Навіщо Коломойський лякає Америку розворотом України до Росії

Український олігарх Ігор Коломойський, якого вважають тіньовим главою України, заявив: Києву треба покращувати відносини з Москвою. Він вважає, що США змушують його країну воювати з Росією, при цьому не даючи Україні на це грошей. Олігарх вже робив такі заяви. Але зараз вони прозвучали в інтерв’ю The New York Times. Сигнал, посланий американській публіці, зрозумілий. Але варто реагувати Росії?

Ігор Коломойський знову звинуватив сша в тому, що вони змушують Україну воювати з Росією, при цьому навіть не фінансуючи її:

«Сполучені Штати просто використовують Україну, щоб спробувати послабити РФ. Війна проти Росії – війна до останнього українця… Вони в будь-якому випадку сильніше. Ми повинні покращувати наші відносини. Люди хочуть миру, доброго життя, вони не хочуть воювати. А ви, Америка, змушуєте нас воювати і навіть не даєте нам грошей на це…

Російське фінансування може замінити кредити МВФ. Ми візьмемо 100 млрд доларів у росіян. Я думаю, що вони б із задоволенням дали нам їх сьогодні. Який найшвидший спосіб вирішити проблеми і відновити стосунки? Тільки гроші…

Відновлення зв’язків з Росією необхідно для економічного виживання. А травма війни пройде. Дайте п’ять, десять років – і про кров забудуть…».

Одкровення Коломойського стали частиною статті в американській газеті під назвою «Український мільярдер бився з Росією. Тепер він готовий прийняти її». Більш того, на самому початку статті The New York Times так резюмує позицію олігарха:

«Пан Коломойський, якого багато хто вважають найвпливовішою фігурою на Україні поза уряду – з урахуванням його ролі покровителя нещодавно обраного президента Володимира Зеленського – разючим чином змінив свою думку: за його словами, Україні настав час відмовитися від Заходу і знову обернутися в бік Росії».

Зрозуміло, що зараз, коли в Штатах почалася процедура імпічменту щодо президента Трампа, американців Україна цікавить не як поле боротьби з Росією (звичайного американця вона і раніше в такій якості не цікавила), а як «та країна, з-за розмови з президентом якої зараз намагаються усунути від влади президента США». Природно, що The New York Times запитав Коломойського і про це.

Його відповідь особливо показовий, враховуючи, що і адміністрація Трампа, і його адвокат і неофіційний радник Джуліані непублічно вимагали від Зеленського дистанціюватися від олігарха, вважаючи його дуже токсичним. А зараз на слуханнях щодо імпічменту в Конгресі прізвище Коломойського часто згадують і демократи-конгресмени, і дають свідчення чиновники трамповской адміністрації. У цій же публікації The New York Times наводить свідчення деяких з них.

Наприклад, Джордж Кент, високопоставлений чиновник Держдепартаменту, розповів: він говорив Зеленському, що його готовність порвати з Коломойським, «людиною з такою поганою репутацією», стане лакмусовим папірцем для його незалежності. Тобто у Коломойського є приводи для того, щоб бути налаштованим проти Трампа – і, можливо, демократи вважали, що він допоможе їм втопити його.

Але хитрий олігарх не грає в такі ігри. Навпаки, каже, що треба допомогти президенту США розслідувати справи проти сім’ї Байдена:

«На місці Зеленського я би розслідував справи, про які просив Трамп».

Коли журналісти кажуть йому про те, що в цьому випадку Україна ризикує втратити двопартійну підтримку в США і опинитися під ще більшим ударом, якщо в 2020 році переможе демократ, Коломойський відповідає прямо:

«Якщо демократи надумають мудрувати з нами, ми сблизимся з Росією. Російські танки будуть стояти біля Кракова і Варшави. Ваш НАТО буде бруднити штанці і купувати памперси».

З публікації The New York Times видно грубуватий господар України, який лякає США тим, що поверне свою країну в орбіту Росії. І у такого способу може бути прикладної внутриамериканский сенс. Тобто його можна спробувати використовувати проти Трампа.

«Хто втратив Україну?» – буде кричати преса, звинувачуючи президента в тому, що він здав волелюбну країну, уповавшую на Америку, російською та особисто своєму другові Путіну. Подібні твердження і так вже звучать в американській пресі. Та й саме тиск Трампа на Зеленського, що стало приводом для імпічменту, пояснювалося не тільки бажанням отримати компромат на Байдена, але і прагненням догодити Путіну.

