Кадр з фільму *Мені двадцять років*, 1962-1964 | Фото: daily.afisha.ru
4 жовтня виповнюється 94 роки з дня народження Марлена Хуциєва – легендарного режисера, який пішов з життя 19 березня 2019 р. Його називали ключовою фігурою в кінематографі 1960-х рр., а його фільм «Мені двадцять років» («Застава Ілліча») – візитною карткою молоді 1960-х рр. і однією з головних кіноробіт періоду відлиги, яка передала її атмосферу. Чому Хрущов назвав цей фільм ідеологічно шкідливим і не випускав його на екрани – далі в огляді.
Режисер Марлен Хуцієв | Фото: museikino.ru
До того моменту, коли Марлен Хуцієв приступив до зйомок нового фільму, він уже був знаменитим режисером, відомий за фільмами «Весна на Зарічній вулиці» та «Два Федора». Спочатку фільм називався «Застава Ілліча» – це була назва однієї з московських площ. Але на момент початку зйомок такої площі вже не існувало – в 1955 р. вона була включена до складу площі Ілліча, а в наш час їй повернули історичну назву – Рогожская Застава.
Михайло Свєтлов, Андрій Вознесенський, Белла Ахмадуліна та Євген Євтушенко (зліва направо) у фільмі | Фото: kino-teatr.ru
Сам Хуцієв називав свій фільм «картиною надії» – період відлиги дійсно був пов’язаний для багатьох з очікуванням змін, з великими надіями і творчим підйомом. Це був час поетів-шістдесятників, і режисер не міг не задіяти їх у своєму фільмі – це і створювало неповторну атмосферу. Глядачі були впевнені в тому, що сцена в Політехнічному музеї за участю Белли Ахмадуліної, Андрія Вознесенського і Євгена Євтушенка – справжній поетичний вечір, хоча насправді він був постановочним. Але при цьому поети дійсно виступали на сцені перед глядачами, хоча вечір був спеціально організований для зйомок фільму. Поєднання ігрового кінематографа з документальним стало однією зі знахідок Марлена Хуциєва.
Белла Ахмадуліна у фільмі *Мені двадцять років*, 1962-1964 | Фото: kino-teatr.ru
Геннадій Шпаліков і Марлен Хуцієв на зйомках фільму | Фото: museikino.ru
Один з поетів-шістдесятників брав участь у створенні фільму: після того, як Фелікс Міронер відмовився продовжувати роботу над сценарієм разом з Хуциевым, його змінив ровесник героїв фільму – початківець драматург, поет, студент сценарного факультету Вдіку Геннадій Шпаліков. Саме завдяки йому в сценарії з’явилися живі діалоги, передають справжні почуття молоді 1960-х рр ..
Валентин Попов, Микола Губенко і Станіслав Любшин у фільмі *Мені двадцять років*, 1962-1964 | Фото: museikino.ru
Валентин Попов у фільмі *Мені двадцять років*, 1962-1964 | Фото: kino-teatr.ru
У центрі сюжету – історія про трьох молодих друзів, розмірковують про своєму подальшому шляху. Хуцієв ризикував не тільки тоді, коли довірив роботу над сценарієм студенту Шпаликову, але і коли запросив на головні ролі нікому не відомих молодих акторів. І якщо у Станіслава Любшина і Миколи Губенко надалі кінокар’єра склалася успішно, то для Валентина Попова ця роль стала єдиною – після цього він зайнявся режисерською діяльністю, але не досяг у цій справі помітних результатів. В 55 років Попов передчасно пішов з життя.
Валентин Попов у фільмі *Мені двадцять років*, 1962-1964 | Фото: kino-teatr.ru
Маріанна Вертинська в ролі Ані | Фото: museikino.ru
Головну жіночу роль у фільмі виконала Маріанна Вертинська – дочка знаменитого артиста Олександра Вертинського, старша сестра актриси Анастасії Вертинській. На той момент Маріанна була студенткою театрального училища ім. Б. Щукіна і встигла знятися в одному фільмі. Хуцієв довгий час не міг знайти героїню, терміни горіли, і в останній момент він затвердив Вертинську. І не пошкодував про це – її роботу режисер пізніше назвав «попаданням в яблучко».
