В полоні у росіян: Що німецькі військовополонені згадували про роки, проведені в СРСР

Восени 1955-го до Німеччини був відпущений останній німецький військовополонений. Всього за період репатріації на батьківщину вирушило близько 2 мільйонів чоловік. У післявоєнний період їх задіяли в будівництві і відновленні народного господарства. Німці видобували вугілля і сибірське золото, Дніпрогес відбудовували і Донбас, відбудовували Севастополь і Сталінград. Незважаючи на те, що спецтабір – місце не з приємних, у своїх спогадах колишні ув’язнені відносно добре відгукувалися про час, проведений в СРСР.

Тяготи перших полонених

Крім умов радянського полону, німці часто розповідали про велич російської природи./Фото: ribalych.ru

Порядок поводження з полоненими на початку Другої світової регулювався Женевською конвенцією 1929 р., яку СРСР не підписав. При цьому, що парадоксально, радянський табірний режим куди більше відповідав прописаним женевським положенням. Факт важких умов життя німецьких військовополонених ніхто не приховує, але ця картина не йде ні в яке порівняння з виживанням радянських громадян у німецьких таборах.

За статистикою, у фашистських катівнях загинули як мінімум 40% полонених росіян, німців ж у радянському полоні загинуло не більше 15%. Звичайно, першим німецьким військовополоненим доводилося несолодко. У 1943-му, після Сталінградської битви, близько 100 тисяч захоплених німців були в жахливому стані. Обмороження, гангрени, тиф, педикульоз, дистрофія – все це сприяло тому, що багато з них померли ще при переході до місць ув’язнення. Пізніше це назвуть «маршу смерті». Сувора атмосфера панувала і в таборах того періоду. Але на те були свої причини. Провіанту не вистачало навіть цивільному населенню, всі відправлялися на фронт. Що вже там говорити про полонених фашистів. День, коли їм видавали хліб з порожньою юшкою, вважався вдалим.

Післявоєнна відлига

Самосуд над полоненими не тільки не схвалювалося, але і присікався командуванням./Фото: cont.ws

Значно поліпшилося становище полонених по закінченні Великої Вітчизняної. Після перемоги росіян на території Радянського Союзу залишилося як мінімум 2,5 мільйона німецьких військових. Їхня теперішня таборове життя мало чим відрізнялась від ув’язнення «своїх». Донині щодо змісту німецьких військовополонених висловлюються думки про надто м’якому підході радянського режиму. У добовий пайок вчорашнього противника входив встановлений набір продуктів: хліб (після 1943-го норма практично подвоїлася), м’ясо, риба, крупи, овочі або як мінімум картоплю, сіль, цукор. Хворим полоненим і генералам покладався збільшений пайок. Якщо якихось продуктів бракувало, їх заміняли хліб. Свідомо же в’язнів не морили голодом, такий підхід у радянських таборах не практикувався. В СРСР цілком стерпно виконувався наказ, що стосується збереження життів німецьких солдатів.

Оплачувана праця полонених

Московський марш полонених з німецькими генералами на чолі колони./Фото: i0.wp.com

Військовополонені, природно, працювали. Відома історична фраза Молотов про те, що жоден німецький військовополонений не повернеться додому, поки не буде повністю відновлений Сталінград. Слідуючи цьому заповіту, німці не тільки були зайняті на великих будівельних об’єктах СРСР, але і використовувалися в комунальних роботах. До речі, працювали полонені не за шматок хліба. Розпорядженням НКВС в’язням пропонувалося видавати грошове забезпечення, розмір якого визначався військовим рангом. За ударну працю і перевиконання планів належало преміювання. Крім цього, полоненим дозволялося отримувати з батьківщини листи та грошові перекази. А в табірних бараках можна було зустріти наочну агітацію – дошки пошани, трудових результати змагань.

Подібні досягнення також давали додаткові привілеї. Саме тоді в радянському середовищі стала номінальною трудова дисципліна німців. Про все, зведеному їх руками, досі, маючи на увазі високу якість, кажуть: «Це німецька споруда». Руками полонених, роками жили пліч-о-пліч з громадянами Радянського Союзу, щоправда, за колючим дротом, в швидкі терміни і з високою якістю зводилися об’єкти важливого промислового і господарського значення.

Німців залучали до відновлення зруйнованих за воєнний час заводів, гребель, залізниць, портів. Військовополонені відновлювали старі житлові будинки та будували нові. Наприклад, з їх допомогою побудований головний корпус МДУ, цілі райони того ж Єкатеринбурга зведені руками німців. В їх рядах особливо цінувалися висококваліфіковані фахівці в різних областях, доктора наук, інженери. Завдяки їх знанням впроваджувалися важливі раціоналізаторські пропозиції.

Спогади

Свідомо німецьких полонених голодом ніхто не морив./Фото: sovsekretno.ru

Дохідливо проливають світло на події того періоду опубліковані в Німеччині спогади і листи колишніх військовополонених. За свідченнями в’язня Ганса Моэзера, особливо разючим йому здалося ставлення радянських людей до німців, які прийшли в СРСР як вороги. Він наводить факти людяності навіть з боку наглядачів, які дозволяють у сильні морози не покидати стіни табору німцям, не мають теплого одягу. Розповідав Моэзер і про єврейському лікареві, старанно спасавшем життя тяжкохворих полонених. Згадував про старенькій на вольському вокзалі, зніяковіло роздає німцям солоні огірки.

Позитивно відгукувався про табірне життя і Клаус Маєр. За його свідченнями, якість харчування ув’язнених дечим поступалося раціону охоронців. А за перевиконання робочої норми до звичайного раціону завжди подавали «десерт» у вигляді збільшення порції і тютюну. Майєр стверджував, що за прожиті в СРСР роки він ні разу не зіткнувся з відвертою ненавистю росіян до німців і спробами відігратися за їх гріхи всупереч встановленим порядкам. Запам’яталася Майєру маленька табірна бібліотека, де на збитих нашвидкуруч дерев’яних полицях стояли томи німецьких класиків Гейне, Шіллера і Лессінга.

Вдячні свідоцтва призводить німець Йозеф Хендрікс, який до повернення додому зберіг дорогі серцю наручний годинник. Як правило, такі речі відбирали полонених. Як-то в Красногорську помітив заховані у халяву чобота годинник радянський лейтенант поставив Йозефу питання: “Навіщо ховати годинник від цивілізованих людей?” В’язень розгубився і не знайшов відповіді. Тоді російська мовчки пішов і повернувся з довідкою, в якій годинник фіксувалися як моя особиста власність. Після цього німець міг відкрито носити годинник на руці.

Може бути, тому деякі військовополонені відмовлялися виїжджати з СРСР, створюючи сім’ї і заводить дітей? Колись дуже давно їх співвітчизники теж приїжджали в цю далеку північну країну, а їх нащадки живуть з нами і сьогодні.