На початку лютого 1952 року протягом тижня в Москві йшов судовий процес. Звинувачувалися школярі, які організували альтернативний літературний гурток. Щоправда, за півроку існування колективу його цілі змінилися. Однак останні місяці діяльності школярі та студенти перших курсів перебували під пильним наглядом «наружки». З 16 осіб трьох засудили до розстрілу, ще трьох – до 10 років таборів. Решті десяти дали по 25 років.
Літературний гурток
Сусанна Печуро. / Фото: www.hro.org
Вони були просто школярами. Свято вірили в світле майбутнє, багато читали, раділи відкриттю дитячої бібліотеки. Однієї з школярок-старшокласниць була Сусанна Печуро. Вона згадувала, як кожна хороша книга передавалася фактично з рук в руки. Правда, потім бібліотекарі цю практику стали припиняти, щоб книга могла потрапити до дітей з інших шкіл району.
Після занять багато школярі поспішали під Палац піонерів. Одні займалися танцями, інші вокалом, а треті поспішали в літературний гурток. Там читали і обговорювали книги, самі пробували написати щось вартісне.
Для любителів літератури гурток фактично став другим домом. Навіть після закінчення школи деякі підлітки продовжували приходити на заняття, приносили своїм вірші, обговорювали творчість відомих літераторів.
Вони були простими школярами, сиділи за партами, робили уроки. І мріяли про світле завтра. / Фото: www.radionetplus.ru
Існувала певна програма, а все, що хотіли діти обговорити крім того, потрібно було домовлятися заздалегідь. Спірні твори відразу відхилялися. Однак всі розуміли ситуацію і відкритих конфліктів не траплялося.
Трохи пізніше відбувся суперечка керівника з учасниками з-за безневинного, загалом-то вірші випускниці школи про майбутнє. Педагог не зрозуміла сум’яття дівчини, пояснивши, що у радянської людини майбутнє може бути тільки світлим.
Борис Слуцький виявився з педагогом не згоден, його думка про вірші було набагато менш категоричним, ніж у вчителя. Не знайшовши розуміння, Борис заявив про свій вихід з гуртка. За ним слідом потягнулися й інші учасники. Незабаром альтернативний гурток був організований будинку у Бориса.
Підпільна організація
Борис Слуцький. / Фото: www.bogatov.info
Вдома у Бориса була величезна, абсолютно приголомшлива бібліотека. Тут мирно співіснували твори класиків російської літератури з численними томами творів Володимира Ілліча Леніна. При цьому видання Володимира Леніна були в ранніх редакціях.
Допитливі молоді люди стали вивчати твори Володимира Ілліча, потім порівнювали їх з думками товариша Сталіна. І раптом виявилося, що багато ідеї, озвучені Володимиром Ульяновим, вже давно свідомо втратили первісний зміст.
Владилен Фурман. / Фото: www.bessmertnybarak.ru
З часом довгі бесіди про літературу перейшли в діалоги про життя, про політичний устрій країни. Першим про свій намір боротися за ідеали Леніна заявив Борис Слуцький. Багато членів літературного гуртка підтримали Бориса, першим став поруч з одним Владилен Фурман, пізніше до них приєдналася Сусанна Печуро.
Створення організації «Союз боротьби за справу революції» в серпні 1950 року було абсолютно спонтанним. В учасників не було жодного плану, було лише бажання зробити життя краще, влаштувавши її за принципами справедливості, як і заповідав Ленін.
Молоді люди і підлітки брали приклад з революціонерів-конспіраторів: придумували собі псевдоніми, обзавелися гектографом, на якому стали друкувати листівки, які потім розповсюджували серед молоді. В організації з’являлися все нові члени. Прийшов до колишніх членів літературного гуртка Євген Гуревич.
Євген Гуревич. / Фото: www.bessmertnybarak.ru
Правда, він швидко вийшов з організації, не знайшовши порозуміння з іншими учасниками в питанні методів боротьби. Євген Гуревич вважав справедливим проведення невеликих терористичних акцій, Слуцький і Фурман подібних поглядів не поділяли.
Злочин і покарання
Сусанна Печуро отримала 25 років таборів. / Фото: www.scisne.net
Останні місяці існування організації всі її члени перебували під спостереженням. Втім, «спостерігачі» навіть не думали ховатися. Молоді люди вважали: донос на колишніх вихованців написала керівник літературного гуртка.
Як би там не було, в січні 1951 року почалися арешти молоді та підлітків. До них приходили вночі, шукали заборонену літературу, вилучали книги. Молодих людей тут же відвезли в тюрму.
Слідство по справі тривало цілий рік. Ніхто і уявити собі не міг, що вирок суду буде настільки жорстоким. Вчорашніх студентів і школярів звинувачували у створенні терористичної організації, метою якої було повалення і навіть усунення керівництва СРСР. Однак навіть тодішній міністр МДБ Абакумов рекомендував учасників організації відшмагати і покарати не надто суворо.
Міністр МДБ В. С. Абакумов. / Фото: www.specnaz.ru
Але почалася чистка кадрів все змінила. Абакумова звинуватили в потуранні членам молодіжної троцькістської організації. Сам Абакумов навіть під арештом відмовлявся визнавати провину школярів, обґрунтовано вважаючи, що далі розмов у цих дітей-підпільників справа не йшла.
Майя Улановская отримала 25 років таборів. / Фото: www.wikimedia.org
Але суд розглядав цю справу з усією строгістю. В результаті Борис Слуцький, Євген Гуревич і Владилен Фурман були засуджені до розстрілу, як організатори.
Троє учасниць мали зовсім опосередковане відношення до «Союзу», вони всього лише перебували у родинному зв’язку з учасниками і не займалися ніякої підпільної діяльність. Але при цьому Галина Смирнова, Тамара Рабинович і Ніна Уфлянд були засуджені до 10 років. Решта 10 осіб отримали по 25 років таборів.
У 1956 році справу було переглянуто, вижив учасникам знизили терміни і звільнили за амністією. У 1986 році постраждалі були реабілітовані.
У 1936-1937 роках каток сталінських репресій безжально знищив кращих представників радянської астрономії. Важко собі уявити, що спостереження за небесними світилами могло якимось чином вплинути на державне пристрій або ідеологію Радянського Союзу. Тим не менш, у справі, що отримав неофіційну назву «Пулковське» вчених розстрілювали, висилали в табори, позбавляли майна та прав. Так чому ж завадила наука керівництву молодого радянського держави?
Thanks!
Our editors are notified.