Україна? Немає такої країни!

Москва більше не стане зберігати цілісність недружньої держави

Нарешті-то ці слова у нас прозвучали на всю країну: Росії не потрібна Україна. Сказав це, правда, не глава дипломатичного відомства, а кінорежисер Карен Шахназаров – зате в ефірі головного державного телеканалу. У Києві, мовляв, нам дорікають: ви втратили Україну. «Розумієте, – роз’яснив Шахназаров, – в тому-то і справа, що ми не хочемо її зберегти в цьому вигляді. Не повинно бути ніяких ілюзій: для нас Україна йде в НАТО, – ворог. І ми будемо діяти виходячи з цього».

«Прокидаєшся вранці – подумай, що ти зробив для України», – наполягав Борис Єльцин. Сказано – зроблено все, як учив перший президент. Минулого тижня Москва здивувала Донбас довгоочікуваним подарунком, спростивши надання російського громадянства жителям народних республік. «Важко оцінити цю подію по наслідків, – відреагував Олександр Ходаковський, колишній польовий командир легендарного батальйону «Схід» ополчення ДНР. – Але зрозуміло одне: до наступних президентських виборів в рядах російського електорату додасться ще пара-трійка мільйонів виборців. Смію вас запевнити, явка у нас буде найвищою, а відсоток голосів за кандидата від партії влади – максимальним». Все, як у природі заведено: якщо в одному місці убуває, в іншому – прибуває. Україна від Донбасу відмовилася добровільно, кинувши своїх громадян під кулі галичан-націоналістів. Які не тільки вбивали своїх співгромадян, але і спустошували їхні будинки, відправляючи у Львів і Тернопіль цілі контейнери награбованого добра. Ну а росіяни, як відомо, своїх не кидають. Півмільйона паспортів для жителів ДНР і ЛНР вже завезли в Ростов-на-Дону, з дня на день розпочнеться їх видача.

Ну що, синку, допомогли тобі твої ляхи?

А інтрига цієї історії в тому, пояснюють юристи, що президентський указ може мати «розширене тлумачення». Вважатимуть в Москві потрібне – слідом за Донецьком і Луганськом роздадуть російські паспорти харків’янам, запорожцям і одеситам. Та хоч киянам – справді, неросійські вони, чи що?! На Буковині безперешкодно роздають свої паспорти румуни сотнями тисяч. В Закарпатті – угорці. В тих же масштабах. А в Новоросії роздасть паспорта Росія. Зверніть увагу: Москва при цьому не вимагає відмовлятися від українського громадянства. Так, і якщо у «хрещеного батька» новообраного президента України, олігарха Ігоря Коломойського, цілих три паспорти – України, Ізраїлю та Кіпру – і це вважається в порядку речей, то чому іншим українцям не можна отримати хоча б другий документ? Націоналісти в Києві обурюються: мовляв, а що б сказали в Москві, якби сусідні країни повели себе точно так само з Росією? А нічого не сказали б. Естонія яке десятиліття роздає свої паспорти жителям Псковської області – і нічого. Терпимо. Нещодавно закінчився термін дії «великого договору» про дружбу між Росією і Україною, так що тепер ніхто нікому нічого не повинен.

