Навіщо знадобилися один одному Зеленський і Лукашенко?

Намітився діалог між Москвою і Києвом, про яке стало відомо в останні дні, на думку ряду аналітиків, може стати відправною точкою і для нових білорусько-українських відносин. Президент Білорусії Олександр Лукашенко, який за останні роки неодноразово висловлювався за необхідність мирного врегулювання кризи на Донбасі, в черговий раз може отримати низку політичних вигод, які не тільки сприятимуть підвищенню її міжнародного статусу, але й дозволять йому вирішити деякі внутрішні питання. При цьому в Мінську чудово розуміють, що, якщо не використовувати з’явився шанс сьогодні, іншого у республіки не може бути ще дуже довго.

Відомо, що на початку липня президент України Володимир Зеленський у своєму відеозверненні запропонував президенту Росії Володимиру Путіну провести в Мінську переговори по врегулюванню конфлікту на Донбасі. При цьому український лідер вважає за необхідне залучити до переговорів формат так званої нормандської четвірки. «Компанію для розмови пропоную таку: я, ви, президент США Дональд Трамп, прем’єр Великобританії Тереза Мей, канцлер Німеччини Ангела Меркель, президент Франції Емманюель Макрон», — заявив Зеленський, зробивши при цьому досить серйозний комплімент і білоруському лідерові. Говорячи про місце проведення зустрічі, президент України заявив, що вважає, що «Олександр Григорович Лукашенко з задоволенням прийме нас з вами в Мінську». Подібне звернення до президента Білорусії більшість аналітиків вважають не тільки даниною поваги ролі білоруській стороні для врегулювання конфлікту, а й демонстрацією того, що нова київська влада вирішила налагодити відносини з офіційним Мінськом. Тим більше, що до цього моменту Олександр Лукашенко показував своє вельми неоднозначне ставлення до ситуації в політичному житті південного сусіда.

Варто нагадати, що нинішня позиція керівництва Білорусії по відношенню до того, що відбувається в останні місяці на Україні двояке. З одного боку, не можна говорити, що Лукашенко виявився радий тому, що на пост президента був обраний саме Зеленський, а колишній український керівник Петро Порошенко не просто програв, але і став все більше скочуватися на політичне дно. Це пов’язано з тим, що білоруський лідер за роки, що минули з початку українського кризи, зумів налагодити досить конструктивні стосунки з тодішньою владою. Мінськ цілком влаштовувала ситуація, яка склалася на Україні і в україно-російських відносинах. Це можна було бачити як в економічній, так і політичній сферах.

Наприклад, на тлі збільшення кількості заборон на постачання нафтопродуктів з Росії, Білорусія поступово стала займати на українському ринку ніші, що звільнилися. У 2018 році частка деяких видів білоруських нафтопродуктів тут становила за різними видами від 40% (дизпаливо) до 80% (бензин). Тому не дивно, що за останні роки український ринок став для білоруської нафтопереробки одним із стратегічних. За офіційними даними, в 2018 році республіка експортувала на Україну 3,16 млн тонн нафтопродуктів, а всього на частку українського ринку довелося 26,5% білоруського експорту цього виду продукції. Тому на будь-які негативні зміни в даному сегменті двосторонньої торгівлі в Мінську дивляться з великим побоюванням. Тим більше, що за останні місяці білоруські влади отримали з України кілька досить тривожних сигналів. Наприклад, незважаючи на запроваджувані з боку Росії заборони на постачання нафтопродуктів, в Києві не тільки не побажали збільшити імпорт з Білорусі, але і, навпаки, приступили до пошуку альтернативних ів. Згідно з наявною інформацією, в 2019 році Мінськ продовжив втрачати український ринок нафтопродуктів з-за того, що місцеві компанії почали переорієнтацію на імпорт бензину з Литви. Більш того, в білоруській столиці не можуть не знати, що Володимир Зеленський пов’язане з бізнесменом Ігорем Коломойським, у якого є свої інтереси в «нафтянці» (наприклад, він контролює «Укрнафту», для якої білоруські експортери є прямими конкурентами). У зв’язку з цим, як вважають експерти, якщо Мінськ не зможе знайти підходи до новому українському керівництву, можливості Білорусії з постачання нафтопродуктів південному сусідові можуть серйозним чином ускладнитися.

