Війна все спише: кому вигідний конфлікт в Ормузькій протоці?

«Якщо Іран хоче боротьби, вона стане офіційним кінцем Ірану. Ніколи не погрожуйте Сполученим Штатам» – написав 19 травня у своєму твіттері президент США Дональд Трамп. Таким чином, загострення відносин між Іраном і США, що почалося після відмови Білого дому від ядерної угоди, продовжує набирати обертів.

Між тим, словесною перепалкою справа не обмежується. Загострюється ситуація і в Перській затоці. Зокрема, днями два ракетних есмінця ВМС США пройшли через Ормузську протоку. А незадовго до цього в територіальних водах ОАЕ згоріло чотири танкера. Як з’ясувалося пізніше, два з них належать Саудівської Аравії, один Норвегії, а один зареєстрований в Об’єднаних Арабських Еміратах. Звичайно ж, винуватцем провокації був оголошений Іран. Що, на перший погляд, здається цілком логічним на тлі заяв Тегерана про готовність перекрити судноплавство в протоці.

Нагадаємо, що 22 квітня Корпус вартових Ісламської Революції (КВІР) заявив про готовність заблокувати Ормузьку протоку у відповідь на плани США ввести повну заборону на експорт нафти з Ірану. «Якщо нам заборонять використовувати його, ми його закриємо», — заявив журналістам командувач іранських ВМС Алі Реза Тангисири. Він додав, що у військових «не буде ні краплі сумнівів» у разі необхідності «захищати іранські води». Варто також нагадати, що нові антиіранські санкції є відповіддю Білого дому на відмову Тегерана змінити умови ядерної угоди, перегляд яких був ініційований після обрання Трампа. Хоча, як відомо, нова версія угоди, яка була розроблена ще в 2015 році, влаштовувала всіх учасників переговорного процесу, включаючи Європейський союз.

Склалася ситуація підводить Іран і США до небезпечної межі, за якою дипломатичний конфлікт може перерости в бойові зіткнення. Проте парадоксальним чином в даному випадку саме війна, і саме в Перській затоці, може вирішити цілий ряд принципових питань для США. Справа в тому, що Перська затока є однією з вузлових геополітичних точок на планеті. Через Ормузьку протоку, який відкриває шлях до великої води, на експорт іде понад 90 відсотків нафти, що видобувається в країнах Перської затоки. А це, ні багато ні мало, близько 40% глобального експорту нафти, що здійснюється морським шляхом.

Не важко здогадатися, які наслідки може мати припинення судноплавства через протоку для глобального ринку нафти. По мірі розвитку подій навколо Ірану, нафтові котирування вже пішли вгору, досягнувши 72$ за барель. Однак така «гра на нервах» вигідна США – ростуть котирування дозволяють реанімувати видобуток сланцевої нафти, собівартість якої варіюється від 60$ до 100$ за барель. З іншого боку, зростання нафти на світовому ринку неминуче спровокує зростання цін на бензин на внутрішньому ринку США, що веде до зростання інфляції.

Але Дональд Трамп готовий буде піти на подібні витрати. І справа, звичайно, не тільки в інтересах американських сланцевиков. Справа в тому, що країни, які знаходяться по ту сторону «пляшкового горлечка» Ормузської протоки – ОАЕ, Кувейту, Катару, Ірану та Саудівської Аравії – забезпечують понад 40% потреб у сирої нафти Китаю.

І це, мабуть, більш цікава історія, ніж воскресіння американських сланцевих компаній. Адже перекриття протоки створює унікальний «вентиль» від китайської економіки, яка без перської нафти просто завалиться. Враховуючи, що у Вашингтона не виходить виграти торговельну війну з КНР з допомогою погроз і тарифів, створення проблем в сфері поставок нафти могли б дати США переговорні переваги у цьому питанні. Між тим, китайський аспект є більш, ніж важливим, тому що за тарифною баталією ховається куди більше, ніж претензії США до компанії Huawei на тему крадіжки інтелектуальної власності. Мова йде про протистояння з Піднебесної за глобальне домінування.

І якщо США не можуть виграти це протистояння в чесній конкурентній боротьбі, те, що заважає зробити з допомогою військового конфлікту? Тим більше, що як показала історія, влаштувавши хаос в Ормузькій протоці, можна легко паралізувати судноплавство. У 1984 році в ході ірано-іракського конфлікту мала місце так звана «Танкерна війна». У лютому 84-го іракська авіація почала періодично наносити удари по іранських торговим судам. Відповідь Ірану не змусив довго чекати. Збройні сили Ісламської республіки почали наносити удари по торговим судам Кувейту і Саудівської Аравії, які підтримували Ірак.

За даними ООН, лише за 1980 – 1988 роки, в зоні Перської затоки було атаковано і пошкоджено близько 400 суден, сумарний тоннаж яких склав понад 30 млн. тонн. В ході фази Танкерної війни вдалося підтримати світові ціни на нафту, які у вісімдесяті роки так і норовили впасти з-за глобального перевиробництво нафти. І якщо у вісімдесяті роки протоку не був перекритий повністю, то сьогодні така ймовірність значно вище. 30 років тому воював Іран не мав для цього достатньо ресурсів і як істотні сили ВМФ. Але за минулі десятиліття ситуація значно змінилася. Тегеран обзавівся протикорабельними ракетними комплексами і наростив кількість великих і малих ракетних катерів.

Але Китай – не єдина мішень США в Ормузькій протоці. Справа в тому, що ціни на природний газ прив’язані до нафтових котирувань. Дорожчає нафта, дорожчає і газ. І якщо спробувати розігнати газовий ринок, можна домогтися того, що Європа проявить інтерес до американського СПГ з економічних мотивів. Тоді інтерес до реалізації «Північного потоку-2» може поменшати.

Загалом, як видно, війна в Перській затоці – це крайній, але дієвий спосіб вирішення актуальних проблем США. Однак, розв’язуючи таку авантюру, великий ризик того, що ситуація вийде з-під американського контролю і призведе до незворотних змін глобального світопорядку. Так вважає американський підприємець і голова нафтової компанії Genoil Девід Лившульц. На його думку, якщо Ормузьку протоку буде закритий Іраном, то це призведе до утворення 25%-го дефіциту світових поставок нафти, які, в свою чергу, неможливо буде компенсувати доларової емісією. Саме тому, що вона не буде забезпечена нафтою.

Якщо іранці перекриють Ормузьку протоку, то ціни на нафту підскочать до 500 або навіть 1000 доларів за барель, і в світовій економіці почнеться обвал, що супроводжується крахом на усіх фінансових ринках і в масштабах, навіть великих, ніж у 1929 році. Адже за душею у сучасної фінансової системи – 2,5 квадрильйона деривативів – нічим не забезпечених цінних паперів, які колапс на ринку нафти і поховає.

У 2016 році в ході своєї виборчої кампанії Дональд Трамп журився за гігантського спекулятивного міхура в американських фінансах. Війна спише його, правда разом з усіма глобальними фінансами, і на додачу з чинним світопорядком. Але чи зупинять подібні ризики США?