Війна двох реваншів

Зараз всі пильно аналізують партійні списки на парламентські вибори 21 липня 2019 року і під звичним гаслом боротьби за справедливість і за «оновлення еліти» зводять рахунки. Вишукують серед прізвищ «оновленців» приховане політичне мотлох і виводять ці екземпляри на чисту воду.

А зводити рахунки є з ким. Ті, хто правив країною останні 14, так-так, саме 14 років, з 2005-го по 2019-й – це її прокляття, розтягнуте у часі і передається в політичний спадок. Під хрипкий і здавлений стогін болісно вмирають в агонії та насильницькому умерщвляемых надій суспільства на щось нове і пристойне. «Перша п’ятирічка помаранчевого божевілля» імені Віктора Ющенка і Юлі Тимошенко у 2005-2010 роках. Потім, після тотального і ганебного, – даруйте, але так точніше всього – просыра «помаранчевих», нібито «біло-сині» надії 2010-2014 років, пов’язані з іменем Віктора Януковича, але їм же самим боязко, цинічно і підло злиті в унітаз історії. З його помічниками-соратниками типу Сергія Льовочкіна, Рината Ахметова чи Юрія Бойка, які типу «вибрали Європу» і зрадили всіх. І свого президента, і свій південно-східний електорат, який заперечує укро-неонацизм в будь-якій формі, і, врешті-конов, всю країну, утонувшую у другій п’ятирічці нового «кольорового божевілля» 2014-2019 років Петра Порошенка і його тупих порохоботов на західному підсосі.

Це етапи страшного шляху України, після якої з’явилася нова надія. Тепер вже «зелена» – від прізвища, як ви розумієте, нового президента Володимира Зеленського, який з триразовим перевагою переміг Порошенко та його свору – так сильні були ненависть народу до смутному і продажному порохоботству.

Все, на жаль, поки що здається марним. По-перше, тому що ненависті мало для будівництва, тут потрібна навіть не любов (що було б ідеально), а хоча б мрія -уявлення про те, як потрібно жити і робити життя людей щасливішими.

По-друге, Зеленський та його «зелена команда» поки нічого про оновлення не говорять. Чи То не знають, чи то за звичкою туплять, то просто побоюються, що їх зметуть «вічно вчорашні», поки ще сильні і готові заради годівниці на все.

По-третє, – і це, мабуть, найголовніше! – і самі деякі важливі «зе-дебіли» (вони вже цілком заслужено отримали це прізвисько) не хочуть кардинального оновлення. Як не хочуть його і ті, хто нібито опонував Порошенко і порохоботам, називаючи себе то «Опозиційної платформою – За життя» («ОПЗЖ»), то «Опозиційним блоком» (ахметівцями) і тим самим розколюючи і дезорієнтувати весь протестний електорат на минулих президентських виборах. Багато в чому завдяки цьому розколу «дозволеної» і кишенькової порошенківськоі опозиції» з «Оппоблока», і зійшла зірка Зеленського. Люди інтуїтивно зрозуміли, що їм нема чого ловити з продажними «вчорашніми». Ні з «ОПЗЖ», яка просто хотіла «приручити» Порошенко, відсунути від нього конкурентів і за допомогою Віктора Медведчука прибутково помиритися з Росією, знову плентаючись у тій нахлебниках. Ні – тим більше! – з осколком «Оппоблока» на підсосі у Ахметова, який успішно і на свою кишеню грабував країну, наприклад, за схемою «Роттердам+», вичищаючи кишені кожного українця.

І люди обрали Зеленського. І ось результат: другим після Порошенко і неонацистів про це привселюдно пошкодував… Вадим Рабинович з «ОПЗЖ». Він так і сказав: Зеленський – це загальна помилка: «Я тисячу разів перепрошую за Зеленського і за себе, але я змушений не просто критикувати Зеленського, а сказати одну просту річ: так, ми помилилися ще раз, на жаль».