Проблема тільки в тому, що зіграти на темі «втрати України» дуже складно. Не стільки тому, що вона ще не втрачена, скільки з-за того, що переважній більшості американців вона абсолютно байдужа. Навіть якщо б Трамп і справді здав Україну Путіну в обмін на поліпшення відносин Росії і США, американці б не сильно засмутилися, а багато хто навіть і зраділи.

Але це американський аспект одкровень Коломойського, а у них є ще і українське, і російське вимір.

Коломойський хоче, щоб Захід злякався і завалив Україну грошима і посилив політичну підтримку. Але навіть дурень за п’ять послемайданных років зрозумів, що цього не буде. А Коломойський не дурний.

Він бачить, що Захід використовує Україну майже виключно в антиросійських цілях. Причому майже безкоштовно, граючи на прагненні української еліти відвести країну від Росії в сферу впливу Заходу. При цьому Захід (і Штати, і Європа) насправді розуміє, що стратегічно у нього дуже мало шансів виграти у битві з Росією за Україну, а тому і не збирається ні серйозно вкладатися в ненадійний актив, ні робити на нього занадто великі ставки. І це Коломойський теж прекрасно розуміє.

Тому він не соромиться говорити американцям правду. Він хоче, щоб вони розуміли, що на Україні давно розкусили їх «хитрий план» (як можна довше використати Україну для стримування Росії безкоштовно, щоб потім не було прикро, коли доведеться її «злити») і не збираються вічно бути пішаком у чужій грі. Надій на реальну євроінтеграцію і тим більше атлантизацию у Коломойського немає: казки про НАТО нехай вірять наївні русофоби.

Коломойський не русофоб і не русофіл. Він хоче, щоб Україна збереглася – і він був одним з її головних акціонерів і правителів. Але як повернути ситуацію в блаженні для олігархату нульові? Спробувати замиритися з Росією, пообіцявши їй нейтралітет України в обмін на відновлення економічних зв’язків. У цьому і полягає весь нехитрий план Коломойського.

Ні, він не збирається включати Україну в Євразійський союз і ОДКБ, але хоче повернути ті часи, коли Незалежна могла використовувати своє вигідне положення між РФ і ЄС. Проблема Коломойського, так і України в цілому, тільки в тому, що ці часи минули, а історія не повторюється двічі.

Україна могла балансувати між Європою і Росією лише якийсь час: до того моменту, коли Росія впритул приступила до реінтеграції пострадянського простору. Коли це почалося на рубежі нульових і десятих років, Києву потрібно було визначатися, куди він іде. Або він повертається до природного шляху як невід’ємна частина ” русского мира (нехай і зберігає на якийсь історичний відрізок часу політичну самостійність), або намагається змінити не просто геополітичну орієнтацію, але й цивілізаційну приналежність з російської на європейську.

Ризики другого шляху були величезними, але українська еліта в своєму активному більшості обрала цей шлях, спекулюючи на наївних надіях власного населення на «багату життя в Європі». До 2019 року і в еліти, і у народу настало розчарування в європейському виборі.

Але після трапилася в 2014 році з Україною катастрофи повернутися до домайданной ситуації неможливо.

У тому числі і тому, що в Росії ніхто не вірить і нинішньої української еліти як такої, і Ігорю Коломойському зокрема. Але точно так само і Коломойський не вірить Москві – він розуміє, як до нього ставляться. Однак це не означає, що Київ і Москва не можуть домовитися за нинішньої української влади. Можуть, але тільки на абсолютно чітких умовах.

Росія готова прийняти нейтральну Україну, навіть керовану олігархами, якщо вона не просто відмовиться від курсу на вступ до НАТО, але і стане по суті федеративної (що дозволить вирішити проблему широкої автономії Донбасу) і вступить в Євразійський союз. Тоді ті 100 мільярдів доларів, про які марить Коломойський, дійсно можуть бути спрямовані на відновлення зруйнованої і розкрадену промисловості України. Але тільки України, як частини Євразійського економічного союзу.

Якщо на такий поворот Коломойський і Зеленський не здатні, значить, він відбудеться без них або всупереч їм. Пізніше, ніж нам хотілося б, але все одно неминуче.