«Синки, рідні, не шкодуйте мене – бийте гадів!» – кажуть, це були останні слова 83-річного діда Кузьмича перед загибеллю… Матвій Кузьмич Кузьмін, найстарший герой Радянського Союзу, удостоївся посмертної нагороди лише через 20 років після Великої Перемоги. Коли ж про його подвиг дізналася вся країна, в народі героя відразу охрестили Сусаниным Великої Вітчизняної, адже, як і знаменитий герой російсько-польської війни, Кузьмич повів ворогів в ліс на вірну загибель. Пам’ятник Кузьміну можна побачити в московському метро.
Стати старостою відмовився
Коли почалася Велика Вітчизняна, потомственому селянинові Матвію Кузьмичу Кузьміну було майже 83. У перший же рік війни його рідне село Куракино на Псковщині зайняли німці. Кузьмича переселили у сарай, а в його добротному будинку розмістився фашистський комендант.
До старого німці поставилися цілком лояльно і навіть запропонували йому стати при них сільським старостою, адже суворий і міцний для своїх років Кузьмич вважався у місцевих селян противником радянської влади. За те, що у часи колективізації старий відмовився вступати в колгосп і не був членом компартії, односельці за очі називали його і «контриком», і одноосібником, і бірюком.
Кузьмич з сім’єю.
Однак на пропозицію німців взяти на себе роль старости Кузьмін відповів категоричною відмовою – мовляв, старий уже, глухуватий та підсліпкуватий. Німці знайшли цей аргумент цілком вагомою і від діда відстали.
Хитрий план
У лютому 1942-го в Куракино увійшов німецький батальйон 1-ї гірськострілецької дивізії. Фашисти стали готуватися до того, щоб непомітно проникнути в тил військ нашої 3-ї ударної армії, які базувалися біля села Першино, що в декількох кілометрах від Куракіна. Після цього фашисти планували прорвати лінію фронту на відрізку між Ленінградом і Псковом, в районі залізниці, яка на той момент була під контролем радянських військ.
Матвій Кузьмін.
У пошуках провідника, який зміг би провести фашистів у радянський тил, німецький командир Хольц зупинив свій вибір на Василя – сина Кузьмича. Проте старий запевнив німців, що його син – недоумкуватий, і зголосився супроводжувати їх сам. Фашисти повірили йому і погодилися, не знаючи про те, що це був хитрий хід. Насправді Василь зовсім не був несповна розуму. Непомітно від фашистів батько щось шепнув йому. Той вибіг з дому, став на лижі і поспішив у сусіднє село Малкино, де базувалася 31-я стрілецька бригада. Там Василь знайшов полковника Горбунова і попередив, що його батько призведе німців не до села Першино, як ті просили, а сюди – під кулеметний обстріл.
Агітаційний плакат за мотивами подвигу Матвія Кузьміна. Син Василь зображений хлопчиком.
Тим часом чутка про те, що Кузьмич буде провідником фашистам і що за цю роботу вони пообіцяли йому гарну нагороду – гроші і продукти, – швидко розлетівся по селі. Односельці з ненавистю і презирством дивилися услід старому, коли той йшов з села в супроводі ворогів.
Далі події розвивалися майже як в історії з Іваном Сусаниным. Старий довго водив ворогів по лісі, причому водив колами – тягнув час, щоб його син встиг попередити наших. Тільки до ранку провідник вивів фашистів до Малкинским висот, де їх зустрів вогонь радянських кулеметів.
В результаті подвигу Кузьмича частина німців виявилася вбита, частина потрапила в полон і ще кілька фашистів замерзли в лісі під час нічного походу. Сам же старий загинув практично відразу – як тільки пролунали черги наших кулеметів і німці зрозуміли, що провідник їх обдурив, його застрелили.
Ілюстрація до розповіді про подвиг Матвія Кузьміна.
Про подвиг «нового Івана Сусаніна» в роки війни дізнався знаменитий письменник і военкор Борис Польовий. Він написав про нього матеріал у газету «Правда», а пізніше – і цілий розповідь під назвою «Останній день Матвія Кузьміна». Щоправда, як запевняють нащадки героя, деякі деталі письменник у своєму творі змінив. Наприклад, Василь в оповіданні Польового – не дорослий син старого, а 11-річний онук.
Цікаво, що звання героя Матвій Кузьмін удостоївся лише в 1965 році, через 23 роки після своєї загибелі. Він вважається наймолодшим героєм Радянського Союзу. Зараз його тіло покоїться на братському кладовищі в Великих Луках, а на тому місці, де він зустрів свою смерть, можна побачити невеликий пам’ятник.
Нащадки героя біля пам’ятника. /Фото: odnarodyna.org
Син героя Василь з родиною. /Фото:kakprosto.ru
У Кузьміна залишилося багато нащадків, адже він був двічі одружений і мав вісім дітей. Онуки і правнуки старого часто приїжджають до меморіалу, щоб вшанувати пам’ять великого предка.
Якщо в радянські роки школярі читали розповідь про Сусаніні XX століття на уроках літератури, то в наші дні мало хто знає про цей подвиг. А між тим у Москві пам’ятник Матвію Кузьміну можна побачити на платформі станції метро «Партизанська» – фігура бородатого старого, виконана його тезкою, скульптором Матвієм Манізером, символізує народне опір в роки війни.
Пам’ятник Кузьміну на станції метро «Партизанська».
Героєм Радянського Союзу Матвія Кузьміна визнали тільки в 1965 році.
Ще кілька послідовників Сусаніна
Крім подвигу Матвія Кузьміна, в історії Великої Вітчизняної війни зафіксовані ще кілька схожих прикладів героїзму.
Наприклад, в тому ж лютому 1942-го мешканець однієї з підмосковних сіл Іван Іванов завів фашистів в глухий ліс, у результаті чого більша частина ворожого підрозділу замерзла на смерть.
У Псковській області були відомі ще два схожих випадки – місцевий житель Михайло Семенов після довгого водіння фашистів по лісах привів їх на мінне поле, і точно так само вчинив у районі так званих Бєльських лісів інший сільський житель, Савелій Косинців.
А в 1943 році у Воронезькій області ще один герой, Яків Доровських, направив фашистів, відступаючих по лісах з важкими знаряддями, під удар радянської авіації. Причому при цьому Яків не загинув: коли у ворогів почалася паніка, в ході плутанини йому вдалося втекти.
Не менш великий подвиг здійснили в роки війни девицкие орлята – асстрелянные фашистами піонери-герої, про яких нам не розповідали в школі.
Thanks!
Our editors are notified.