Ні, номінально Рабинович каже все начебто правильно: мовляв, ми не прийнятний Зеленського за те, що «жодна передвиборна обіцянка не виконана, світу при ньому не буде, економіка не працює». Але майже два десятки «оппоблочников» Ахметова і «опэзэжешников» Бойко/Рабиновича замість того, щоб остаточно добивати порохоботов у Верховній Раді, минулого тижня дружно проголосували за закон про імпічмент, підігруючи спікеру Андрію Парубію, який разом з Порошенко планує «прибрати Зелю» вже до кінця поточного року. Або фізично вбити, або зірвати дострокові вибори в Раду 21 липня і з нинішнім порохоботским складом парламенту зібрати потрібні голоси і застосувати закон про імпічмент. Зі всілякими «оппоблочниками» це взагалі не представляє ніякої труднощі. Ці, не до ночі буде сказано, «опозиціонери» завжди дружно підставляли плече і були вірними донорами мандатів, коли порохоботы не могли самостійно провести в Раді ті чи інші канібальські закони по перетворенню України в Анти-Росію. Так «оппоблочники», як вони кажуть, рятували свій бізнес і отримували гарантії недоторканності.

А ось зараз нібито «опозиціонери» хочуть вивести з-під удару і передбачуваних реформ «команди Зе» і енергетику України. Тобто від злочинної і шахрайської схеми «Роттердам+» нібито відмовитися, але впровадити вільний енергоринок, приватизувати залишки державних структур та підприємств, які впливають на ціноутворення в цій сфері, і монопольно визначати, скільки чого в електроенергетиці варто. І для людей, і для промисловості. Це удар по бізнесу всіх не афілійованих з порохоботами і «опозиціонерами» олігархів Ахметова. По тому ж Ігорю Коломойському, який всіляко намагається домовитися з Ахметовим, «повівши» від того Порошенко. «Антифашист» писав про це докладно, і небезпека нової монополії на нових «двох» (Ахметова та Коломойського). Відповідати ж зі своєї кишені за ці перетворення як завжди, буде народ. Бо для себе, для своїх підприємств энергомонополист завжди зможе встановлювати «прийнятну» і нібито «ринкову» ціну. Раніше ціни за «Роттердам+» диктувала підконтрольна Порошенко і його спільникам НКРЭКУ – Національна комісія з регулювання енергетики і комунальних послуг, тепер же це робити буде підконтрольний олігархам «вільний ринок». І яка для людей різниця, коли рука руку миє, але не народну?

Ось тому-то і олігарх Коломойський, який нібито «породив» Зеленського, зараз всіляко хоче його ще більше приборкати і поставити під власний сідло. І ось саме тому, що сьогодні відбувається в Україні, цілком можна назвати «війною двох реваншів». Це слово ходове, і його часто використовують, щоб когось налякати поверненням «страшного минулого». Порошенко і порохоботы, сеча сумну і дійсно профанскую «зе-команду», стверджують, що вона своєю тупістю і некомпетентністю призведе до «реваншу Януковича», за яким стоять Москва і Володимир Путін, «агресивно напали» на Україну. А тому вони і борються з «реваншем Кремля в Україні». Зеленський і ко стверджують, що вони теж протистоять реваншу «вічно вчорашніх», відносячи до них і «януковичів» з «путинистами», і порохоботов, а самі вони – носії реваншу всього нового.

Правда і в тому, що вона є і в тому, і в іншому затвердження. Але якщо подивитися на проблему етично і філософськи, то все, що відбувається в Україні – це реально боротьба двох реваншів. Реваншу здорового глузду, який може запанувати в житті країни і суспільства, давши їм надію на виживання, з реваншем того політичного і економічного божевілля, яке і привело країну до межі розпаду і зникнення, а її народ – до вимирання.

І вибір у людей простий: або Порошенко і порохоботы з підгодованими ерзац – і квазиоппозиционерами, які не дають ніяких надій, або Зеленський, який ще не остаточно изгваздался в ганебному і згубний минулому і не несе на собі його смертельний шлейф. А якщо несе, але таємно, то тоді війна філософська двох реваншів вже вирішена – здоровий глузд в Україні ніколи не переможе. Тому що буде переможений і інстинкт самозбереження українців, на якому здоровий глузд і грунтується. Останній раз він, інстинкт самозбереження, «взбрикнул» на минулих президентських виборах, коли українці повірили в Зеленського. Але «вічно вчорашні» і порохоботы впевнені, що біомаса «повоняет трохи і забуде»…