Військова сила і геоекономіка

Глибинна, хоча і майже ніколи не звана причина небувало швидкого зсуву світового співвідношення сил у тому числі і в економіці від Заходу, від Європи до Китаю та Азії – докорінна зміна військово-політичного фундаменту, на якому в кінцевому підсумку базується світопорядок.

Світ був “багатополярним” до XVI століття, коли Європа отримала військову перевагу, що послужила основою її територіальної, політичної, економічної і культурної експансії, здатність перекачувати світової ВНП на свою користь, збирати свого роду “військову ренту”. Ситуація почала змінюватися після здобуття СРСР, потім Китаєм ядерної зброї, що по наростаючій початок позбавляти Захід можливості нав’язувати свої інтереси військовою силою. Росія, забезпечуючи корінні інтереси своєї безпеки, стала “повитухою історії”, багато в чому забезпечила основу для нинішнього історичного зсуву.

***

П’ять століть тому Європа почала набувати військову перевагу над іншими країнами і цивілізаціями. До того велика частина світового ВНП проводилася поза європейського субконтиненту. Там же – в Китаї, в Центральній Азії, в арабському світі, на території теперішньої Індії – був головний як би тепер сказали інновацій, науково-технологічного прогресу. Порох, як відомо, був винайдений у Китаї. Гармати теж, але в їх використанні більше досягли успіху європейці. Постійні міжусобні війни на скученном субконтиненті викували і кращі військові технології, і кращу військову організацію.

Військову перевагу дозволяло не тільки захоплювати, але і нав’язувати вигідні політичні порядки, правила торгівлі, культурні стереотипи. А потік ресурсів, що йшов у Європу, а потім і в США сприяв розвитку науки, освіти, культури, закріплюючи панування у світовій системі.

Спочатку заснована на військовому перевазі експансія Європи була просто грабунком, потім експлуатацією колоній, потім нав’язуванням залежним завідомо невигідних умов товарообміну. Пізніше була “вільна торгівля”, вигідна насамперед Великобританії, яка мала військово-морським перевагою і систематично блокувала країни-суперники. В середині ХХ століття була створена Бреттон-Вудська система з домінуванням долара в несоциалистической частини світу і здатністю Вашингтона з допомогою друкарського верстата покривати власний бюджетний дефіцит. В кінці ХХ століття після краху СРСР ця система поширилась на весь світ. Здавалося, назавжди.

Військову перевагу, військова сила була і залишається вкрай вигідним вкладенням суто економічно. Якщо, зрозуміло, не почати вкладати в неї надмірні кошти. Що не раз разоряло країни. Останній раз – СРСР.

Військова ж слабкість майже завжди руйнівна. Хоча економія на обороні спочатку здається економічно доцільною. Роз’єднаність і військова слабкість давньої Русі дозволили татарам на два з половиною століття поставити її в полуколониальное положення, висмоктуючи ресурси.

Інший приклад. Китайська імперія, перетравивши та інтегрувавши або витіснивши до XV-XVI століття завоювали її в XIII столітті монголів, розгромивши племена, які атакували її з північно-заходу і заспокоївшись домінуванням Серединного царства в Східній Азії, перестала приділяти серйозну увагу своїм збройним силам. Приказка або стародавня мудрість “Хороша людина в солдати не піде” стала загальнонаціональною політикою. І Китай поплатився в XVIII-XIX століттях, коли невеликі флотилії західних держав легко громили слабкі і погано організовані китайські війська, нав’язували невигідні торгові угоди, грабіжницьку торгівлю опіумом, производившимся в колоніальній Індії, масову наркоманію.

В кінці 1940-х СРСР, пізніше Китай створили ядерну зброю. Великі війни стало неможливо вигравати. А значить, стало неможливим і погрожувати ними, в тому числі ескалації конфліктів. Почалася епоха завершення військової переваги Заходу.

