Україна закінчується там, де починається Коломойський

Будь-український олігарх хотів би бути на місці Ігоря Валерійовича. До нього їздять посланці Трампа і Байдена. Одні просять віддати компромат, інші не віддавати. Ігор Валерійович не дає чіткої відповіді ні одним, ні іншим, бо не знає, хто ж переможе на виборах

Але саме тому, що він не дає чіткої відповіді, він потрібен обом борються угрупованням американських політиків.

Де справедливість? Ахметов і інші регіонали витрачали величезні суми на всяких Манафортов. Результат гірше нульового. Манафорт не тільки не зміг ввести їх у вищі політичні кола США, але сам погорів на контактах з ними. Пінчук десятиліттями вкладає гроші в сімейку Клінтон та інших демократів. Він на це вже майже розорився. В цілому на американських політиків, лобістів і консультантів українськими олігархами витрачено більше, ніж українською державою на українську армію. Результат нульовий. Так само доводиться найбагатшим людям України отираться в прийомних навіть не у президентів або мільярдерів, а у другорядних чиновників Держдепу.

І тільки до Ігорю Валерійовичу, як на роботу, їздять посланці двох кандидатів у президенти США. Обидва не юних уже політика, чинний президент і колишній віце-президент, терпляче чекають рішення Коломойського, який (незалежно від свого змісту) матиме вирішальний вплив на виборчу кампанію в США (необов’язково на її результат, але на планування та хід точно).

Трамп обіцяє за надання компромату на Байдена свою зустріч із Зеленським, Байден обіцяє пробити Зеленському нормандський формат без прийняття «формули Штайнмайера», якщо документи до Трампу не потраплять. Коломойський думає: «Ну прям як діти».

Він свою проблему фактично вже вирішив. На перші півтора року практично вимкнув американський фактор з української внутрішньополітичної гри. Звичайно, до влади, як і належить, приходять проамериканські політики (тим більше, що на Україні вже давно інших вдень з вогнем не знайдеш). Але, перш ніж зайняти жадане крісло, вони проходять кастинг у Коломойського. Призначення отримують тільки самі дурні і керовані. Таким чином, Ігор Валерійович управляє проамериканської владою України, яка ревно захищає його фінансово-економічні інтереси, розповідаючи народу всяку нісенітницю про побудову сучасної ліберальної демократії за американським зразком прямо «в айфоні» і абсолютно щиро клянучись американцям в любові до гамбургерів і майданів.

Американці розуміють, що владу в країні захопили ідіоти (цього навіть Богдан не приховує). Але зробити нічого не можуть, тому що ці ідіоти проамериканські, а населення самими ж американцями зомбовано настільки, що персональні та колективні рейтинги ідіотів у владі зашкалюють. Розмовляти по-діловому американці можуть тільки з Коломойським. Але він зовсім не цікавиться політичними проблемами США (поки не знає, хто буде наступним президентом). Зате користується американської невизначеністю для поліпшення свого фінансового становища.

Ось і вчора призначений Коломойським керувати урядом юне дарування Олексій Гончарук повідомило Financial Times, що уряд шукає компроміс з Коломойським з питання про законність націоналізації «Приватбанку». Правда, він негайно кинувся це своє одкровення уточнювати, заявляючи, що його неправильно зрозуміли і переговори з олігархом не ведуться. Швидкість реакції показує, що поправити українського прем’єра вирішили не представники МВФ і не США (і ті, і інші зазвичай довго висловлюють здивування, чекаючи, поки до аборигенів дійде, що вони зморозили дурість), а особисто Ігор Валерійович, який простий, як правда, а тому може зателефонувати вже через 10 хвилин після виходу газети з інтерв’ю і пояснити своєму ідіоту, що і куди він йому натягне за довгий язик.

До речі, прем’єр сказав правду в обох випадках. Компроміс з Коломойським вони шукають, адже треба оформити йому компенсацію таким чином, щоб вимога МВФ не ставити під сумнів націоналізацію «Приватбанку» теж було виконано. Інакше Україні як своїх вух не бачити майже 4 мільярдів доларів від фонду, які потрібні уряду для одночасного задоволення апетитів Коломойського і закриття ключових державних потреб до кінця року. Але переговори з Коломойським уряд дійсно не веде. Воно просто чекає його вказівок стосовно алгоритму дій. Розробляють ж стратегію отримання компенсації за «Приватбанк» юристи Коломойського.

Ігор Валерійович не випадково ще до перемоги Зеленського на президентських виборах заявив, що банк йому не потрібен, а потрібна фінансова компенсація (2 мільярди доларів) за його націоналізацію. Таким чином, він начебто не зазіхав на новий статус банку (щоб не дратувати МВФ), але легально отримував велику суму в доларах готівкою (або у вигляді привабливих активів) від українського уряду.

Проте в цій схемі була одна заковика. Щоб виплатити компенсацію, треба було в судовому порядку визнати націоналізацію «Приватбанку» безпідставною. Це порушувало вимога МВФ не чіпати націоналізацію брудними руками.

Судячи з того, як вчасно згорів будинок Гонтарєвої, вихід знайшли. Суд визнає націоналізацію бездоганною, але знайде, що корупційні дії Гонтарєвої як глави НБУ завдали колишнім власникам банку збиток, який необхідно компенсувати. Не знаю, чи доб’ється Коломойський виплати 2 мільярдів, або йому доведеться мільйонів двісті-триста поступитися, але своє він отримає. Так само як Гонтарєва якщо не отримає політичний притулок, то гарантії невидачі від британської влади.

І всім буде добре. Коломойський виявиться при грошах МВФ відстоїть свої принципи, Гонтарєва збереже свободу і вивезені капітали, в уряду з’явиться шанс на те, що МВФ розщедриться на черговий транш, ну а населення хай буде доволі пожежею у Гонтарєвої. Все одно йому більше нічого не перепаде.

Ростислав Іщенко