Вашингтон сильно спантеличив Київ: З Донбасом час миритися

США закликали Україну виконувати Мінські угоди

Після парламентських виборів нова Верховна Рада повинна прийняти низку законів, передбачених Мінськими угодами. Про це заявив спецпредставник Держдепартаменту США з питань України Курт Волкер.

«Коли буде обраний новий парламент, потрібно буде оновити деякі закони щодо реалізації Мінських домовленостей, — зауважує Волкер. — Наприклад, запропонована децентралізація в рамках Конституції, питання спеціального статусу та амністії і можливість провести місцеві вибори, коли дозволить ситуація безпеки. Всі ці речі треба буде відновити, і, звичайно, ми підтримуємо Україну в цьому. Однак саме українська сторона повинна вести цей процес».

Примітно, що ще в травні Волкер міркував інакше. Тоді американський посланник фактично дозволяв Києву не виконувати її зобов’язання: «На жаль, проблема з виконанням Мінських угод полягає в триваючої російської окупації східної України та продовжуваних там боях. Тому Україна не може піти далі у виконанні Мінських угод, що вона вже зробила».

Тепер же з’ясовується, що Україна не просто може «піти далі», але і «повинна вести цей процес». Про це роками твердять представники РФ. На важливості виконання Києвом Мінських угод акцентують уваги і європейські політики. Тут, судячи з усього, Москва, Берлін та Париж вже досягли взаєморозуміння. В унісон з ними раптово зазвучав голос спецпредставника США, який до цього обіймав гранично жорстку і безкомпромісну антиросійську позицію.

— Волкер коливається разом із «генеральною лінією партії» Трампа, — вважає український політичний оглядач Руслан Бизяев. — Після саміту G-20 стало зрозуміло, що конфлікт на Сході для адміністрації Трампа мінімум на півроку відходить на другий план. Але Волкеру я б не вірив. Той ще «миротворець». Гасить пожежу високооктановим авіаційним бензином. Так що чекаємо результатів виборів і формування коаліції.

— Раніше у Волкера була чітка позиція: Україна зробила все, що потрібно, «Мінськ-2» зриває Росія. Тобто адміністрація Трампа все ж завагалася в бік вирішення конфлікту в Донбасі?

— Їй зараз просто не до цього. Вони не будуть наближати світ, ні провокувати війну поки що. Звідси і сумніви Волкера.

— А можна це сприймати як сигнал до того, що Трамп готовий торгувати Україною? Підсобити нам з Північною Кореєю, наприклад, а ми не будемо саботувати виконання Мінських угод?

— Ні. Він мислить трохи іншими категоріями. Після відставки Терези Мей і тимчасового перемир’я з КНР Трампу все одно, буде тривати зближення РФ і ЄС чи ні. Плюс треба виграти кампанію 2020 року.

— Виходить, якщо американцям все одно (принаймні, до виборів 2020 року), то зараз найкращий час для реалізації Мінських угод? ЄС і РФ начебто вже звірили годинники, тепер дійсно все буде залежати від нового скликання Верховної Ради?

— Так. Це вікно можливостей довжиною близько року. Але щодо «звірених годин» я б не був настільки категоричним. Будь ситуативний союз — вкрай нестійка конструкція.

— Насамперед, я б не рекомендував переоцінювати фігуру Курта Волкера, — каже української політолог, директор Агентства соціальних комунікацій Сергій Бєлашко. — Це не політик, а співробітник лобістської фірми, якого призначили на посаду, близьку до державної служби. Громадянин США, який на громадських засадах виконує якесь доручення своєї держави.

— Але Волкер все ж дуже помітна фігура. І він розуміє, що його заяви звертають увагу. Навіщо тоді він вирішив зробити такий різкий розворот?

— Я не бачу якогось різкого розвороту, тому що з Петром Порошенком по цілому ряду питань було досягнуто не тільки формальні, а й неформальні домовленості. Західних партнерів ці домовленості сильно втомлювали, оскільки українська сторона або не виконувала їх, або виконувала на фоні обтяжливого інформаційного супроводу.

Обрання нового президента України на Заході було використано як привід скорегувати свою позицію, виходячи з власних інтересів. Якісь неактуальні питання дезавуювали. При цьому Києву нагадують, що є формальні домовленості: давайте їх дотримуватися. Слова Волкера — наочний приклад того, як акценти зміщуються в бік букви закону.

— Чи зможе новий парламент зробити те, про що говорить Волкер? Провести конституційну реформу, реалізувати так звану політичну частину «Мінська — 2».

— Знову ж таки, деякі закони приймали і при Порошенко. Лідерів фракцій запрошували в американське посольство, популярно пояснили їм «політику партії». І всі ті, хто кричав, що не можна робити ні півкроку назустріч «путінським окупантам», поверталися в парламент і голосували, як годиться. Точно так само буде і зараз.