Маріанна Вертинська в ролі Ані | Фото: kino-teatr.ru
Ще до зйомок у фільмі Маріанна Вертинська познайомилася з Андроном Кончаловським і Андрієм Тарковським, з якими заприятелювала. Тарковський навіть пропонував їй роль у своєму фільмі «Іванове дитинство», але заради зйомок у Хуциєва вона відмовилася. «Тоді Марлен Мартинович був уже величина, а Тарковський ще нічого не зняв, крім «Ковзанки і скрипки». Тоді всі говорили, що «Застава Ілліча» буде явищем. Сценарій написаний Геною Шпаликовым, пісеньки якого всі співали тоді під гітару. Я, як галченя, дивилася на все. Закінчувалися зйомки, і ми їхали в Будинок літераторів чи СОТ, на дачу до Андрону, ходили на пляж, читали. Вперше Андрон дістав вірші Мандельштама, «Доктора Живаго». Все це вголос читали. Ми дружили, любили, були романи. Дуже цікавий був час… Було відчуття, що всі дуже талановиті… Ефроса якось запитали, чи подобається йому одна артистка. Він відповів: «Так, нормальна». На питання «а чого ж ви її не знімаєте?» він відповів: «Не прикуриваю. Не запалює». А ми всі один від одного прикуривали», – згадувала актриса.
Андрон Кончаловський (праворуч) у фільмі *Мені двадцять років*, 1962-1964 | Фото: kino-teatr.ru
Андрій Тарковський (ліворуч) у фільмі *Мені двадцять років*, 1962-1964 | Фото: museikino.ru
Цікаво те, що в сцені святкування дня народження головної героїні взяли участь її друзі, з якими вони дійсно в цей період часто збиралися на творчих вечірках, – Андрон Кончаловський, Андрій Тарковський і Павло Фінн.
Світлана Світлична у фільмі *Мені двадцять років*, 1962-1964 | Фото: kino-teatr.ru
Одну з епізодичних ролей у фільмі виконала юна Світлана Світлична, що з’явилася на сцені молодіжної вечірки. Це були її перші кроки в кіно, і роботу з Хуциевым вона оцінювала як велику честь для себе. Пізніше актриса ділилася враженнями: «Впевнена, що наші нащадки будуть судити про нас фільми Марлена Хуциєва. У своїй серйозності він романтик, довірливий, як дитина. «Застава Ілліча» – наша історія без прикрас… Мені досі приємно, що він розглянув в імпозантній дівиці справжню душу. Єдине, що мене переповнювало, так це занепокоєння з приводу того, чи зможу я відповідати тому, що задумав режисер».
Кадр з фільму *Мені двадцять років*, 1962-1964 | Фото: kino-teatr.ru
Фільм повинен був вийти на екрани в 1962 р., але його зняли з показу з-за жорсткої критики на найвищому рівні. Микита Хрущов заявив: «Навіть найбільш позитивні з персонажів фільму – троє робочих хлопців – не є уособленням нашої чудової молоді. Вони показані так, що не знають, як їм жити і до чого прагнути». Один з видатних кінорежисерів того часу написав донос про те, що це «шкідливий кіно». Ідеологічно шкідливим його вважав і сам Хрущов: «Три хлопця і дівчина вештаються по місту і нічого не роблять».
Кадр з фільму. Випускний бал на Червоній площі | Фото: mk.ru
Кадр з фільму *Мені двадцять років*, 1962-1964 | Фото: kino-teatr.ru
В результаті довелося внести у фільм значні зміни, вирізати кілька епізодів, перезняти і переозвучити деякі сцени, а випуск картини відклали на невизначений час. Назву замінили на «Мені двадцять років», і в такому вигляді фільм вийшов на екрани через 3 роки. Тільки в 1988 р. показали перший відновлений варіант картини.
Валентин Попов, Микола Губенко і Станіслав Любшин у фільмі *Мені двадцять років*, 1962-1964 | Фото: kino-teatr.ru
Кадр з фільму *Мені двадцять років*, 1962-1964 | Фото: kino-teatr.ru
Сьогодні фільм «Мені двадцять років» називають одним з головних документів епохи відлиги і шістдесятників, найбільш яскраво відтворюють колорит того часу. Багато в чому це була заслуга не тільки Марлена Хуциєва, але і його молодого помічника: Непередбачуваний Геннадій Шпаліков.
Thanks!
Our editors are notified.