Вологі мрії українського олігархату

На черговому засіданні переговорної групи в Мінську представник України Леонід Кучма заявив: «Тільки після повернення українських активів в українське правове поле може йти мова про перегляд рішення РНБО щодо запровадження торговельних обмежень по відношенню до ОРДЛО». І ще щось там про те, що «роздача російських паспортів загрожує мінським процесу».

А щоденні обстріли міст Донбасу з боку ВСУ не загрожують мінським процесу?

А ухвалення відверто ксенофобський мовного закону не загрожує мінським процесу?

А нацистські марші (і гей-паради заодно) в Києві не загрожують мінським процесу?

А русофобські заяви більшості українських політиків не загрожують мінським процесу?

А передвиборні плакати «Потрібно обстрілювати автобуси Донецьк ― Київ» не загрожують мінським процесу?

Втім, це все риторичні питання. Зосередимося на економічній частині заяви Кучми (адже він не відсебеньки несе, це офіційна переговорна позиція Києва).

Для відповіді на подібну заяву нам доведеться вдатися до безсмертної класики. Як казав один з персонажів фільму «Подранки» тим, хто занадто багато хотів: «А ху-ху не хо-хо?»

Отже, київські незаконні переворотчики і їх безмозкі бойовики кілька років обстрілюють населені пункти Донбасу і вбивають місцевих жителів, а тепер вимагають «повернення активів»?

А на зустрічні позови вони не бояться нарватися?

Донбас теж може (і повинен!) вимагати від української влади.

1. Компенсацію за зруйновані будинки, квартири, сараї, гаражі та інші житлові та господарські будівлі.

1.1. Аналогічно за знищений (пошкоджений) автотранспорт та інше майно.

2. Компенсацію витрат на відновлення зруйнованих доріг, ліній електропередач, трансформаторів, водоводів, насосних станцій та іншої технічної інфраструктури.

3. Компенсацію за недоотриманий прибуток від простоюють заводів і шахт.

4. Відшкодування в повному обсязі (і з набежавшими відсотками) всіх пенсій та інших соціальних виплат, які Україна повинна жителям Донбасу.

5. Виплати сім’ям всіх загиблих від обстрілу. Грошима убитих не повернеш, але родичам потрібно компенсувати втрату годувальників і хоча б частково моральні травми.

6. Пенсії по інвалідності всім пораненим українською армією і незаконними «добровольчими батальйонами».

І так далі. Список претензій можна продовжувати досить довго.

Тому що держпереворот 2014 року не тільки відкинув всю Україну в розвитку на десятки років, але і не дав розвиватися республікам ЛДНР, які з цією вакханалією не хотіли мати нічого спільного. І агресор тут Київ, а не Донецьк. Тому що не Донецьк пішов з мечем на Київ, а «эуропейские» дегенерати полізли зі зброєю на Донбас.

Взагалі, Києву чогось там вимагати від зруйнованого ним Донбасу – це нахабство, що межує з відчаєм.

Потрібно розуміти, що і жалюгідні спроби «Нафтогазу» судитися з «Газпромом», і вологі мрії про «репарації», і нинішня вимога «повернути активи» – це всі частини приблизно одного і того ж бажання вибратися з глибокої економічної ями. Причому не за рахунок наполегливої праці і послідовного розвитку, а в надії на «авось прокотить» і «раптом вигорить». Але так не буває.

Розмови про дефолт (про неминучість якого ми попереджали ще кілька років тому, отримуючи за це порції ненависті і звинувачення у «кремлівській пропаганді») звучать у Києві все частіше. Причому звучать найчастіше від тих самих «патріотів», які раніше закликали фізично знищувати нас за такі ж висловлювання.

Нехай нарікають на себе і знищують вже самі себе. Благо буквально кілька днів тому один з полум’яних русофобських пропагандистів режиму Дмытрык Тимчук вже подав їм усім приклад, як потрібно діяти. Слідуйте за людиною в касці, там вас Бандера в пеклі вже зачекався!

Олександр Роджерс