Рішення президента Росії роздати паспорти мешканцям Донецької та Луганської областей – знакова. І воно знаменує відмова від підтримки недружньої країни. Кілька років Захід, відірвавши від нас Україну, примушував Москву бути слухняною корівкою і підставляти своє вим’я українцям на їх першу вимогу. Але нещодавно не надысь. Російський уряд нарешті ввів заборону на постачання Києву нафтопродуктів. Постачання, втім, зовсім не скасують, але їх повністю замкнутий на так звану групу сировинників на чолі з Юрієм Бойко (зайняв четверте місце в першому турі президентських виборів). Таким чином, Бойко і його куратор Віктор Медведчук стають монополістами у постачанні в Україну російського палива. Пам’ятається, 10 років тому намагання замкнути Київ на посередника в особі Дмитра Фірташа з його «Нафтогазом» закінчилася тим, що до Москви на уклін стала прем’єр Юлія Тимошенко, наплювавши заради такої справи навіть на ризик потрапити за грати (на той момент проти неї в Росії було відкрито кримінальну виробництво). Била чолом, принижувалася. Тоді пані зробили послугу. Але тепер – не дочекаєтеся. Бажаєте знижок і преференцій – домовляйтеся з Бойко і Медведчуком, шановні київські партнери, вказує Москва. Це таке невинне і як би приховане примушення до визнання значимості Бойко як політика – напередодні парламентських виборів. Ніколи Бойко не був проросійським політиком, але тепер йому воленс-ноленс доведеться ставати таким. На Україні він і Медведчук тепер явні, а не приховані провідники волі Кремля. Більше немає сенсу ховатися, відкриваємо карти. Американці зробили те ж саме (їх соглядатай, Курт Волкер, днями оголосив, що США нікуди з України не підуть).

З бензином, до речі, може зовсім недобре вийде. У Києві були переконані, що так чи інакше там викрутяться за рахунок імпорту з Білорусії. Мінськ забезпечує до 30% всіх українських поставок бензину і солярки. Ще частина білоруського бензину повертається на Україну транзитом через Польщу. Але Москва, обмеживши постачання сировини на білоруські НПЗ, поклала кінець цієї вольниці. Тепер білорусам самим не вистачає російської нафти. І українське видання «Країна» з посиланням на економіста Геннадія Рябцева вже б’є на сполох: у найближчі дні бензин і дизпаливо на Україні подорожчають мінімум на 2 гривні за літр (близько 70 центів). А посівна не за горами. Розумієте, про що мова? Під загрозою майбутній урожай! «Демарш білорусів застав наш паливний ринок зненацька!» – пише «Країна». Десь потрібно знайти приблизно місячний обсяг поставок, от тільки де? Так і хочеться зловтішно поцікавитися: ну що, синку, допомогли тобі твої ляхи?

Завтра в Києві – московський жовтень 93-го!

Хтось пильно помітив, що українська історія багато в чому повторює російську, тільки з затримкою приблизно на два десятиліття. Те, що відбувається сьогодні в Києві, відсилає нас до московських подій жовтня 93-го. Протистояння парламенту і президента, гаряча фаза. З тією лише різницею, що Борис Єльцин – на відміну від Володимира Зеленського – був досвідченим апаратником, крові не боявся, а яйця у нього були сталеві. До речі, сама поява Зеленського теж багато в чому повторює російську історію 20-річної давності, вважає Карен Шахназаров: «Зеленський в принципі сьогодні приблизно в тій ситуації, в якій був Путін, коли став президентом. Путіна привів Єльцин, щоб він зберігав ту систему влади, яка тоді була в Росії. А вона була, між іншим, олігархічна – як сьогодні на Україні. Плюс громадянська війна (у нас – в Чечні, на Україні – в Донбасі). Все дуже схоже! Плюс у Путіна не було за плечима жодної політичної сили, ніякої партії поруч. Так і політичного досвіду не набагато більше, ніж у Зеленського. Але Путін перевернув весь цей сценарій. Він пішов своїм шляхом, вивів країну з колоніальної залежності і став на чолі третьої, а може, і другої наддержави світу. Путін зробив правильний вибір. Але я дуже сумніваюся, що такий правильний вибір зробить і Зеленський».

