Шибениця як передбачення. Ненависть роз’їдає українську державу

У Харкові неонацисти провели показову акцію, встановивши в центрі міста шибениці, на яких повісили опудала депутатів місцевої міськради. Середньовічне дійство в стилістиці терористичної угруповання ИГИЛ (заборонена в РФ) в претендує на «європейськість» державі дуже показово для постмайданної України

Останні роки на вулицях українських міст постійно зростає напруження агресії. Заголовки місцевих ЗМІ щодня і суцільним потоком повідомляють про різні злочини: «Харківський поїзд закидали камінням», «Смерть випускника під Харковом», «В Харкові дідусь викинувся з вікна», «На Салтівці виявили труп», «Смерть дитини від побоїв», «В Харкові незаконно продали квартиру померлого», «У Харкові згоріла чергова машина», «Під Харковом знайшли труп», «Під Харковом жінка штрикнула чоловіка ножем», «У вагоні метро побилися пасажири». І це далеко не всі кримінальні події, що сталися буквально за пару днів і лише в одному регіоні.

Причинами розгулу насильства стали не тільки огидно проведена лжереформа поліції, куди після Евромайдана були поспішно набрані випадкові люди — від дилетантів до кримінальників, не тільки потік зброї, тоннами переправляемого із зони збройного конфлікту в Донбасі, не тільки безкарність перевертнів-активістів, укорот злочинним діяннями яких не можуть дати суди і пенітенціарна система.

Можливо, справа в самому українському суспільстві, у сформованій системі його соціальних цінностей, які генерують цей безперервний потік ненависті. Вседозволеність і безкарність завжди стимулюють злочинність. Системно підтримуючи площадное беззаконня, замість того щоб удосконалити механізм правової держави, українське суспільство з ентузіазмом выкопало яму, в яку нарешті і звалилося. Якщо можна заради якоїсь високої мети» постійно порушувати закон, то чому ж не можна його порушувати в ім’я особистих цілей?

Евромайданное беззаконня оплачувалося не тільки іноземними вливаннями і грошима олігархів, але і щедрими пожертвами звичайних громадян — як би «для бутербродів», «на ліки» мітингувальникам, на фарбу для прикрашення вулиць в «патріотичні кольори» і т. п. Мільйони неврахованих гривень породили небувалий сплеск низовий активності різних маргіналів, воістину знайшли своє нове Ельдорадо.

Монетизація беззаконня продовжилася під час сплеску волонтерства та добробатства, коли невраховані кошти широкою рікою потекли на потреби військової операції на Донбасі, а мародерство в регіоні власної країни збагачувало багатьох жителів Центральної і Західної України, куди оправлялись каравани з награбованим добром. Вдала політична кон’юнктура плюс розподіл фінансових потоків дозволили багатьом з «активістів» (на кшталт вчорашнього організатора секс-турів, який став після Майдану волонтером і радником президента Порошенка Юрія Бірюкова) зробити блискучу кар’єру, аж до парламенту і урядових постів.

Подібні типи стали обов’язковою частиною політичного пейзажу і партійних списків — кожен з недавніх кандидатів на пост президента засвітився хоча б з одним камуфляжником у свиті (а Юлія Тимошенко, пам’ятається, взагалі випала на подіум з цілою оравою). В ефірі українського телеканалу ZIK колишній командир штурмової групи батальйону «Донбас» Тарас Костанчук тоді розкрив секрет передвиборної камуфляжній багатолюдності: «Коли я запитав у хлопців, що це було, вони відповіли: ми поправляли своє матеріальне становище. Скільки? 10 тисяч доларів кожному».

По мірі зубожіння української держави, втрати добровільних пожертвувань і перетворення війни в позиційну «патріоти» почали мародерствувати у власному тилу. Збройні банди всякого наброду під патріотичними гаслами затіяли боротьбу за перерозподіл доходів від наркоторгівлі, контрабанди (згадаймо загін «Сонечко» на Закарпатті), тероризували забудовників в Києві, грабували фермерів на Херсонщині, в загальному, шкодили по всій країні.

Так, одеській мережі гральних залів «Лотомаркет» якесь воєнізоване «Об’єднання ветеранів АТО «Зірка» виставило справжній ультиматум: «Якщо у вашої компанії українські інвестори — реєструйтеся, легализируйтесь, і платите податок на війну… Ці умови — не для переговорів. Це — ультиматум. Термін виконання — 5 днів».

Але якщо ігровий бізнес за українським законодавством заборонено (або, як мінімум, сумнівний), то і кому платити податок «на війну», цілком очевидно.

Ну і ще по дрібниці: неугодних облити зеленкою, спірний об’єкт захопити, в пікеті постояти, в суд увірватися. Все це має своїх конкретних диспетчерів і свій прайс-лист — «джентльмени удачі» в пошуках зайвої сотні гривень не надто розбірливі в засобах і замовників. Часто акції відбувалися (і відбуваються) під прямим чи опосередкованим контролем СБУ або інших правоохоронних органів, які переслідують свої власні інтереси. Інша справа, що утримати під повним контролем процес бродіння майданних мас неможливо, а набрали політичну вагу «активісти» через деякий час можуть не тільки ігнорувати вказівки, але і самі «закошмарити» вчорашніх кураторів.

Породжена Майданом масова безкарність обертається розгулом злочинності на вулицях міст. «Патріотична злочинність» легко перетікає в звичайну кримінальну, і навпаки. Натовпи майданників досить легко і регулярно відбивають у боязкою української Феміди своїх «побратимів», навіть тих, хто вчинив жахливі злочини: досі гуляють на свободі обґрунтовано підозрюються у вбивстві Олеся Бузини націоналісти, не заарештований вбив людину одеський праворадикал Стерненко і т. д.

Хвиля беззаконня не могла не позначитися на загальній ситуації зі злочинністю у країні, до того ж — на тлі економічної кризи. Український блогер і політолог Михайло Міщишин гірко резюмує: «Українські новини кожен день приносять нам звістки про те, що у співвітчизників можна метати гранати, розпорювати їм животи, щоб подивитися, що там всередині, всаджувати ніж у серце при суперечці про черговість посадки у маршрутку… Зупинити цю машину зла і руйнування, яку створила в свідомості людей націоналістична українська опозиція, щоб прийти до влади — тепер швидко не вдасться. Тим більше, що її і зараз тримають на ходу і використовують для придушення інакомислячих».

Поки українське суспільство сповідує подвійні стандарти і тягнеться до фальшивих цінностей, завжди знайдуться люди, готові цим скористатися в своїх власних корисливих інтересах. Шибениці на вулицях наших міст — це не уява, це передбачення.