Закінчилися чергові параноїдальні українські вибори. П’ять років тому нація в стані коми обрала триста патріотів з відверто упоротой орієнтацією на чолі з Порошенком. Тепер процес пішов у зворотному напрямку. Триста не триста, але якісний склад парламенту змінився в «протилежному» напрямку. Ті, які були, виявилися негідниками, мародерами і відвертими покидьками. І Порошенко теж. Нація проголосувала за зеленого шоумена, відверто тупого співака і мародера з евронатовской інтеграцією.
Матеріал ґрунтується на даних екзит-полів, які вигадали американці, щоб промивати мізки виборцям. На жаль, офіційних даних ще треба чекати три-чотири дні. І то прорахують сімдесят відсотків бюлетенів. Тим не менш, «картинка» вже склалася. До парламенту проходять п’ять партій: «Слуга народу», «Опозиційна платформа» Бойко–Медведчука, «Європейська солідарність» Петра Порошенка (проліз-таки «Черчілль»), «Батьківщина» Юлії Тимошенко і «Голос» Вакарчука.
Почнемо з «Слуги». Екзит-поли дають президентської партії від 42% до 44%. Монопартійний більшість у парламенті Зеленський, як ми і прогнозували, про…ав. Падіння рейтингу йому вдалося дещо загальмувати завдяки активній шоу-програмі останніх двох тижнів. Це і перетворення «Тесли» глави офісу президента Богдана в імпровізовану студію, звідки Володя звертався до нації, і показові «прочуханки» чиновників в регіонах, і обіцянку «мільярдів китайських інвестицій». Однак відтік голосів все ж намітився. Позначилося «петляние» за таким важливим для країни питань, як встановлення миру в Донбасі, ставлення до тотальної українізації і невиразні обіцянки абстрактного економічного «процвітання».
За попередніми підрахунками, «СН» отримає 124 місця в Раді. По мажоритарці «зелені» доберуть 40-50 місць. Для парламентської більшості необхідно мінімум 226 голосів. Отже, необхідна коаліція, що різко ускладнює процес прийняття кадрових рішень. Але найбільша фракція, без сумніву, буде у Зеленського. До речі, приблизно така ж за розміром, як була у Порошенка (127).
З ким президент стане створювати коаліцію? Природно, з товаришами по акторському цеху, тобто з «Голосом» Вакарчука. Називалася і партія «Батьківщина» у якості партнера, але це особлива історія. Вся виборча кампанія «Слуги» базувалася на передачу рейтингу Зеленського «електорально-статевим шляхом. Виразної програми немає, одні спецефекти і ролики в «Ю-тюбе». На рівні партії передача рейтингу в цілому сталася. А ось з мажоритарниками такий номер не пройшов. Тут все набагато гірше. Наскільки гірше? Думаю, відсотків тридцять округів вони візьмуть, але це в кращому випадку.
Друге місце в гонці зайняла «Опозиційна платформа» Бойко–Медведчука з результатом від 12% до 13%. В середньому виходить близько 36 депутатів. Як для «кремлівського реваншу», так дуже слабо. Чому так вийшло? Думаю, ви і так все розумієте. Окреме спасибі Вадиму Рабиновичу, який захоплено торгував місцями у списку. Плюс сам Рабинович. Прямолінійна підтримка Кремля, що відверто ставив на Медведчука, принесла партії до двох-трьох відсотків. Не більше. І величезне спасибі «Опозиційного блоку» Ріната Ахметова, який «відкусив» мінімум три-чотири відсотки у Бойка з Медведчуком. Партія Шарія «паслася» на цьому ж електораті з результатом 2-3 відсотки. Ось так розподілилися голоси адекВАТНИКов України. Було це сплановано? Безумовно. У «Опозиційного блоку», як і прогнозувалося, не було шансів. Однак свою роль «пастки для електорату» він зіграв. Чи можна це назвати поразкою? І так, і ні. Двадцять відсотків «платформа» могла б набрати досить легко, якщо б… Та чого тепер про це писати. Але позитив у тому, що у «свідомих» масово рвуться ніжні частини тіла від усвідомлення того простого факту, що «кум Путіна», швидше за все, стане першим віце-спікером парламенту. Замість остаточно поехавшей дахом Ірини Геращенко.
Заради справедливості ще відзначу низьку явку виборців. В середньому на 10-12 відсотків нижче, ніж під час другого туру президентських виборів. Причому Галичина традиційно голосувала більш активно, ніж центральні та східні регіони України. Раз вже ми заговорили про цю «колиски нації», перейдемо до нашого мародеру.
Партія «Європейська солідарність» екс-«гідранта» нації завдяки галичанам прослизнула до парламенту з результатом 8-8,8%. Можна було практично онлайн спостерігати, як йде боротьба між «Голосом» Вакарчука і Порошенка. Один час Слава навіть не подолала п’ятивідсотковий бар’єр, але, в кінцевому рахунку, Львів подарував нам і Петра Олексійовича, і співака ротом. Звичайно, це справжня ганьба для «Черчілля», який очолить фракцію чисельністю 25-27 людина. Чи допоможе йому потрапляння в Раду уникнути посадки в затишне СІЗО? Не впевнений. Але свій кінець він поки відтягнув на деякий час. З виском, криком і істериками Петро Олексійович знову став суб’єктом політики. Правда, дуже дрібним і якимось брудним. І ми побачимо поруч з ним Андрія Парубія, Ірину Геращенко, татар і упоротых «молодих блогерів». До речі, Парубій прийшов голосувати на дільницю без паспорта. Міг би пред’явити свою легендарну довідку про ідіотизм. Але не пред’явив.
