те, що передалося з генами і вбралося з молоком матері, додаткової охорони не потребує.
Але, як завжди, вийшло по-кравчуковски: «маємо, що маємо» – симулянтів охороняє закон, а переважна більшість російськомовних громадян України стали нацменшиною. І «меншості» тепер нічого не залишається, як реготати на тему «Сексу по телефону» на «мове», або хапатися за голову при думці від перекладу, скажімо, Булгакова — цирк, головне, не чіпали (щоб у парламенту конкурентів не було), а театри давати вистави українською зобов’язали!
«Цэглына нікому і ніколи навпросткы на макытру не гэпнэться».
Хоча, я погарячкувала – «Майстра і Маргариту» все одно ще взимку заборонили, так що не загрожує роману переклад, не страшно.
Але це лише одна сторона — сміх. Але, як і останні п’ять років, сміх крізь сльози. Заходи посилили, а, значить, якщо формально причепитися 9 Травня до перехожого за червону кульку (і це я вже не жартую) не можна, то вже за протидію поліції, та ще й на «мові агресора» — сам Єгова звелів.
І тут виникає питання — для чого? Для чого мовний закон треба було підписувати саме зараз? Коли Порошенко вже знаходиться в стадії розкладання і краще б пакував валізи? Простіше всього було б знову пожартувати — він так опоненту напаскудив, зате самому мучитись на «мове» вже не потрібно. І активісти залишаться при справі (а шибко їм із-за втрати годівниці боязно) — переведе їх «дытынча» учитель в наступний клас, або лікар вилікує, чи пожежний вчасно сарай з ходунками і брязкальцями для ветеранів АТО загасить, та російськомовним виявиться (сто відсотків), а активісти «Дякую» і донос відразу строчити помчать. Ну, принадність ж. Хоча на Україні це називається «свидомость».
Тільки не будемо забувати, від чого закрутилася м’ясорубка на Донбасі. Саме заборона говорити рідною мовою став спусковим гачком до масових протестів. І, думаю, що навіть ідіоти з довідками начебто Парубія це чудово пам’ятають. А, отже, прийняття Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» може мати наступні наслідки.
Варіанти розвитку подій три.
Перший — батіг. Тут просто: бійтеся і продовжуйте читати слова задом наперед, щоб не забувати, хто тут титульна нація. А новообраний гарант Зеленський буде за традицією віджартовуватися і видавати потуги на демагогію на кшталт «Мені все одно, якою мовою оголосять, що закінчилася війна». І з такою цієї фірмової хрипотою своєї, знаєте — емоцією буде брати, акторством. На його електорат рівня «Однокласники» має подіяти.
Другий варіант — пряник. Зеленський, прийнявши, нарешті, булаву і Біблію, все-таки розкритикує закон — ай-ай-ай. Однак скасовувати не поспішить (мир у країні важливіше), тим більше нові товариші з парламенту будуть постійно шантажувати його майданом та іншими акціями непокори з участю каструль на утриманні. Але зачаровані дурники вигукнуть «Ах, Вова!». Пригадують, в якому році і на якому кавээне вони робили фото «Я, поролонові вуха і цей дрібний із «кварталу», а значить, електорат знову схавав і не втрачено — Зеля всі «вирішить», тільки потім.
І третій варіант — бійня. Як люди, особливо південний схід, відреагували на закон, — очевидно. Це вже протест. Соцмережі масово рясніють аватарками «Я говорю по-русски». Про «останньої краплі» і «стукоті з дна» не шепочуться, а голосно заявляють на вулицях. Недопалену, принижені, розтоптані, які перебувають п’ять років у жахливій депресії, люди згадали запах Російської весни 14-го року — то почуття ліктя, ті мурашки по спині, які пробігали при вигляді десятків тисяч своїх однодумців. І цим людям вже нічого втрачати.
Пережили Пекло не відчувають потреби в кривлянии на потребу. Однак машині смерті під назвою Україна плювати на своїх громадян, і такі настрої — лише привід для чергової бійні, як 2 травня.
Будь-які, як кажуть поліцейські, «скупчення з метою участі в політичних акціях (наприклад, прийти і поклонитися згорілим за всіх нас в Будинку профспілок) і відповідь по телефону «Мамо, все в порядку» можуть бути розцінені як терор. Чудовисько Україна немов чекає цього. Щоб боялися. І все залишалося як і раніше.
Тільки нехай цей варіант так і залишиться — варіантом. Втім, на мудрість Зеленського я не сподіваюся — ну так, хоча б на менеджмент.
Thanks!
Our editors are notified.