За які заслуги внучатий племінник Наполеона і отримав орден з рук Миколи II

Французький принц Луї Наполеон, син Наполеона Жозефа і Клотільди Савойської, служив (і дослужився до генерала) в Росії – в країні, з якої дядько його батька Наполеон I воював в 1812 році. Після загибелі в Африці Наполеона IV він став його наступником, але дуже скоро цей статус змінився іншим – статусом ізгоя. Побоюючись монархічних змов, парламент французької республіки видав указ про вигнання з країни претендентів на трон. Одним з поворотів подій, що послідували услід за цим, і став переїзд принца Луї Наполеона в Росію.

Як будував військову кар’єру і як опинився ізгоєм претендент на французький трон Луї Наполеон Бонапарт

Матильда Бонапарт, тітка Луї-Наполеона./Фото: i.pinimg.com

У 1875 році Наполеон Жозеф разом з дітьми повернувся у Францію. Луї почав навчання в одному з паризьких ліцеїв, влаштувавшись в будинку Матильди Бонапарт, його тітки. Вона блищала у світлі красою та багатством, розкішно жила на гроші свого колишнього чоловіка (мега багатого Анатолія Демидова з родини власників уральських заводів) і містила самий модний салон в Парижі, в якому збиралися кращі представники мистецтва і літератури.

Луї успішно осягає під крилом тітки принади життя, поступово перетворюючись у світського гульвісу. Жозеф Наполеон, якого називали Червоним принцом з-за його чи не соціалістичних поглядів, отримує свого сина з цієї богемної обстановки і відправляє служити в республіканський полк піхоти. Молодий військовий служить сумлінно, рівне.

Через два роки загинув в Африці прямий спадкоємець трону по лінії Бонапартов Луї Ежен. Наступником в порядку черговості повинен був стати сам Жозеф Наполеон, але з-за його політичних поглядів Наполеон IV позбавляє його такої можливості, призначивши в письмовому розпорядженні, написаному перед від’їздом в Африку, спадкоємцем трону сина Червоного принца – Віктора. Змиритися з цим сам принц Наполеон Жозеф не міг, він все життя на цьому ґрунті був у сварці зі своїм сином Віктором, а наступником права престолонаслідування призначив Луї Наполеона.

Принц Наполеон Жозеф, батько Людовика Йосиповича Бонапарта. Іполит Фландрин, «Портрет Принца Наполеона», 1860 рік./Фото: avatars.mds.yandex.net

Але до цього моменту сильно змінилася ситуація в країні: мало того, що загинув прямий нащадок Наполеона I, так ще і в Єлисейському палаці на зміну монархісту маршалові Мак-Магону прийшов республіканець президент Жюль Греві. Монархічні нащадки трьох гілок – Бурбонів, Орлеанов і Бонапартов відповідно до знову виданим законом про сім’ї, які мають претензії на трон, були вигнані з Франції (у республіці боялися реставрації монархії). Не став винятком і принц Луї.

Він поїхав в Північну Італію до своєї матері. Вона пішла за чоловіком, коли його відправили у вигнання, але у Францію з них не повернулася (вона не могла звикнути до звичаїв тюїльрійський двору і завжди відчувала себе самотньою) оселилася на Батьківщині в замку Монкалиери. Після розлучення з Наполеоном Жозефом вона вже багато років була черницею в домініканському ордені і допомагала знедоленим. Незабаром над принцом взяв опіку його дядько король Італії Умберто I. Луї наполеон служив в уланському полку. У 1890 році він їде в Росію, і його зараховано на службу в нижегородський драгунський полк.

Що змусило французького принца відправитися саме в Росію для проходження служби в Нижегородському драгунскому полку

До початку XX століття Людовик Йосипович Бонапарт входив у найближче оточення російського імператора Миколи II./Фото: avatars.mds.yandex.net

Що стало причиною переїзду принца Луї саме в Росію, достовірно не відомо. Можливо він переїхав туди з причини, що доводився російському імператору Олександру III родичем (хоча і дальнім): бабуся принца Луї, королева Катерина Вюртембергская, доводилася двоюрідною сестрою двох імператорів – Олександра I і Миколи I, так як була дочкою принца Фрідріха – рідного брата Марії Федорівни, матері обох російських імператорів.

В Нижній Новгород Людовика відправили, щоб уникнути претензій з боку французьких республіканських властей: імператор підтримує одного з представників монархічного сімейства, а це могли розцінити як втручання у внутрішні справи республіки. У 1891 році після смерті батька Луї став спадкоємцем майна і отримав права престолонаслідування. Однак до влади він не рвався, а спадок поділив по совісті зі своїм братом Віктором.

У 1895 році Людовік-Наполеон прийняв командування драгунським полком, а в 1897 вже став командиром лейб-гвардійського уланського полку. До початку XX століття Луї Бонапарт входив у найближче оточення російського імператора Миколи II. У 1900 році йому був наданий чин генерал-майора, а в 1903 йому вручений орден Андрія Первозванного.

Заслуги Людовика Йосиповича – командира 1-ї Кавказької кавалерійської дивізії

Кавказ, Військово-Грузинська дорога, 1902 рік./Фото: img-fotki.yandex.ru

У 1902 Луї Наполеон був направлений служити на Кавказ, де прийняв командування прославленої кавалерійською дивізією. Він був з тих командирів, що не ховаються за спинами підлеглих під час бойових дій.

У 1905 році країну лихоманило революційними настроями. Людовик Йосипович Наполеон усмирял бунтівників в Чечні і Дагестані, а в кінці 1905 року жорстко придушив заворушення в грузинському місті Кутаїсі, за що йому було присвоєно чин генерал-лейтенанта. Незабаром він був призначений генерал-губернатором Єревана. Але пробув на цій посаді не довго.

З-за чого генерал-лейтенант Бонапарт подав у відставку і змушений був залишити Росію

Замок Пранжен, де провів свої останні дні Луї-Наполеон./Фото: media-cdn.sygictraveldata.com

Але відносини Луї-Наполеона з намісником царя на Кавказі Воронцовим-Дашковым не склалися. Той бачив у ньому конкурента і, як людина більш досвідчений у справах такого роду, доклав усіх зусиль, щоб «вижити» француза з регіону.

Крім того, Луї-Наполеона потрібно було залагодити справи зі спадщиною, що залишилася йому після смерті принцеси Матильди в 1904 році. В кінці 1906 року Людовик Йосипович Наполеон подає у відставку і їде в Європу.

У 1914 році генерал знову на службі в російській армії, але вже в генеральному штабі в Італії (оскільки вона прийняла сторону Антанти), де очолював представництво імператора. Після 1917 принц Луї жив у Швейцарії (врятувався втечею з отступавшей армією Врангеля), багато подорожував. В 1926 році після смерті брата Віктора усиновив його дітей (своїх дітей у Луї не було). У 1932 році він помер, трохи не доживши до свого сімдесятиріччя.

А адже дуже багато європейці прагнули потрапити на службу в російську армію.