І США не наважилися застосувати ядерну зброю в Корейській і В’єтнамській війнах. За військами Кім Ір Сена стояв не тільки Китай зі здатністю кинути в бій сотні тисяч солдатів, але і СРСР, ядерну міць якого американці, на щастя, перебільшували.

За В’єтнамом стояли і допомагали йому вже дві ядерні держави.

Поява балансуючого фактору в міжнародній системі розширило свободу маневру для дуже багатьох країн. Прискорився крах колоніальних імперій. Утворилося рух неприєднання.

Реакцією на в’єтнамський провал, посилений введеним осмелевшими арабами нафтового ембарго 1970-х років, стала рейганівська політика. Її ключовою складовою частиною була спроба відновити американську економіку, ослаблену надмірними зарубіжними вовлечениями, але і військову перевагу, щоб зробити загрозу застосування військової сили для підтримки позицій в інших сферах більш достовірною.

Повернути військова перевага було, напевне, вже неможливо. Але на історичну мить здалося, що воно досяжно.

Вихід СРСР із конфронтації, а потім його розвал не тільки зупинив розпочатий деградацію позицій Заходу, але і дозволив домогтися його, як здавалося, остаточної “перемоги”.

Домінування Заходу в 1990-2000-х роках дозволило забезпечити величезний перетікання ВНП та інших ресурсів з Росії і країн колишнього соціалістичного табору. Користуючись слабкістю російської, їй нав’язували (а частина її еліти з цим погоджувалася) невигідні умови торгівлі, жорстко витісняли з ринків. Справа доходила до курйозів – намагалися диктувати ціни на бензин, щоб ще зменшити конкурентоспроможність російської продукції. Вже в 2000-і роки ЄС нав’язував Росії експорт лісу-кругляка, намагаючись підтримувати свою лесоперерабатывающую промисловість і обмежити розвиток російської.

Ослаблена в результаті революції 1991 року і деморалізована Росія політично припинила стримувати й врівноважувати західну військову міць. Прагнучи продемонструвати і закріпити її, Захід пішов на серію інтервенцій і агресій – в Югославії, Іраку, Афганістані, Лівії.

Вони струснули російську еліту, багато в якій вірили, що західні демократії є більш справедливими і миролюбними.

Прийшовши до влади на рубежі століть Ст. Ст. Путін ще намагався домовитися, маневрував, навіть пропонував дружбу – першим заявив про готовність прийти на допомогу США після трагічних вересневих подій 2001 року. Але в російській еліті вже дозріло переконання, що військова перевага США неприпустимо, прямо загрожує безпеці країни і світу в цілому. Росія була ще бідна. Але після 2002 року, коли США вийшли з Договору по ПРО, продемонструвавши таким чином прагнення знову здобути військову перевагу, була прийнята серія рішень, які через півтора десятиліття привели до створення ряду систем, покликаних покінчити з цією надією. З 2007-2008 років була запущена успішна військова реформа.

У 2014 році Росія, возз’єднавшись з Кримом і підтримавши повсталих у Донбасі, поклала край розширенню НАТО на прилеглі до неї країни. Це викликало вибух ненависті на Заході. Але нова військова міць Росії не дозволила навіть замислитися про прямі погрози. У хід пішли інформаційна істерика і санкції. На жорстке протистояння можливостей у Заходу вже не було.

Ще один удар за поданням про його всесилля був нанесений після 2015 року, коли Росія, керуючись прагненням зупинити терористичну загрозу якнайдалі від своїх кордонів, продемонструвати свою нову військову міць і потренувати своїх військових, прийшла на допомогу законному режиму в Сирії і допомогла йому вистояти. Заодно був покладений край ще одним типом західної експансії – “кольоровим революціям”. Західна модель розвитку, геополітичне і геоекономічне рівняння на нього перестали виглядати безальтернативними.

Москва, не прагнула до всім цим змінам. Головною метою було забезпечення безпеки і суверенітету самої Росії, вигідну їй становище в міжнародній системі.