Центрвиборчком України ще минулого тижня зробив остаточний підрахунок бюлетенів. За законом це дає можливість Зеленському оголосити про дату інавгурації. Але і сам переможець, і його штаб мовчать. Замість цього комік бігає підтюпцем під Верховною радою – на потіху депутатам. А тим часом ці самі депутати часу не марнують. Львівська «Самопоміч», у якій шанси на переобрання восени околонулевые, внесла на голосування поправки до закону про статус президента. Поправки суттєво зменшують повноваження глави держави, перетворюючи тим самим Зеленського фігуру, яка номінально панує (нестиме персональну відповідальність за те, що відбувається в державі), але при цьому не керує країною. А реальне управління передається Кабінету міністрів і парламенту – точніше сказати, правлячої коаліції у Верховній раді. Здогадайтеся-ка, хто її очолює? «Є ще Порох!» – так називалася стаття в «Нашої Версії», опублікована за два тижні до другого туру президентських виборів. І підзаголовок – «Ви таки будете сміятися, але, схоже, президентом України стане не Зеленський». Президентом-то Зеленський у підсумку став, але ось країною продовжує керувати програв Петро Порошенко – таки є ще порох! Порошенко очолює коаліцію в Раді. Його ставленик Володимир Гройсман залишається главою уряду. Так що недарма в оточенні Зеленського забили тривогу – його найближчий радник Дмитро Разумков вибухнув істерикою в ефірі київського телеканалу «112»: «У президента забирають всі повноваження!» Зеленський не зможе вносити на затвердження Ради кандидатури міністра оборони, міністра закордонних справ, генерального прокурора та голів обласних державних адміністрацій (по-нашому, губернаторів). Мало того, президента позбавляють можливості розпускати Раду й відкликати народних депутатів достроково, а також ініціювати зняття недоторканності з того чи іншого народного обранця.

Відчуваєте, ніж запахло? Вуличним протистоянням, чим же ще! «У Зеленського просто немає іншого виходу, – роз’яснює київський політолог Михайло Погребинський, – крім як вивести своїх прихильників на вулицю. У колишньої влади немає ніякого інтересу здавати йому країну. Колишня влада розраховує залишитися. Голосування Ради за закон про тотальну українізацію – це рукавичка, кинута в обличчя Зеленському». До речі, за цим законом за використання російської мови передбачаються кримінальну справу і тюремний термін – кілька років за ґратами. Так що, по суті, в Києві розпочинається війна за владу. З одного боку – обраний президент, з іншого – парламент і уряд. Зеленський може розраховувати тільки на МВС – та й то, якщо його голова, Арсен Аваков, домовиться про це з олігархом Ігорем Коломойським. А на стороні опонентів – СБУ і міноборони. Плюс генеральна прокуратура. Депутат Ради Нестор Шуфрич відверто назвав те, що відбувається «державним переворотом». «Це беззаконня – відбирати у обраного президента його конституційні повноваження ще до інавгурації. Це підло!» – заявив Шуфрич. Та чого там «підло» – віце-спікер Оксана Сироїд запропонувала залишити в компетенції президента питання помилування ув’язнених і деякі аспекти зовнішньої політики, правда, «в невійськової час». А тим часом Рада і Кабінет міністрів ділять між собою «питання формування СБУ і Нацбанку» – і в цьому вони мають намір обійтися без участі обраного президента.

Порошенко прощається, але не йде

На голосування в Раді в минулий четвер скандалістка з мандатом Надія Савченко з’явилася з гранатом. Так, поки так, з гранатом, а не з гранатою. Гранат вона поклала на листівку із закликом ухвалити закон про домінування української мови. Натяк більш ніж прозорий. Ну а так як картку для голосування фракція їй так і не повернула, прізвище Савченко несподівано опинилася в списку тих, хто підтримав закон про українізацію. Спритність рук – одна з основних рис української політики. Між тим прийняття закону про українізацію, що забороняє використання російської мови під страхом кримінального переслідування, – «короткозора законодавча дурість», вважає колишній міністр юстиції України Олена Лукаш. «На ці граблі у нас вже наступали в лютому 2014-го, замахнувшись на мовний закон, – пояснює вона. – Тоді це сколихнуло Крим і Донбас». А нова ініціатива, схоже, сколихне і всіх інших – у всякому разі, тих, хто живе по цей бік Дніпра. Нові народні республіки, нові черги за російськими паспортами?