— Але ж правозастосовної практики той же закон «Про особливий статус Донбасу» не має. Кожен рік його продовжують просто для галочки, та й то буває непросто набрати голоси. А будуть чи парламентарі підтримувати ініціативи, які реально спровокують глобальні зміни в українській політиці?

— Не буде ніяких глобальних змін. Глобальні зміни — це вийти і заявити, що немає ніякої війни з Росією, а є війна з Донбасом. Навіть з урахуванням того, що Росія підтримує одну із сторін інформаційно, фінансово, політично і т. д. Але саму війну веде Донбас, воюють тамтешні жителі, сорокатысячную армію забезпечують за рахунок місцевих ресурсів.

— Нові можливості в контексті «Мінська-2» після парламентських виборів все ж відкриваються?

— Нові можливості будуть, і не тільки в контексті «Мінська-2». Питання тільки в тому, оновиться парламент не в особах, а в ідеологічному плані. Скільки партій з представлених нині залишаться у Верховній Раді? Якщо одна «Батьківщина», то це одна історія, якщо «Опозиційний блок» та «Європейська солідарність», то це інша історія.

Скільки людей буде у «Слуги народу»? Якщо партія Зеленського зможе самостійно сформувати більшість, то на перших порах їм буде дуже легко керувати з одного центру. Тому протягом цього року може бути прийнято багато різних законів, в тому числі і тих, які стосуються Донбасу. Ймовірність швидкого прийняття законів знижується, якщо потрібно буде працювати над коаліційною угодою.

Хоча ніяких ідеологічних розбіжностей між «Слугою народу» і «Голосом» (партія музиканта Святослава Вакарчука — прим. ред.) я не бачу. Вони працюють для трохи іншої електоральної аудиторії, тому роблять більш жорсткі антиросійські заяви. Але в парламенті люди Пінчука що у фракції «Голос», що у фракції «Слуга народу» будуть голосувати однаково.

— Навіть за закони, пов’язані з Мінськими угодами і реинтеграцией Донбасу?

— У цих законах немає нічого крамольного. За них не голосували не тому, що вони розхитують скріпи, підривають устої і т. д. Не голосували з політичних причин. Порошенко зробив ставку на іншого, він виступав у ролі президента війни, головнокомандувача, полководця, борця з Росією. Ця стратегія виявилася програшна.

Зеленський вибудовує іншу стратегію. Він намагається вклинитися між антагоністами. З одного боку, йому треба забрати сам центр, з іншого боку — забрати електорат Порошенко і Медведчука, демонструючи, що він зробить все те ж саме, тільки швидше і ефективніше. І Путіна переможе, і з Донбасом домовиться.

Але на ділі з’ясовується, що Зеленський не здатний нікого перемогти і ні з ким домовитися. Він може тільки обдурити виборця і отримати перевагу на якийсь короткій дистанції. Власне, останні кілька місяців він цим успішно займається. Але потім доведеться збирати каміння, і рейтинг Зеленського впаде до 8%, з якими він підходив до президентської кампанії. Це його персональні прихильники, фанати «Вечірнього кварталу», земляки. Так, цих людей все одно багато. Але не 30%, не 40% і вже тим більше не 73% (які Зеленський отримав у другому турі президентських виборів — прим. ред.).

Якщо говорити про ситуацію в Донбасі, то Зеленський в повній мірі її не контролює. Де-то продовжується саботаж, причому іноді це робиться відкрито, в пику президенту. Йому потрібно навести порядок у силових структурах. Перемир’я — значить, перемир’я, відведення військ — значить, відведення військ. А не так, що кожен майор може вести війну за власним розумінням та говорити: «Давайте вночі покошмарим „сепаров“, жахнем по них „Градами“ або ще чим-небудь». Зараз склалася така ситуація. І питання ще в тому, на якому рівні вона координується. Грубо кажучи, ми говоримо про самодіяльності майора або генерал-майора?

— Не кажучи вже про те, що добровольчі батальйони, які формально влилися в структуру ЗСУ, все ж зберегли свою внутрішню організацію. В деяких ситуаціях вони можуть вирішити, що їх «вождь» не Зеленський, а який-небудь Ярош або Білецький.

— Знаєте, в одному з таких підрозділів бійці якраз більш дисципліновані, ніж 50-річні дядьки, які із-за своєї загубленості в житті пішли на війну. Ніде, крім зони ведення бойових дій, вони не потрібні.

Ви просто зверніть увагу на людей, які стоять на передовій. Це люди у віці за 40, нерідко за 50. З одного боку, вони проходили соціалізацію ще в радянський час і добре засвоїли пропагандистські штампи про захист Батьківщини. З іншого боку, це хронічні невдахи. На війні у них є якийсь соціальний статус, а в мирному житті — ні. По своєму досвіду знаю, що це найчастіше люди з розваленими сім’ями, які роками не бачать власних дітей. Війна дає їм ілюзію самореалізації. Все це стосується Мінських угод і ускладнює виконання передвиборчих обіцянок, які давав Зеленський.