За що Валентина Гризодубова отримала зірку Героя СРСР, а потім ледь не потрапила під трибунал

Людина-легенда, знаменита жінка-авіатор – Валентина Степанівна Гризодубова. На її рахунку кілька світових рекордів, десятки підготовлених льотчиків, командування полком (і не жіночим, а чоловічим). Закохана в небо, віддана своїй справі всією душею, вона прожила яскраве та насичене подіями та звершеннями життя. Вона все встигла і все змогла. Крім одного – генералом, як мріялося (щоб довести – жінки теж можуть), вона так і не стала. Безкомпромісна, пряма і смілива – таких «далеко» по кар’єрних сходах не пускають.

Де народилася, ким виховувалася і де навчалася російська «Ханна Райч»?

Маленька Валя Гризодубова зі своїм батьком Степаном Васильовичем./Фото: cdni.rt.com

Валентина Степанівна народилася в Харкові в 1910 році. Її батько – талановитий авіатор-самоучка Степан Васильович Гризодубов, який побудував чотири моделі літака. З метою довести надійність останньої, з собою в політ Степан Васильович бере двухгодовалую дочку Валю. Це був великий ризик, але, на щастя, політ закінчився успішно.

Підростаюча дочка дуже часто проводила час з батьком, її лексичний запас з раннього дитинства був збагачений термінами – «консоль», «шасі», «мотор», «фюзеляж». Надія Андріївна, мама Гризодубової, делікатно намагалася скорегувати ситуацію: дівчинка ж, може все-таки їй треба було б розвинутися в гуманітарній сфері. І була почута. Дочка успішно закінчила загальноосвітню та музичну школу (клас фортепіано) і вступила в технологічний інститут та музучилищі. А незабаром, як талановитий і перспективний музикант, була зарахована в консерваторію.

Паралельно з цим Валентина записалася в аероклуб (брали туди тільки хлопців, але вона свого домоглася), річний курс якого пройшла за три місяці. Інститут вона так і не закінчила – зрозуміла, що у неї інше покликання. Тульська льотно-спортивна школа, Пензенська школа льотчиків-інструкторів, заняття планерним спортом, а потім – три роки роботи льотчиком-інструктором в аероклубі Тули. У 1934 році вона вже інструктор в Тушинської льотній школі (під Москвою). Літає у складі агітаційної ескадрильї по всій країні: Закавказзі, Кабардино-Балкарія, Башкирія, Ферганська долина, Білорусія, Україна.

Рекордний переліт, форс-мажор і зірка Героя СРСР

Легендарні радянські льотчики (зліва направо) Марина Раскова, Поліна Осипенко і Валентина Гризодубова./Фото: phototass4.cdnvideo.ru

20-30-ті роки XX століття – час рекордів в авіації і дослідженні можливостей в цій області. У 1927 році Чарльзом Ліндбергом здійснений перший в історії трансатлантичний переліт. Його досягнення в 1928 році повторить американська льотчиця Амелія Ерхарт. Для підтвердження переваги соціалістичного ладу над капіталістичним терміново були потрібні радянські рекордсмени від авіації. І, звичайно ж, Валентина Гризодубова не залишилася осторонь. За один тільки 1937 рік вона ставить відразу п’ять світових рекордів (за що нагороджена орденом Червоної Зірки), залишивши далеко позаду досягнення американських льотчиць – Анети Джинсон, Моури, Маргарити Теннер.

Дізнавшись про перельоті француженки Дюпейрон (4360 км), Гризодубова вирішила для себе, що пролетить більше. У 1937 році радянські льотчики – Валерій Чкалов, Георгій Байдуков і Олександр Бєляков летять без посадки за маршрутом «СРСР – США», після чого замислюється безпосадочний переліт з Москви на Далекий Схід, вчинити який повинні не тільки чоловічий, але й жіночий екіпажі. Робота на межі можливостей і з ризиком для життя – ось що стоїть за такими героїчними експериментами. Але саме це й було по душі Валентині Степанівні.

24 вересня 1938 року екіпаж Гризодубової вилетів з Москви. Штурманом у ньому була Марина Раскова, а другим пілотом – Поліна Осипенко – обидві вони були на той момент не менш відомими летчицами та рекордсменками, ніж їх командир.

Проте в очікуваний час їх літак на далекосхідному аеродромі так і не з’явився. В ході пошукової операції із-за неузгодженості дій гинуть екіпажі двох літаків. Коли льотчиць, нарешті, виявили, з’ясувалося, що політ не вдався з самого початку. З-за сильної хмарності довелося змінити висоту польоту (7450 метрів – рекордна для того часу висота!) і довго летіти наосліп. Почалося обмерзання машини, погано стала працювати апаратура. А тут ще новий інженер забув дати їм коди, тому після Уралу зв’язок з землею перервався.

Щоб орієнтуватися по зірках, штурман Раскова відкрила астролюк, і у неї видуло польотну карту. Її кабіна заморозилась, відмовило обладнання. Гризодубової довелося вести літак по магнітному компасу. В районі Охотського моря хмари розійшлися, командир екіпажу розвернула літак в бік аеродрому Комсомольську-на-Амурі. Але вони до неї не дотягнули, посадили літак «на черево» в тайзі поблизу річки Амгунь. При цьому літак майже не постраждав, лише трохи погнулися лопаті машини. Залишатися під час посадки в заскленій кабіні штурмана було небезпечно, тому Гризодубова наказала їй стрибати з парашутом. Раскова десять діб бродила по тайзі, перш ніж вийшла до місця посадки літака. Всупереч складним обставинам, рекорд дальності був встановлений, а учасниць перельоту нагородили в Кремлі зіркою Героя.

