11 липня річ Посполита відзначала Національний день пам’яті жертв геноциду громадян Польської Республіки, організованого українськими націоналістами. Пов’язаний він з подіями, відомими під загальною назвою Волинської різанини. Рік тому відзначалося 75-річчя трагедії, і тоді ювілейні заходи проводилися з розмахом. Зокрема, президент Анджей Дуда приїхав на Волинь. Глава держави відвідав жалобну месу в луцькому костелі, також було покладання вінків на сільському цвинтарі і виступ Дуди, розтиражоване потім в ЗМІ по обидва боки польсько-українського кордону.
Цього разу все проходило набагато скромніше. Зокрема, президент поклав вінок до пам’ятника жертвам Волинської різанини у Варшаві, а на церемонії біля Могили невідомого солдата його представляв шеф канцелярії Блажей Спихальский. Разом з тим відбувається не означає, що темі масових вбивств поляків стали надавати менше значення або про неї забули. Ні, все зовсім навпаки.
Нагадаю, яким був початок 2019-го в розрізі відносин між Варшавою та Києвом. В середині січня Конституційний суд Польщі виніс рішення з приводу поправок до закону про інститут національної пам’яті, згідно з яким запроваджувалася кримінальна відповідальність за заперечення злочинів українських націоналістів. Поправки визнали, що не відповідають основному закону і неотрегулированными юридично.
У Києві новини з Конституційного суду зустріли з великим ентузіазмом: радів Клімкін, радів В’ятрович, раділи обслуговують режим журналісти і блогери. Найбільше захоплювався Порошенко. Години не минуло, як він подякував в «Фейсбуці» Анджея Дуду, передав вітання Конституційного суду і заявив про подальше зміцнення українсько-польського партнерства.
Незважаючи на всю показушну ейфорію, було зрозуміло: це ще не кінець, не початок кінця, і навіть не кінець початку. Так і сталося. У перші дні травня законодавча комісія сенату звернулася до Інституту нацпам’яті з проханням уточнити термін «українські націоналісти». 25 червня польські ЗМІ повідомили про те, що запропоновано нове визначення — «члени українських націоналістичних організацій, у тому числі ОУН і УПА». У сенаті з ним погодилися, і закон про поправки тепер спрямований на друге читання. Ймовірність його прийняття майже стовідсоткова.
Історія з поправками і уточненням термінів — не єдиний приклад того, що ставлення Польщі до Волинській різанині зводиться до девізу «Не забудемо! Не пробачимо!». 19 червня у Варшаві відбулося перше нагородження медаллю Virtus et Fraternitas («Честь і братерство»). Вручають її тим, хто рятував поляків у період з листопада 1917-го по липень 1990-го. Точно так само Ізраїль вшановує людей, які приходили на виручку євреїв у роки Другої світової війни, тому Virtus et Fraternitas часто представляють польським аналогом медалі «Яд ва-Шем».
З рук Анджея Дуди нагороду отримала бабуся у хустці, відома в Речі Посполитій як баба Шура. Це Олександра Васейка із села Сокіл Любомльського району Волинської області. Їй сімдесят три, і під час Волинської різанини батьки баби Шури допомагали полякам ховатися в лісі. Нещасних все-таки вбили, але батько позначив місце поховання, вирізавши на деревах хрести. Вже в наші дні Олександра Васейка вказала, де знаходяться безіменні могили.
Про нагородження баби Шури розповідало польське телебачення і писала “Gazeta Wyborcza” — одне з провідних видань країни. На Україні тему висвітлили декілька регіональних видань, що, загалом-то, не дивно: у «незалежної» Волинську різанину воліють обтічно називати трагедією, а причетність до неї бандерівців заперечують щосили.
Паралельно із описаними вище подіями «волинським» справою займався Інститут національної пам’яті. Тут необхідно невелике пояснення. Дуже часто цей заклад називають «польськими вятровичами», схожість вірно лише частково — директорові українського ІНП подібний розмах навіть не снився! Інститут Речі Посполитої не тільки визначає історичну політику держави, займається пошуковими роботами, випускає книги або знімає фільми, у нього є власна прокуратура, яка продовжує тероризувати співробітників органів держбезпеки ПНР. Проти двох із них нещодавно висунули звинувачення. Прокурори вважають, що неназвані офіцери довели до самогубства активіста «Солідарності». Сталося це в далекому 1982 році, але відставних чекістів мучать досі.
