У зв’язку з затриманням СБУ російського танкера Nika Spirit, який українська спецслужба ідентифікує як колишній Neyma, який брав участь у блокаді Керченської протоки під час спроби прориву українських бронекатерів і буксира в Азовське море, відразу ж виникає питання: у кого вистачило розуму послати судно ремонтуватися в Ізмаїл?
Танкер явно не тонув. А хоч би й тонув, поруч повно російських, болгарських і румунських портів. Україна неодноразово відзначалася піратськими нападами судів і за менш багатою історією, ніж Nika Spirit. Давно зрозуміло, що російським судам краще обходити стороною українські порти, тим більше, що особливої потреби в їх використанні немає. Порти Криму і кавказького узбережжя повністю вирішують проблему логістики і в змозі забезпечити будь-які необхідні потужності для ремонту.
Загалом, висновок перший: незважаючи на те, що небезпека заходу в українські порти очевидна, а необхідність в цьому відсутня, деякі судновласники та капітани демонструють незрозуміле і незламне бажання грати з вогнем без якої б то не було необхідності.
Висновок другий: Україна продовжує піратські дії в акваторії Чорного моря. Цивільне судно, навіть брала участь в операції, що проводилася військовими будь-якої держави, не може нести за це відповідальність. Екіпаж будь-якого судна в будь-якій точці світового океану, а тим більше в територіальних водах зобов’язаний виконувати всі вимоги будь-якого військового корабля або військових властей, наділених відповідними повноваженнями. Таким чином, претензії, які Україна пред’являє Росії у зв’язку з інцидентом в Керченській протоці, не можуть бути екстрапольовані на танкер Nika Spirit і його екіпаж. Дії України є банальним піратством, і, оскільки піратство Києва в регіоні увійшло в систему, Росія, як і інші країни (а страждали від українських захоплень не тільки російські торгові судна), має право на збройний захист морських шляхів, аж до блокади українського військового флоту в її портах і обмеження українського торгового судноплавства. Рівним чином Росія має право на силове звільнення захопленого судна. Чи скористається вона цим правом — інше питання. Але «новий українець» Саакашвілі теж у 2008 році був упевнений, що Москва не скористається правом на збройний захист своїх миротворців і громадян в Абхазії і Південній Осетії. Він може докладно розповісти українському керівництву і навіть показати в особах, що з цього вийшло.
Висновок третій і головний: Україна Зеленського збирається повторювати політику Порошенко не тільки в цілому, але і в деталях. Нагадаю, що в ході своєї виборчої кампанії Зеленський гостро критикував Порошенко саме за агресивність його курсу відносно народних республік Донбасу і Росії, підкреслюючи його безвихідність. Тим не менш, в стратегічному плані, зокрема, в питанні виконання Мінських угод (які Зеленський збирався переглядати) в частині роботи «нормандського формату» (який Зеленський бажав розширити за рахунок США і Великобританії) новий президент явно збирався йти по шляху старого.
Однак навіть дрібні зрушення в деталях могли б стати початком шляху до виходу з тривалої кризи, створеної київською владою, як всередині своєї країни (де вони ведуть громадянську війну), так і у відносинах з Росією. Припинення провокацій на лінії розмежування, припинення обстрілу житлових кварталів ЛДНР, розлучення військ, обмін полоненими у форматі всіх на всіх, звільнення політв’язнів — все це могло б різко знизити загострення конфлікту, проклало б дорогу до подальших дій. Наприклад, до прийняття у відповідності з вимогами Мінських угод, погоджених з ДНР/ЛНР, закону про особливий статус республік у складі України, закону про амністію і т. д. У Зеленського в Раді абсолютну більшість, він може при бажанні вирішити ці питання.
Більш того, рішення цих проблем в його інтересах. Тільки так можна спочатку знизити, а потім і ліквідувати вплив збройних нацистських бойовиків на українську політику, відновити дію законів і почати поступово відновлювати зруйновану державність. Тільки таким шляхом можна відновити нормальні відносини з Росією, відродити економічне співробітництво й торгівлю, забезпечивши приплив в країну критично важливого для її виживання зовнішнього ресурсу. Може, цього не розуміє сам Зеленський, але це точно розуміє його господар Коломойський, який неодноразово висловлювався відповідним чином.