Лукаш вважає, що обмежити владу президента депутати не зможуть – закон неодмінно заблокують в Конституційному суді. Але недооцінювати Порошенко і його гоп-компанію було б надто наївно. 23 квітня чинний президент провів закриту зустріч з членами своєї фракції в Раді. Були присутні на ній і міністри від «Блоку Петра Порошенко», включаючи прем’єра Гройсмана. А на наступний день в Конституційному суді почали збирати голоси за відставку голови Святослава Шевчука. Той, пам’ятається, заздалегідь пообіцяв, що припинить будь-які спроби перегляду підсумків президентських виборів, хто б на них не переміг. І ось над Шевчуком замаячила перспектива нежданої відставки, причому, що важливо, до інавгурації обраного президента. Шестеро суддів вже висловилися за відставку свого шефа – на користь протеже Порошенко Олександра Литвинова (Мельник, Мойсик, Сас, Сліденко, Тупицький і сам Литвинов). Ще четверо (Гультай, Запорожець, Касминин, Шаптала) коливаються, але все ж схиляються до думки, що Шевчук таки повинен піти. А всього суддів – 18. Якщо знайдуться ще двоє, хто готовий проголосувати за відставку, Шевчуку не втриматися. Як, втім, і Зеленському. Дата його інавгурації все ще не призначена, а відставка глави Верховного суду і зовсім відкладає процедуру на невизначений термін, адже за конституцією глава держави не може приступити до виконання своїх обов’язків, якщо його не приведе до присяги голова КСУ. Таке ось замкнене коло. Так хто, кажете, президент України?

До 2014 року в кризових ситуаціях українським політикам, які представляють протилежні фланги, якось вдавалося домовлятися, не доводячи ситуацію до краю. «Канівська четвірка», яка діяла в противагу Леоніду Кучмі, в результаті допомогла йому переобратися, відтягнувши голоси у комуніста Петра Симоненка. Опонент Віктора Ющенка Віктор Янукович за «помаранчевої» влади очолив уряд. Але все змінилося п’ять років тому. Януковича і частина його оточення прогнали за кордон, їх активи жорстко «віджали». Традиція домовлятися перервався. А в підсумку сьогодні все йде до жорсткого протистояння. Ви нам президентські повноваження урезаете? А ми вам у відповідь – кримінальні справи проти ближнього кола Порошенко – Бориса Ложкіна, Олексія Філатова та Валерії Гонтарєвої. Хто кого? Так чи так уже це важливо? Важливо те, що пожежа українського протистояння з Донбасу неухильно рухається в бік Києва.

Борис Рожин, голова Центру військово-політичної журналістики (Севастополь):

– Колишніми російсько-українські відносини, мабуть, вже не будуть. Москва більше не наполягає на продовженні «великого договору». Питання кордонів, таким чином, відкрито. Почали роздавати російські паспорти – поки в Донбасі, але, зауважте, не в ДНР і ЛНР, формулювання дещо інша (мова про «окремих районах Донецької і Луганської областей»). Що це за «окремі райони» такі? Трактувати можна по-різному, в залежності від політичної волі і державних інтересів. Не здивуюся, якщо паспорти отримають і жителі тимчасово окупованих Україною територій Донбасу. Та й не тільки. Ось і Зеленського ми не вітаємо з перемогою, а глава МЗС РФ Лавров фактично визнав нашу помилку 2014 року, коли ми визнали Порошенко і тим самим фактично узаконили хунту, що захопила влада в Києві. Берлін і Париж «продали» Порошенко Москві, як «президента миру», а замість цього Донбас отримав п’ять років війни. А зараз нас переконують, що Зеленський вже точно «президент світу», давайте визнавайте її швидше. Та тільки стріляного горобця двічі на полові не проведеш. Немає більше тієї України, яку Росія підтримувала в 90-е і нульові. Ту Україну бандерівці спалили в одеському Будинку профспілок, в Донбасі і в Києві на майдані. Тієї України більше немає, а фарш тому не прокрутишь.