Турецький кафес – місце, де престолонаслідників вирощували в клітинах

Однією з визначних пам’яток Стамбула є палац Топкапи. До середини XIX століття він був головним палацом Османської імперії і тому був збудований з усією помпезністю — з усіма садами і прибудовами територія палацу займає понад 700 тисяч квадратних метрів. Саме тут султан мав свій гарем, і саме тут виховували майбутніх султанів. У клітинах.

Палац Топкапи.

Гарему була відведена велика частина палацу. Тут знаходилися численні дружини, наложниці, їх діти і слуги, які їх обслуговували. Впритул до гарему, але за високою стіною, знаходилося місце, де росли принци. Це була одноповерховою будівлею з дуже красивим і багатим оздобленням всередині — стіни викладені плиткою, стелі розписані, на підлозі килими, на вікнах вітражі, а з них відкривається вид на красивий терасний сад і басейн.

Оздоблення кафесе.

Та тільки вся ця краса була збудована не для естетичного задоволення — в цьому будинку замикали принців, які могли претендувати на престол. Щоб ні за яких обставин вони не змогли відібрати владу у султана. В цю барвисту в’язницю потрапляли сини султана і інші можливі престолонаслідники.

Це будівля отримала назву кафес — з турецького це слово перекладається як «клітина». У кафесе було споруджено дванадцять павільйонів, в кожному з яких було по кілька кімнат. Селити сюди завжди було кого, так як у правлячих династій тоді було правило престолонаслідування по старшинству, тобто навіть молодші брати султана мали шанс зайняти трон.

Топкапи в Стамбулі.

До спорудження кафеса султани просто-напросто наказували вбивати всіх суперників. Це було офіційним законом — хто б не зійшов на трон, тому слід убити всіх своїх братів, дядьків і двоюрідних братів, щоб зменшити шанси на виникнення на повстання або громадянську війну. За 150 років з моменту оголошення цього закону, було вбито більше 80 членів правлячої династії Османської імперії.

Вітражі в кафесе.

Всі молодші брати і неугодні сини вмирали часто ще в дитинстві. Однак такий радикальний підхід мав і свої мінуси — у разі раптової смерті султана, був шанс, що після нього просто не буде нікого з рідних, хто б міг зайняти його місце, а це ставило під загрозу існування всієї імперії. Саме з такою метою і був побудований кафес. Можливі престолонаслідники жили в розкоші, але без свободи. А в разі смерті султана, старшого звільняли і зводили на трон.

Кафес.

Хлопчиків переводили в кафес у восьмирічному віці. Там їх продовжували вчити, за ними продовжували доглядати, їм навіть дозволялося мати наложниць, але одружуватися і заводити дітей їм категорично заборонялося. У кафеса знаходився невеликий обгороджений високим парканом парк, де принци влаштовували змагання по боротьбі або стрільби з лука, іноді організовувалися вечори з музикою, танцями і піснями, іноді з театральними постановками. У такій «золотій клітці» принци часто жили до самої смерті, так ніколи і не отримавши можливість побачити «великий світ». Та й якість цього життя було насправді доволі сумнівним, крім фізичного ув’язнення, принци часто страждали різними психічними розладами, так як жили в постійному страху, що їх уб’ють якщо не за наказом султана, так за ініціативою сусідніх з кафесу принців.

Красива в’язниця.

Одним з таких принців став Мурад IV, який зійшов на престол після смерті Мустафи I, не залишив сина-спадкоємця. Мурад IV насамперед заборонив пити каву у всій імперії, а також вживати тютюн і алкоголь. Кожного, хто не послухається заборон, жорстоко карали, а за повторний проступок — стратили. Іноді султан навмисне укутывался в плащ і ходив по тавернах, в пошуках тих, хто все-таки зважився випити кави. Тоді він скидав плащ і власноруч вбивав «злочинця». Іноді Мурад IV ховався в будочке у води при палаці і стріляв з лука у всіх, хто наважувався на своєму човні пропливати «дуже близько» до палацу. А іноді султан і не намагався навіть придумати причину своєї жорстокості і просто вибігав вночі босоніж з палацу і рубав мечем усіх, хто траплявся йому на шляху, без всякої на те причини.

Мурад IV.

Після смерті Мурада, на престол зійшов інший вихованець кафеса — Ібрагім. Його психічний стан було ще більш сумним. Ібрагім прожив у кафесе 22 роки, не маючи можливості спілкуватися з іншими людьми — йому прислуговували німі і глухі євнухи. Сидячи в своїй клітці, він бачив, як страчують то одного, то іншого принца, а двох його братів за наказом самого Мурада також стратили. Ібрагім лишився останнім спадкоємцем, і його страх був цілком обгрунтований. Насправді Мурад і правда наказав вбити його, але радники все ж змогли його відговорити. Так що коли в кафес до Ібрагіму прийшли оголосити його султан, Ібрагім злякався і забарикадувався у себе в кімнаті. Ніхто не міг переконати його, що це не кати, він не вірив навіть власної матері. Повірив тільки, коли до кафесу принесли тіло померлого Мурада.

Кафес при палаці Топкапи.

Мурад досить швидко потрапив під вплив своїх радників і через деякий час майже повністю відсторонився від управлінням імперією. Ібрагіма стали називати божевільним через його непередбачувану поведінку. Потрапивши в гарем, стало очевидно, що султан навіть не підозрює як себе вести і яким чином народжуються діти. Йому найняли вчителя — і незабаром Ібрагім залишив все управління імперією заради нескінченного проводження часу в гаремі. Одного разу Ібрагім вперше побачив корови, і був нею захоплений, що зажадав заміряти розміри філейної частини тваринного і знайти в імперії таку жінку, у якої б зад був такого ж розміру — і привезти її в гарем.

Ібрагім I.

Незважаючи на непомірні сексуальні апетити, одного разу в пориві гніву Ібрагім зажадав стратити всіх жінок гарему — і всіх 280 наложниць втопили. В іншому пориві гніву він жбурнув свого сина-немовля в басейн, де той вдарився головою об стінку. Хлопчика вдалося врятувати, але шрам на голові у нього залишився до його смерті.

Кафес.

Останній султан Мехмед VI Вахідеддін майже все життя провів у стінах розкішної в’язниці кафеса. Йому було вже 56 років, коли він нарешті зійшов на трон. Це було останнє і саме довге ув’язнення і остання данина звичаям і законам султанату. Мехмед VI залишався султаном до тих пір, поки Османська імперія не розпалася після Першої світової війни.

Про те, які ще темні секрети приховувала Османська імперія, можна прочитати в нашій статті, присвяченій цій темі.