Навіщо Нетаньяху зеленська смуток

Прем’єр-міністр Ізраїлю Нетаньяху прибув на Україну з офіційним візитом. Більшість експертів стверджують, що візит мотивована двома моментами: в Ізраїлі відзначили, що Україна – єдина, крім самого Ізраїлю, держава в світі, де прем’єр і президент – євреї; у Нетаньяху 17 вересня вибори, а в Ізраїлі проживає багато вихідців з України

Думаю, що обидві названі причини візиту помилкові. Втім, навряд чи можна вважати істинними і цілі, названі самим Нетаньяху. Він, бачте, зібрався підписати угоду про зону вільної торгівлі, залагодити гуманітарні проблеми (бандерівців стали масово відмовляти у в’їзді в Ізраїль, а ті періодично відправляють назад євреїв, не пускаючи їх на Україну) і, до того ж, Зеленський його пару місяців тому запросив.

Почнемо з пояснень ізраїльського прем’єра. Не треба глибоко розбиратися в міжнародних відносинах, щоб розуміти, що факт запрошення — далеко не достатня підстава для візиту, причому настільки поспішного. Зеленський без року тиждень як президент, він ще не призначив свій уряд, запрошує в гості всіх, кого тільки може, але Нетаньяху — перший іноземний лідер, почтивший його своєю увагою.

Інші озвучені Нетаньяху приводи теж недостатні для того, щоб прем’єр Ізраїлю (одного з найважливіших гравців на Близькому Сході, так і на світовій арені в цілому) в момент, коли його країна знаходиться в складній внутрішньополітичній і зовнішньополітичній ситуації, раптом зривався і мчав на Україну. Угода про зону вільної торгівлі міг і посол підписати, а питання недопущення українців до Ізраїлю, а ізраїльтян на Україну формально врегульовано Декларацією про інтенсифікацію співробітництва, яку 12 липня підписали міністри внутрішніх справ двох країн.

Загалом, у Києві Нетаньяху явно нічого робити. Навіть квіти до пам’ятника в Бабиному Яру жертвам нацистських і бандерівських попередників нинішньої української влади Нетаньяху покладав під час свого минулого візиту на Україну, що відбувся двадцять років тому, в 1999 році.

До речі, той візит теж відбувся незадовго до ізраїльських виборів, які Нетаньяху тим не менш програв. Так що експертна версія про спробу таким чином заробити додаткові голоси також руйнується. Більш того, якщо у 1999 році візит на Україну ще міг позитивно вплинути на електоральні перспективи прем’єрської партії, то сьогодні це більш ніж сумнівно. В Ізраїлі дійсно живе багато колишніх громадян України, але бандерівців там, м’яко кажучи, не люблять. Та й сам Нетаньяху піариться за допомогою плакатів, на яких він зображений з Володимиром Путіним. Якби він робив в Ізраїлі ставку на патріотів України, такий піар зіграв би проти нього, оскільки вони патріоти України щодо Росії та її президента налаштовані вороже. Крім того, як вже було сказано, під час візиту не очікується якихось екстраординарних проривів у двосторонніх відносинах, так що в Ізраїлі на нього мало хто зверне увагу, а до виборів він і зовсім забудеться.

І два єврея на чолі України — не привід для візиту. Все одно один з них (Зеленський) хоче позбутися від другого (Гройсмана), а країною керує і зовсім третій (Коломойський). Ну а враховуючи, що українська влада зазвичай просять у закордонних колег, якби Нетаньяху хотів їх підтримати, він би їм не привіз зону вільної торгівлі (яку після підписання треба ще ратифікувати), а гроші і зброю (хоча б трохи).

Так що мета візиту, безсумнівно, інша. Ми не помилимося, якщо визначимо, що ця мета безпосередньо пов’язана з Росією і з ситуацією на Близькому Сході. Нагадаю, що Нетаньяху в минулому році їздив у гості до Володимира Путіна як на роботу, так і в цьому році побував вже двічі (до речі, напередодні квітневих виборів в Ізраїлі).

Нескладно здогадатися, що якби ізраїльський прем’єр вирішив пов’язану з Росією проблему, він припинив б навідатися до Москви. Але поки він вирішити її не може і аргументи свої вичерпав.

Що це за проблема, теж ясно. Москва активно задіяна у врегулюванні сирійського кризи. Вона не просто підтримує Дамаск в боротьбі з бунтівниками, ісламістами і західними інтервентами, але і змогла збити хоч і ситуативну, але досить міцну коаліцію у складі власне Росії, Сирії, Туреччини та Ірану, яка коаліція визначає на сьогодні розклад сил на Близькому Сході. При цьому Іран — давній ворог Ізраїлю, з Туреччиною відносини у єврейської держави надійно зіпсувалися після того, як у травні 2010 року ізраїльський спецназ атакував пошедшую на прорив блокади сектора Газа «Флотилію свободи». В ході зіткнення з екіпажем і пасажирами судна «Маві Мармара» вісім громадян Туреччини загинули і один пропав без вісті. Конфлікт із Сирією у Ізраїлю продовжується з тих пір, як в ході Шестиденної війни 1967 року були захоплені і в 1981 році анексовані Тель-Авівом Голанські висоти. Дамаск анексію не визнав. Не визнана вона і ООН.

Через зміни загального розкладу сил на Близькому Сході Ізраїль, прийняв активну участь у розпалюванні громадянської війни в Сирії і в підтримці банд ісламістів, терроризировавших цю країну, опинився перед перспективою військового конфлікту. У Сирії є всі підстави в найближчому майбутньому (після відновлення контролю над Идлибом і курдськими регіонами) спробувати повернути Голанські висоти, які Ізраїль використовував для вчинення актів агресії проти цієї країни.

За сім років громадянської війни сирійська армія придбала безцінний бойовий досвід, її підтримують проіранські угруповання, що базуються в Лівані. Дамаск отримав від Росії новітню бронетехніку, артсистемы і засоби ППО, а російські військові фахівці навчили сирійців роботі з цією технікою. У Сирії на постійній основі розміщені російська військово-морська і військово-повітряна база, що робить військовий розгром цієї країни неможливим у принципі. Тегеран готовий надати Дамаску всю можливу допомогу, а Туреччина стане дотримуватися нейтралітету. З урахуванням того, що дві останні ліванські війни (1982 і 2006 років) ізраїльська армія як мінімум не виграла, ситуація в цілому для Тель-Авіва гнітюча.

Ізраїльське керівництво розуміє, що вихід для нього полягає в залученні Росії в якості посередника. Але при цьому Ізраїль не бажає нічим поступатися, займаючи негнучку позицію і відмовляючись шукати компроміс (таким могло б стати добровільне повернення Сирії Голанських висот, притому, що Росія гарантувала б їх демілітаризацію). Москва ж готова домагатися від Дамаска і Тегерана згоди на світ на основі компромісу, але ніяк не на основі поступок Ізраїлю.

Переконавшись, що просто так схилити Москву на свою сторону не вдасться, Нетаньяху шукає нові аргументи. Він знає, що українська криза чутливий для Росії, і демонструє готовність до активних дій на цьому напрямку, з тим щоб зацікавити Москви.

Основна мета цього візиту полягає в тому, щоб скласти уявлення про здібності та можливості українських партнерів, зрозуміти, наскільки ефективним може бути взаємодія з ними.

Думаю, що Нетаньяху чекає глибоке розчарування.