Що означає присутність Порошенко в Раді? Насамперед він представляє маргінальну частину електорату Галичини, орієнтованого на печерну русофобію. Дуже, до речі, цікавий феномен: «ПЕС» став аналогом «Свободи» в новому парламенті. Старі націоналісти, які об’єдналися в одну велику «побратимську могилу» («правосеки», «тягнибоківці», «Кунівці»), з тріском провалилися. І їх місце зайняв «мародер».
Основна частина діяльності «ЄС» буде присвячена захисту від кримінального переслідування як офіційного глави фракції, так і найближчого бізнес-оточення Порошенко. Його головні співучасники – Грановський і Кононенко (той, який лисий) не змогли пролізти в Раду по мажоритарці. Хоча Кононенко «влив» у свій округ близько 5 мільйонів доларів. «Гідрант» розраховує знову стати президентом, спираючись на свою фракцію. Однак це лише його вологі необґрунтовані мрії. Він же програв «кремлівської п’ятої колони». Та й психічне здоров’я Порошенко викликає обґрунтовані побоювання. Шарій все-таки довів клієнта до параноїдального стану. Ви будете сміятися, але в новій Раді Петро Олексійович буде перебувати в опозиції до президента. Ні про яку участь в коаліції, природно, не може бути й мови.
Тепер «Батьківщина» Тимошенко. 7,5-8%. 21 депутат у Раді. Юлія Володимирівна феєрично все про…ла. Спочатку президентську кампанію, потім парламентську. Скільки мільйонів доларів пустила на вітер – навіть страшно уявити. І що в результаті? Практично той же результат, що й на парламентських виборах 2014 року. Ніякого прогресу. «Пенсіонерка». Навіть Порошенко трохи більше набрав. З надією стати прем’єром при президентові Зеленском їй однозначно доведеться попрощатися. З такою фракцією можна розраховувати лише на комітет Ради з регламенту та етики. Та й сам президент відразу після оголошення перших результатів екзит-полів однозначно заявив, що крісло глави уряду отримає «нове обличчя». Судячи з його опису – «економічний гуру», – це якийсь соросівський трансвестит. Але не Юлія Володимирівна. Мізерний шанс увійти в нову коаліцію у неї, правда, є. Вся справа в «Голосі» Вакарчука. Так, тупий, проте з допомогою галичан з працею, але подолала загороджувальний бар’єр в Раду і набрав 6 відсотків. Це означає, що Слава сформує найменшу фракцію у ВР – близько 17 депутатів. Коаліція двох фракцій (клоунів і співаків) вимальовується досить чітко. Глава партії «Слуга народу» Дмитро Разумков однозначно назвав їх партнерами в Раді. І він правий. У обох партій одні і ті ж спонсори, зокрема, Пінчук і Коломойський, одні і ті ж геополітичні покровителі (Демпартія США), тому питання тільки в тому, як хлопці сторгуються. Однак потенціалу «Голоси» та «Слуги» не вистачить для формування сталого коаліційного об’єднання у складі 240-250 депутатів. Навіть мінімум не набирають – 226. Залишається два варіанти: або «докупити» відсутні голоси з допомогою мажоритарників (вони можуть індивідуально входити до складу більшості), або підключати Тимошенко. Все залежить від того, які мажоритарники пройдуть у парламент. На їх базі будуть сформовані мінімум дві-три депутатські групи, які активно включаться в торги. Партійна частина Ради – це половина парламенту. Друга частина «кується» в одномандатних округах. І тут картина виходить заплутана. Радує, що не пройшли такі «прекрасні» символи порошенківськоі епохи, як козак Гаврилюк, Сергій Лещенко, Мустафа Найєм, Борислав Береза, «сотник» Парасюк та інші «герої евромайдана». Але кого «закупили» замість них українські олігархи? Поки питання. Вже під час «спікеріади» (вибори нового голови Ради) і «прем’єріади» (голосування за кандидатуру прем’єр-міністра) всі «розкриються».
Тепер підіб’ємо загальні підсумки. Порівняно з минулим Радою кількість явно упоротых народних обранців різко знизилося. Більшість з них сконцентрувалося у фракціях «ПЕС» і «Голос». Судячи з усього, знайти нового спікера з таким же набором дефектів мови, як у Парубія, вже не вдасться. Склад депутатського корпусу змінився відсотків на сімдесят. Про що це говорить? Та хрін його знає. Стійкої більшості у Зеленського не буде, коаліційні ігри завжди на Україні закінчуються розвалом. Так було і так буде. Градус антиросійської риторики знизиться, але не зникне. Перші кадрові призначення слід очікувати у вересні. Є стійке відчуття, що з таким складом Ради слід очікувати низку політичних криз.
Олександр Зубченко
Thanks!
Our editors are notified.