Але, об’єктивно, своїм військовим, політичним і моральним відродженням вона якісно змінила співвідношення сил в світі, забезпечивши десяткам країн більш сприятливі умови для вільного розвитку, в тому числі для використання їх конкурентних переваг, для збільшення їх частки у світовому ВНП. Було покінчено з “рентою”, яку забезпечувало військову перевагу.

Ця свобода є глибинною причиною люті частини західних еліт щодо нашої країни.

Навряд чи тенденцію до деградації, особливо помітну в Європі, зможе зупинити “контрреволюція” Трампа. Силове крило американської еліти вже з часів Б. Обами намагається повторити “успіх” Р. Рейгана. Він, як переконали себе американці, жорстким тиском і загрозою гонки озброєнь і досягнення стратегічної переваги через створення глобальної системи ПРО – “зоряних воєн” – розвалили Радянський Союз. Але він, ми знаємо, розвалився із-за внутрішньої слабкості.

Зараз становище Росії краще. Народ порівняно з минулим століттям ситий, місце згаслої комуністичної ідеології починає займати більш дієздатний державний націоналізм.

Не вийде, мабуть, повторити з Китаєм досвід з Японією 1980-1990-х років, коли тій, користуючись її військово-політичною залежністю, нав’язали ревальвацію ієни, квоти в торгівлі і в результаті стагнацію на 30 років. Китай незалежний у військово-політичному відношенні, може спиратися на стратегічну міць Росії, і навряд чи торговельна війна, розв’язана проти нього (а заодно і проти старої ліберальної торгово-економічної системи в цілому) може якісно уповільнити його розвиток.

Створення нового глобального порядку займе час. Поки не створиться його новий фундамент – військово-силовий баланс. Поки Захід не пристосується до нового стану речей, а відроджуються держави і цивілізації, в тому числі і Росія, не вироблять – разом з тим же Заходом – звички та інструменти відповідального глобального управління в нових умовах.

Це пристосування вже почалося. Чути навіть обговорення бажаність знову запросити Росію давно непотрібну їй “велику сімку”, розмови про відновлення руху до спільного європейського простору від Лісабона до Владивостока. Жорстка російська політика, подстегнувшая світові макротенденції останніх років, почала давати позитивні результати. Але військове посилення потрібно підкріплювати економічним зростанням. Інакше ми зуміємо “вирвати поразка з рук перемоги”, на яку працювало кілька поклонінь росіян, радянських людей, які будували оборонний щит, потім восстанавливавших його та країну в 2000-2010-х роках, і який забезпечує свободу вибору і суверенітет для десятків перш залежних країн. І головне – мир.

А загальний простір будувати, зрозуміло, варто, але, враховуючи минулі зміни, вже в євразійських рамках. І на рівноправній основі, без опори на військову перевагу. І правила для нього будуть писатися не у Вашингтоні чи Брюсселі, а й у Москві, Пекіні, Делі, Токіо, Сеулі, Джакарті, в столицях провідних європейських держав.

Тим часом

НАТО не здатне ефективно функціонувати через відсутність координації стратегічних рішень між США і їх союзниками. За оцінкою президента Франції Емманюель Макрона, яку він озвучив журналу The Economist, з-за цього Північноатлантичний альянс нині переживає смерть мозку”.

Ускладнюють ситуацію у блоці відносини Вашингтона з Анкарою, що проявилося в ході недавньої турецької військової операції на північному сході Сирії.

За словами Макрона, Європа стоїть на краю прірви”, а тому “настав час прокинутися” і не сподіватися в оборонних питаннях на Вашингтон, який часто веде себе грубо.

Французький лідер нагадав, що Америка, на відміну від європейських держав, знаходиться далеко від РФ. Тому Макрон порадив країнам Старого Світу переглянути відносини з Росією. На його думку, побудова конструктивного діалогу з Москвою дозволить встановити мир в Європі і повернути стратегічну незалежність.

“У нас є право бути автономними, не повторювати американські санкції, переосмислити стратегічні відносини з Росією без всякої наївності”, – резюмував Макрон.