Призначення командиром авіаполку і досягнення на фронті «грізною фрау»

Полковник Гризодубова мала сім орденів (в тому числі була нагороджена орденом Вітчизняної війни 1 ступеня) та шість медалей./Фото: avatars.mds.yandex.net

У 1939 році Гризодубову призначають начальником управління міжнародних лініях аерофлоту. З цими ж льотчиками і на цих літаках вона здійснює перший бойовий виліт у 1941 році як командир корабля групи особливого призначення, а їх бойове завдання – викидання десанту в глибокий тил противника.

У 1942 році вона стає командиром 101 (спочатку транспортного, а потім – нічного бомбардувального) полку. Вона береться за справу з властивою їй хваткою і грунтовністю.

В ході операції під назвою «Рейкова війна» льотчики повинні допомогти партизанам, які перебувають на окупованій території Білорусії і України, зірвати перекидання німецьких військ, руйнуючи залізні й автомобільні дороги, станції і мости. Від цього залежав вихід ключового битви Великої Вітчизняної війни – битви на Курській дузі.

Льотчики Гризодубової виконували небезпечну і складну роботу. Потрібно було перетнути лінію фронту на завантаженому під зав’язку літаку, подолати зенітне загородження і вогонь німецьких винищувачів, а потім посадити великий і важкий транспортник на мало придатну для цього майданчик (в полі, на лісову галявину, на замерзле озеро), злетіти з неї, щоб повернутися назад, а потім знову перетнути лінію фронту. Літаки залишалися в розташуванні партизанських частин на «днювання», з тим, щоб вночі ще пробомбить ворожі позиції. Спільна діяльність полку № 101 і партизан була настільки успішною, що за голову Гризодубової німецьке командування призначило велику винагороду.

Фатальний конфлікт і нездійснена мрія легендарної льотчиці

Олександр Голованов – головний маршал авіації (19 серпня 1944), командувач Авіацією дальньої дії СРСР (1942-1944), командувач 18-ї повітряної армії (1944-1946), командувач Дальньої авіації СРСР (1946-1948)./Фото: waralbum.ru

Стати першою жінкою-генералом, командиром чоловічого полку – ось до чого прагнула Валентина Степанівна. Вона була впевнена у своїх силах і можливостях. Але все було не так просто. Все, що їй вдалося добитися, це призначення командиром чоловічого транспортного полку, якому було доручено доставка боєприпасів і продовольства в партизанські загони, вивіз звідти хворих і поранених.

У 1944 році у полковника Гризодубової відбувається конфлікт з командувачем дивізією авіаційних військ – генералом Олександром Головановим. Вона написала рапорт на ім’я Сталіна про те, що незважаючи на всі її особисті досягнення і заслуги полку, яким вона керує, Голованов не дає їй просунутися по службі і не присвоює полку звання гвардійського.

Головнокомандувач доручає розібратися в ситуації Маленкову. Голованов переконує його в тому, що Гризодубова не такий вже хороший командир, в полку, нібито, є багато проблем. У своїх мемуарах Голованов стверджує, що Маленков викликав Гризодубову «на килим», погрожував їй виключенням з партії і трибуналом. Можливо, Валентині Степанівні дійсно були висловлені якісь претензії, але ось виключення з партії і трибунал їй навряд чи погрожували. Мрію стати генералом вона так і не втілила в життя – її зняли з посади командира полку.

Як склалася доля улюбленої льотчиці товариша Сталіна після війни

Гризодубова прожила насичене яскравими подіями життя і застала всі три епохи російської історії ХХ століття: народилася в Російській імперії, виріс в СРСР, а останні дні доживала в РФ./Фото: static.life.ru

Після війни Валентина Степанівна Гризодубова кілька років була заступником начальника НДІ № 17. В цей час знаменита льотчиця дуже багатьох врятувала від репресій, несправедливих рішень і самодурства. В її паперах зберігається зошит, в якій записані імена чотирьох тисяч людей, в житті яких вона зіграла роль заступниці. На конвертах своїх листів люди писали: «Кремль. Сталіну і Гризодубової». У другій половині 60-х вона була керівником льотно-випробувального центру. Пізніше вона знову повернулася в рідне НДІ.

У 1986 році Гризодубова була нагороджена зіркою Героя соцпраці. Приватне життя знаменитої льотчиці склалася не так вдало, як професійна: з чоловіком – льотчиком-випробувачем Віктором Соколовим, вони розлучилися. Він дуже любив Валентину, але не витримав нескінченних докорів її матері, яка вважала, що він робить недостатньо, щоб бути гідним її дочки. Їхній єдиний син помер у віці 50 років. Сама Валентина Степанівна, до самого кінця мала активну життєву позицію та трудившаяся на благо своєї Вітчизни, померла в 1993 році.

А деякі імениті і легендарні льотчики були інвалідами. Але навіть це не завадило їм здійснити свою мрію.