Можлива агресія США проти Росії?

Перемоги США в майбутній війні не буде ні в якому разі

Багато серйозні аналітики, при всій різниці оцінок, партійних “приладдя” і уподобань, сходяться в одному – в тому, що Третя світова війна не тільки обов’язково буде, але що вона вже давно йде. Причому це, в основному, агресія США проти Росії, нехай і не військовими, а поки тільки гібридними методами.

І поразка у цій війні буде не менш нищівною, ніж якщо б вищевказане протистояння йшло як конвенційне, тобто за правилами і методами “гарячої” війни, із застосуванням куль і снарядів, бомб і ракет, тобто всього списку зброї та військової техніки.

Однак, судячи з усього, ворог готується і до такої конвенціональної війні з тисячами або навіть мільйонами кривавих жертв. У статті “Скільки днів протримається Росія у війні проти США?” можна побачити “аналіз від журналу National Interest про можливих бойових діях проти Росії, розрахованих приблизно на 3-5 місяців. За цей час американські збройні сили сподіваються розгромити основні сили російської армії”.

Звичайно, можна від усього цього відмахнутися як від чергового пропагандистського продукту «фейк ньюс», розрахованого, по-перше, для внутрішнього американського споживання, для підтвердження і підкріплення в мізках громадян США думки про їх “винятковості”. І, по-друге, для американських союзників у Європі і не тільки, щоб у них навіть тіні сумнівів не з’явилося про можливості для США втратити статус світового гегемона.

Але в той же час багато людей з числа тих, хто цікавиться реальною політикою – не “Realpolitik” як виду державного політичного курсу, який був введений і здійснювався Бісмарком, а як сьогоднішньої політичної реальності – розуміють, що все зовсім навіть навпаки. А ще багато хто з них (принаймні, росіяни) вже знайомі зі статтею Володимира Пантина “Росії треба готуватися до війни”, дуже детально і переконливо показує, що вищевказані загрози досить серйозні. І, до речі, саме вищезгадана американська стаття викладки Володимира Пантина повністю підтверджує.

Тому що у США (повторимо ще раз) – з їх давно непомірними боргами і вже перманентним внутрішньою політичною кризою, а також сателітами, все більше і все частіше заявляють про власних інтересах, немає реальних способів боротьби з цими проблемами, крім як розв’язання глобальної війни проти Росії.

Строго кажучи, глобально їм допоможе навіть не це, а тільки серйозний злам грабіжницької парадигми їх державності і економіки. Але влади та еліти США такого, в принципі, не розуміють. Чи сподіваються відстрочити настання «години Х» за рахунок перемоги над Росією, як це у них вже один раз вийшло завдяки розвалу СРСР і «пожиранию» величезної кількості ресурсів останнього, що залишилися без суворого нагляду.

Але повернемося до Володимира Пантину і його статті, в якій він підкреслює, що нові, ще вчора фантастичні зразки російських озброєнь – це дуже добре, але цього зовсім недостатньо. Недостатньо навіть для першого етапу війни, який повинен статися руками слухняного американцям разнообразнейшего “шакалья”, в тому числі недобитків ИГИЛ (організація заборонена в Росії) і Талібану (організація заборонена в Росії), прибалтійських і українських націоналістів.

Тобто російської армії категорично необхідно різке збільшення виробництва авіації і високоточних ракет поряд з іншими видами сучасної зброї. Щоб, як у попередніх війнах, нам не довелося знову використовувати такий стратегічний ресурс як величезні території. Тим більше, що зараз подібне, внаслідок хоча б раніше небаченої могутності сучасної зброї, може вже і не вийти.

Щоб, при перших же спробах військової агресії, конкретні російські “Калібри”, відразу і дуже оперативно “заглянули” за місцем їх “закріплення”. Тобто абсолютно у всі тактичні “містечкові” штаби – в Прибалтиці, на колишній Україні (в Галичині і не тільки), а також до ісламістів в Азії і на Близькому Сході. Де кватирки, а де й у вузький лаз печери. І не тільки у печери, але і в комфортні кабінети по обидві сторони Атлантики.

Щоб просто елементарно не дійшло до давно запланованого другого етапу агресії, який повинен здійснюватися вже власне ВКЗ США (нещодавно Трамп дав доручення їх сформувати), американською армією і ВС офіційних союзників по НАТО. Тому що тільки при повному розгромі сил («наброду») першого етапу, навіть самий тупий американський і європейський вояка або обиватель зрозуміє – шансів на перемогу у них немає зовсім, а ймовірність загинути (і йому конкретного, і всієї “Грейт” Америці, а також всіма ЄС) повна і абсолютна.