Тим не менше українська влада нічого не хоче міняти. Курс Порошенко був визначений не його особистими поглядами, а інтересами українського олігархату, частиною якої був сам Порошенко. Курс Зеленського нічим не відрізняється від порошенківському не тому, що «нова молода команда» не усвідомлює необхідності його зміни. Усвідомлюють. Необхідністю зміни курсу вони вуха прожужжали в ході двох (парламентської і президентської) виборчих кампаній і отримали абсолютний народний мандат на новий курс. Але Коломойський, який перейшов у його молодші партнери Ахметов і примкнув до них Пінчук — олігархи. Інтереси українського олігархату суть їх інтереси. Вони не збираються міняти вироблений за їх же участі порошенковский курс, повторюючи його в найменших деталях.
В цьому плані історія з танкером Nika Spirit більш ніж показова. У ході виборчої кампанії і сам Зеленський, і його команда неодноразово звинувачували Порошенка в тому, що похід катерів в Керченську протоку був політичною провокацією, з допомогою якої Порошенко хотів ввести воєнний стан і скасувати вибори. Більше того, українські правоохоронці навіть вивчають висунуте на адресу Порошенка звинувачення в державній зраді у зв’язку з його діями по організації керченської провокації.
Якщо в цих умовах СБУ, повністю підконтрольне Зеленському (їм в якості т.в.о. керує близький соратник президента Іван Баканов), захоплюючи російський танкер, фактично виправдовує Порошенко. Бо, якщо він зрадник і організував провокацію з метою узурпації влади на Україні, то російських прикордонників і допомагали їм моряків торгового флоту Київ повинен нагородити за допомогу в припиненні провокації і охорону конституційного устрою країни від порошенковских посягань. Якщо ж вони винні, то Порошенко не винен, і в такому випадку йому висувалися звинувачення були умисної дифамацією, спрямованої на обман народу і отримання обманним шляхом державної влади. Порошенко може попити Зеленському кров, звинувативши тепер вже його в узурпації влади обманним шляхом.
Як бачимо, український олігархат в цілому настільки зацікавлений в курсі на подальше загострення відносин з Росією, що його не зупиняє ні явна внутрішньополітична невигідність окремих дій у рамках цього курсу, ні катастрофічний шкоду, яку він завдає українській державі (точніше того, що від нього залишилося) у всіх сферах.
Таким чином, останній висновок однозначний: цей гнійник буде наривати до тих пір, поки не буде розкритий хірургічно. Україна змусила Росію інтегрувати економіку Донбасу в російський економічний простір, оскільки Київ все економічні контакти з ДНР/ЛНР заблокував. Фінансова блокада з боку України змусила Росію інтегрувати Донбас в рублеву зону і фактично свою фінансову систему. Військове вторгнення Києва в Донбас і спроба організувати в регіоні етнічну чистку змусило Росію створити збройні сили ЛДНР, здатні відобразити будь-яку українську агресію. Політична та гуманітарна блокада Донбасу (відмову у видачі українських паспортів, свідоцтв, довідок) призвела спочатку до появи паспортів ЛДНР, а в кінцевому підсумку до російської паспортизації Донбасу. Українські силовики стріляють в Донбасі вже за російським громадянам. Недалекий той день, коли у Донбасі будуть жити переважно росіяни. Причому і на окупованих українською армією територіях теж. Путін нещодавно поширив дію указу про спрощений прийом в російське громадянство громадян ДНР/ЛНР на всі території Донецької і Луганської областей, визнавши, таким чином, де-факто претензії ДНР/ЛНР на державність в межах областей.
Як бачимо, кожна чергова українська провокація викликала все більш жорсткий (хоч не завжди відразу і не завжди розпіарений) відповідь Росії. Відносини впритул підійшли до тієї межі, на якій знаходилися російсько-грузинські відносини в серпні 2008 року. І, до речі, серпень близько, а поради українській владі дає все той же Саакашвілі.
Після перевороту кожен наступний президент України (починаючи з в. о. Турчинова) заявляв про своє прагнення до миру, але в реальності сприяв посиленню громадянської війни. Зеленський повністю відповідає цій традиції.
Thanks!
Our editors are notified.