Також Інститут нацпам’яті веде слідство у Волинській різанині. Займається їм Головна комісія з розслідування злочинів проти польського народу. На початку червня вона оголосила про пошуках жертв і свідків злочинів бойовиків ОУН-УПА, скоєних у Волинському воєводстві. Телефонні дзвінки і листи почали поступати вже в перші дні. Через місяць голова комісії прокурор Яцек Новаковський заявив, що реакція громадян перевершила найсміливіші очікування.
4 липня звернення Інституту національної пам’яті з’явилося на сайті посольства Польщі в Києві. Якби не скандал навколо зірваного телемосту між Україною і Росією, ця новина, мабуть, стала б однією з головних. Примітно і те, що оголошення адресоване жителям «незалежної». Їх просять поділитися інформацією про злочини бандерівців, які в «майданну» п’ятирічку були зведені в ранг національних героїв. Тому-то державне агентство «Укрінформ» і написав «про пошуках “постраждалих осіб і свідків геноциду”, нібито здійсненого в період 1939-1945 років членами ОУН-УПА».
Втім, не варто думати, що начебто після збору і вивчення показань свідків у Польщі випишуть ордера на арешт волинських вбивць. Самі прокурори згадують про можливість пред’явлення звинувачень конкретним особам, але не більше. Та й саме слідство триває майже два десятиліття. За цей час опитано 3500 осіб, а матеріали справи вже склали 225 томів. Періодично польські націоналісти дорікають владі своєї країни в м’якотілості та потуранні українському боці. Найбільш гарячі голови звинувачують офіційну Варшаву в спробах виправдати злочинців з ОУН-УПА.
Зрозуміло, це не так. Просто для Польщі Волинська різанина стала інструментом тиску на Україну. Подивимося уважно, як зазначалося 11 липня в нинішньому році і що говорили великі варшавські начальники.
Так, державне Polskie Radio випустило в ефір архівну запис з Вацлавом Гонсеровским. Підлітком він став свідком масових вбивств і зумів вижити в кривавому кошмарі. У програмі вистачало моторошних подробиць про те, як людей розпилювали живцем, вбивали вагітних жінок і саджали на кіл дітей. Одним з катів виявився хлопчина, з яким герой передачі разом ходив до школи. Інші ЗМІ теж багато писали про різанину, заодно підказуючи, де в інтернеті можна знайти гучний фільм «Волинь» — там звірств теж з надлишком.
А високопоставлені політики гнули свою лінію. Маршал сенату Станіслав Карчевський заявив: ми посли України в її прагненні вступити в ЄС і НАТО, але з Бандерою на прапорі вона в Євросоюз не потрапить. Тут практично слово в слово повторюється, те, що кілька років тому Ярослав Качинський сказав Петру Порошенку.
У свою чергу сенатор Ян Жарынь торкнувся теми поховання жертв Волинської різанини і пригрозив: поки Київ створює перешкоди даного процесу, нормальних відносин з Варшавою він не дочекається. Президент Дуда також згадував про могилах, куди можуть приїхати нащадки і запалити свічку. Збереження пам’яті про Волині він назвав умовою добросусідських відносин з Україною.
Перед нами якщо не відвертий шантаж, то сильний пресинг. У 2016-му Польща офіційно визнала різанину, влаштовану націоналістами, геноцидом. Через кілька місяців «незалежна» наклала мораторій на пошукові і эксгумационные роботи. Варшава не раз піднімала питання його скасування. Тепер вона вимагає цього у ще більш категоричній формі. Якщо Київ піде на поступки, то тиск продовжиться і українські влада почне схиляти до офіційного покаяння за Волинську різанину. У результаті відновлення ексгумації відкриє для Речі Посполитої широкі можливості — далі можна говорити про компенсації нащадкам жертв, а то і про реституцію власності.
На заяви, зроблені в Польщі 11 липня, Україна відповіла коментарем Мзс. Відомство міністра Клімкіна однозначно і рішуче засудило злочини проти мирного населення. Одночасно воно виступило проти однобокою і політизованою оцінки подій 1943-1944 років з боку польських політиків і дипломатів.
Це була єдина реакція Києва на яку відзначали в Польщі пам’ятну дату. Новий президент країни дану тему повністю ігнорує, хоча Дуда у своєму виступі звертався саме до нього. Невідомо, чи є взагалі у Зеленського уявлення про Волинській різанині, чи він розуміє, про що йдеться. Незнання історії не звільняє його від відповідальності і рано чи пізно рішення щодо мораторію на ексгумацію доведеться приймати. Ну а Польща свій пресинг послаблювати не буде, в цьому сумніватися не доводиться.
Олексій Ткачук
Thanks!
Our editors are notified.