Тим більше що російські ракети, недвозначного обіцянки Путіна, на другому етапі агресії проти Росії “кватирки” США заглянуть точно, навіть якщо проти нас будуть воювати тільки європейські країни НАТО, без американських підрозділів. І навіть якщо наші ракети зі своїми міжконтинентальними головними бойовими частинами, місцями дуже значними, в ці кватирки і близько не помістяться.

До речі, недавнє рішення Володимира Путіна і військового керівництва – про замовлення 76 штук новітніх винищувачів Су-57 – вже дає нам обгрунтовані сподівання щодо максимально швидкого нашої мобілізації, фінансової, матеріально-технічної та моральної. Але зробити треба ще дуже і дуже багато.

При всьому при цьому я відчуваю ще й прихований питання більшості читачів, їх щире здивування – невже без розгромної для них першого етапу агресії вищевказані американські “планувальники” не розуміють всього жаху небезпеки війни з Росією як ядерної держави, здатної багаторазово знищити і США, і всю планету?!

Але, по-перше, на жаль, схоже, що заради збереження своєї гегемонії США готові ризикнути навіть загибеллю всього світу. По-друге, це вже нове покоління генералів, що не бачили жаху ядерних бомбардувань Хіросіми і Нагасакі і мощі термоядерних випробувань. Ці люди звикли до комп’ютерного моделювання, яке навіть жах ядерних ударів показує досить відсторонено. А ще у даних генералів, схоже, є давня підсвідома звичка американських вояків, що будь-яка війна, навіть безпосередньо розв’язана ними, буде розгортатися тільки на чужій території.

По-третє, всі вони, в тій чи іншій мірі, перебувають у полоні пропагандистських кліше Голлівуду. Той багато разів вже показував у своїх художньо-пропагандистських фільмах, що ядерна війна (і тим більше обмежена – саме на подібну вони сподіваються) є не такою вже страшною.

Найглибші фільми “На березі” Стенлі Крамера з Грегорі Пэком і Авою Гарднер, “Доктор Стрейнджлав, або Як я перестав боятися і полюбив бомбу” Стенлі Кубрика, “На наступний день” Ніколаса Мейєра – старанно забуті. Безліч подібних трагічних фільмів, розривають серце будь-якій нормальній людині і показують можливу нестерпний психікою реальність, засунуті цивільної та (або) військовою владою США на “задню полицю”.

По-четверте (і це велика особиста проблема даних американських політиків і генералів), вони виконують жорсткий замовлення тих невидимих, але реальних “вершителів доль”, які десятки, якщо не сотні років, і навіть з комфортом, зможуть відсиджуватися глибоко під землею, навіть якщо все життя на планеті буде знищена. Виконують, але ні слова не скажуть про це суспільству.

А ось тут, по-перше, варто згадати дуже важливий момент, який у подібних “прожекти” завжди замовчується – про силу духу російських солдатів і американських. Наприклад, про те, як наші солдати (і в новітній історії теж) показували і показують безприкладну мужність і готовність загинути за Батьківщину. І що солдати країн НАТО і американці щиро не розуміють, як це можна не здатися в полон, якщо в іншому разі їм загрожує загибель.

І, по-друге, американцям треба зрозуміти, що в принципі нереальна ситуація, коли “російська армія без застосування свого ядерного арсеналу навряд чи протримається у війні проти блоку НАТО і США”. Тому що по ядерній доктрині Росії наше ядерну зброю буде застосовано при першій же конкретної загрозу російської державності, навіть якщо подібного ядерного удару з боку ворога і не послідувало. Нещодавно було підкріплено і дуже емоційними словами нашого президента: “А навіщо нам такий світ, якщо в ньому не буде Росії?!”

Хоча і є побоювання, здатні американські політики і генерали (разом з нашими “ліберасти”) повірити в те, що росіяни готові вдарити по них ядерними боезарядами, якщо їх агресія конкретно буде загрожувати загибеллю російського держави. Адже це закінчиться загальним «Армагедоном», в тому числі, і для тих росіян, і для їх сімей. Тоді як якщо б вони були слухняними переможцям-американцям, то, напевно, могли б врятуватися.

Для прагматичного західного розуму подібне непослух цілковитий нонсенс – адже американці як і раніше судять лише по собі. І плюс, як вже давно і всім відомо, серед причин подібних неправильних оцінок не тільки майже зникнення серйозних аналітиків у США – яких не відновили після їх природного убутку чи навіть раптово звільнили, розслабившись після “перемоги над СРСР у “холодній війні”.

Не менш важливим є і незнання одного з правил глибокого планування – необхідність максимально “влізти в шкуру супротивника”, в тому числі, оцінивши його історію, і те, як він або його одноплемінники надходили раніше в подібних ситуаціях.

Але ні, все вищевказане нашим ворогам зрозуміти доведеться, незважаючи на всі їхні проблеми. Тим більше що недавнє наше взаємодія з американцями в Сирії показало – їх військові, на відміну від політиків, багато розуміють.