Все видніше, що СРСР і справді був самою передовою країною світу

Фіксую цікаву тенденцію. Все більше моїх знайомих з різних кіл – від дуже великих начальників до живуть зовсім приватним життям людей стали цікавитися питаннями про те, як повинно б, якщо “по розуму”, працювати держава.

Поступово зникає з мови – нарешті! – навязшая в зубах чи не з 80-х риторична конструкція “а ось в нормальних країнах…” Всі починають розуміти, що немає в сьогоднішньому світі ніякого еталона, з якого можна було б вдало скопіювати готові рішення. Хоча елементами, частинами, звичайно, багато чого можна і треба запозичувати, і взагалі вчитися у інших не гріх – але учень не те ж саме, що імітатор.

Мало хто втім поки ще в змозі усвідомити, що унікальність нашої ситуації в тому, що СРСР справді був найбільш передовою і сучасної (в точному значенні слова) країною світу. Більш сучасною, ніж США. І одним з доказів цього є те обставина, що світ тільки зараз зіткнувся і продовжує стикатися рівно з тим набором проблем, що перед нами вже вставав, і який привів нас до катастрофи кінця 80-х.

Скажімо, питання мультикультуралізму – для нас не більш ніж ехо болісного (і в результаті провалився) радянського культурного будівництва: вся ця інтернаціональна дружба і «нова історична спільність». Деградація представницьких інститутів – неминуча розплата за наднаціональну інтеграцію.

Класична багатопартійна демократія, як з’ясувалося, взагалі суто вимагає в якості базового умови своєї коректної роботи відносне єдність соціально-культурного середовищ. Поява іншокультурного елемента в системі розносить її на шматки, і по-своєму нацдеми (як і їхні побратими в лимитрофах від Естонії до України), звичайно, мають рацію. Якщо хочете повноцінну багатопартійну демократію, спочатку для цього потрібна етнічна чистка – або хоча б паркан від мігрантів, як у Трампа.

Русь, як у пісні Чижа, могла лише «згуртувати» узбеків з латишами, але не могла організувати між ними рівноправний політичний діалог в європейському стилі. Як не можемо і ми, в нашій усіченої многонационалии: надто різні.

Це лише одна досить вузька площину, можна показати з десяток. Ми як і раніше є досить специфічним «спільнотою досвіду», і цей досвід, навіть будучи грунтовно забутим, є основною перешкодою до засвоєння будь-яких «типових рішень» ззовні. Кажучи просто, ми не можемо зробити «як у людей», просто тому що ми вже були в тій точці, куди всі ці «люди» сьогодні тільки почали приходити. І хочеш – не хочеш, доводиться мати справу з реальністю, а не з моделями; і облаштовувати її буквально «госпспособом», без якої б то не було концепції, просто реагуючи на найбільш гострі з викликів.

Можна запитати: а як же всі ці незліченні вироби, які насоздавал світовий ринковий капіталізм для догоджання Його Величності Споживач? Про яких ми в нашому убогому колгоспі раніше і мріяти не могли, а зараз завозимо їх зовні, обмінюючи на дьоготь-пенька-нафта-газ? В тому-то і справа – і мало хто поки що в стані це усвідомити – що матеріальна культура взагалі далеко не найголовніший показник суспільного розвитку. Особливо якщо говорити про эрзацах мас-маркету.

Дуже повільно і болісно проникає розуміння, що, скажімо, повсякденна дієта радянських людей була більш здоровою, ніж у масових пожирачів фастфуду, в яких ми сьогодні перетворилися і самі. Або що наявність придатної питної води в крані – це краще, ніж пластикові пляшки з тією ж самою водою, які ми сьогодні купуємо за гроші. І, що називається, «далі скрізь» – аж до того, що радянська еліта обходилася суспільству на порядки дешевше, ніж нинішня, при анітрохи не гіршому якості управлінських компетенцій.

Але я менше всього хотів би, щоб це все читалося як радянська ностальгія. Сенс в тому, що сьогодні «вони», країни Заходу, приходять туди, де «ми» вже були, і наступають на наші ж старі граблі. А ми змушені відмовитися від ідеї, що десь за бугром є сяючий першо мудрості, за яким треба просто слідувати, і буде щастя. Та замість цього, розгорнувши погляд всередину, намагатися заново зрозуміти, що ж тепер з усім цим робити. І ніхто, крім нас самих, цього відповіді дати не в змозі.