Українські сірники і тліючий вогонь релігійного розколу в Білорусії

До драматичних новин релігійного життя України ми вже звикли. Боротьба проти автокефалістів канонічної УПЦ, захоплення храмів, цькування священиків – все це, на жаль, давно стало повсякденним явищем. Зараз проблем і инфоповодов додав стамбульський томос і подальший розкол серед прихильників Варфоломія.

На цьому тлі Білорусь виглядає краєм спокійним і умиротвореним. Загалом так воно і є. У республіці є православне більшість – понад 80 відсотків віруючих є парафіянами Білоруської Православної Церкви – екзархату РПЦ. Число католиків за різними даними – від 10 до 15 відсотків, переважно поляків і жителів західних областей, пізніше увійшли до складу СРСР, тому сильніше ополяченных і окатоличенных. При цьому самі білоруси менш релігійні, ніж росіяни та українці.

Однак Білорусія сповнена протиріч і заморожених конфліктів, у тому числі релігійних, до яких досить піднести сірника, щоб вони загорілися. І є достатньо людей, які хочуть це зробити. А тепер ще з’явилася і зовнішня сила – українські гарячі голови не проти поширити свій автокефальний бардак на північ від своїх кордонів. І вони вже почали діяти.

На початку липня в Полоцьку, Орші і Вітебську, трьох великих містах східної і самої близької до Росії Вітебської області відбулися цікаві зборів. Дехто В’ячеслав Сівчик, керівник зареєстрованого в Україні Руху солідарності «Разам» (у перекладі з білоруської – «Разом») розповідав аудиторії про те, що «московські попи» – вороги всього білоруського, а діяльність РПЦ в Білорусії після українського томосу –«незаконна і неканоничная».

В принципі, подібне ми чули вже давно і неодноразово. Невелика, але дуже гучна й агресивна тусовка білоруських націоналістів намагатися відірвати Білорусі від Росії і витравити з білорусів все, що з нею пов’язує. І своєї ненависті до російського православ’я вони не приховують. Так що аудиторія була підготовлена.

Але звучали на зборах і свіжі нотки – Сівчик закликав учасників створювати на місцях структури Білоруської автокефальної православної церкви і запрошував на форум «Інтелігенція в підтримку БАПЦ».

Білоруська автокефальна церква – це далеко не те ж саме, що українські «свідки томосу». В республіці не знайшлося свого Філарета Денисенка, який вирішив стати самостійним патріархом, так і Лукашенко – не та людина, щоб грати з вогнем церковного розколу. Як юридична особа релігійна організація зі всіма законними правами та атрибутами ця церква в Білорусі просто відсутня. Існує лише невелика, з кількох десятків людей, вкрай політизована секта без визначеного юридичного статусу. Очолює її в Білорусі колишній ідеологічний працівник КПРС, а нині член націоналістичної партії БНФ, «протоієрей» Леонід Акалович. Ієрархи статусом вище живуть, переважно в Америці, хоча і там білоруські розкольники, м’яко кажучи, не процвітають.

І ось на підтримку цій каламутній секти гастролює зараз Сівчик. Його поїздка по Вітебщині – тільки початок. Напередодні свого форуму він планує відвідати всі більш-менш великі міста Білорусії. А сам форум пройде… в українському Чернігові.

Ось і знайшлася в цій сумнівній історії волохата українська рука, яка її фінансує (ну не сам же Сівчик оплачує своє турне і захід в Чернігові, куди білоруські учасники теж явно не на свої кровні поїдуть), надихає і направляє. Раз вже білоруські розкольники виявилися не в змозі оформитися хоч у щось вартісне, їх українські побратими опинилися тут як тут.

Що стосується Сивчик – його зв’язок з Україною очевидна і загальновідома в білоруській політтусовки. Ще в 2004 році він керував білоруським відділенням того, першого майдану. Після цього з українськими націоналістами він спілкувався більше, ніж тісно, а з 2010 по 2015 роки жив там, очолюючи якусь білоруську організацію. Та і його «Рух солідарності» передбачає солідарність саме з Україною. У самому гіршому, агресивно-націоналістичному її прояві.

Загалом, у наявності керована з Києва небезпечна антибелорусская провокація. Але, ні білоруському МЗС, ні білоруським спецслужбам до неї, на жаль, справи немає.