Враховуючи все вищесказане, а також ряд інших економічних і політичних моментів, білоруському керівництву в якості президента України був набагато вигідніше Петро Порошенко, якого в Мінську і робили ставку. Досить згадати, що незадовго до українських виборів Олександр Лукашенко заявляв, що «президентом буде Порошенка». «Абсолютно точно. Він ще не сказав останнього слова, почекайте. Петро Олексійович збереже свою посаду», — підкреслив білоруський лідер 1 березня під час «Великої розмови» з представниками ЗМІ та громадськості. Пізніше, напередодні другого туру, він і зовсім закликав українців голосувати за Порошенка, відзначаючи, що «навіщо голосувати за людину, в якому ти не впевнений». Однак буквально через короткий проміжок часу риторика білоруського лідера різко змінилася, і спочатку Лукашенко заявив, що «актор може бути президентом», а після перемоги Зеленського у своєму привітанні зазначив, що діяльність нового керівника держави «буде сприяти процвітанню України, встановленню миру і громадянської злагоди».

При цьому аж до теперішнього моменту в Мінську все ще були розчаровані і розгублені підсумками голосування. Це підтверджується в тому числі і тим, що на інавгурацію Зеленського Лукашенко не поїхав. У той же час, коли в 2014 році на посаду вступав Порошенко, в самий розпал конфлікту України і Росії, білоруський лідер приїжджав у Київ.
Крім того, варто відзначити, що між Зеленським і Лукашенко досі не відбулося жодної особистої бесіди, в той час як нинішній президент України вже поспілкувався по телефону з Володимиром Путіним. В білорусько-українських відносинах поки все обмежується контактами на рівні дипломатичних відомств. Все це як прямо, так і побічно свідчить про те, що в Мінську все ще не вибрали генеральну лінію поведінки з новими київською владою і чекають виборів у Верховну раду. По всій видимості, керівництво Білорусі не просто чекає першого кроку з боку Зеленського, але і хоче упевнитися в тому, що він зможе зміцнити свою владу за рахунок парламенту. Тільки після цього білоруська влада почнуть вибудовувати з ним більш-менш зрозумілі відносини.

З іншого боку, нинішня позиція офіційного Мінська базується на тому, що взаємини між Києвом і Москвою в осяжному майбутньому не налагодяться, а значить, у Білорусі є всі шанси і далі продовжувати використовувати українсько-російські протиріччя у своїх інтересах. Незважаючи на те, що Олександр Лукашенко неодноразово висловлювався за те, щоб у південного сусіда нарешті запанував мир, а його країна тільки страждає із-за того, що там відбувається, існуючий стан справ в певній мірі влаштовує Мінськ. Це пов’язано не тільки з економічними проблемами українсько-російських відносин, які, зокрема, дозволяють Мінську заробляти на реэкпорте продукції в ці країни, але і з політичними вигодами від української кризи. Так званий мінський процес, який перетворив білоруську столицю в центр мирних переговорів, останнім часом практично втратив свою міжнародну значимість. Прийняті Мінські угоди при Порошенком фактично виявилися заблоковані, що негативно позначилося на іміджі Білорусії як головної переговорної майданчики. В результаті почали з’являтися пропозиції переглянути не тільки формат переговорів, але і місце їх проведення. В гонку включилася навіть Словаччина, глава МЗС якої Мирослав Лайчак заявив про готовність Братислави замінити Мінська в якості місця для зустрічі в «нормандському форматі».

Те, що відбувається, не може не турбувати офіційний Мінськ, де хочуть не тільки зберегти за собою роль організатора переговорів, але і розширити свою роль у формуванні регіональної безпеки. У білоруській столиці вже не перший рік говорять про свою ініціативу нового мирного процесу «Гельсінкі-2». З урахуванням того, що всі пропозиції Мінська не знайдено до сьогоднішнього дня серйозної підтримки у світовому співтоваристві, будь-яке погіршення міжнародного статусу Білорусії може остаточно поховати надії керівництва республіки увійти в клуб політичної еліти планети. В цьому плані озвучена ініціатива Володимира Зеленського провести переговори з Путіним в білоруській столиці, запросивши туди лідерів США, Великобританії, Німеччини та Франції, була сприйнята в Мінську з натхненням. Білоруська влада знову отримали шанс на політичні дивіденди, що особливо важливо напередодні президентських виборів, які повинні пройти в країні в 2020 році. На думку ряду експертів, приїзд в столицю Білорусії світових лідерів, з якими у Лукашенка може відбутися особиста бесіда, дозволить де-факто лигитимизировать його політичний режим і зняти частину негативної забарвлення, яка існує у відношенні нього на Заході. При цьому, навіть якщо переговори не відбудуться, сам факт пропозиції провести їх в Мінську вже продемонстрував всім, що Київ все ще зацікавлений у білоруській майданчику для врегулювання існуючого конфлікту.

Разом з тим необхідно підкреслити, що нинішня ініціатива Зеленського може бути розглянута в Білорусії як спроба Києва зробити крок назустріч Мінську. І це грає тільки на руку білоруським властям як в білорусько-українських, так і білорусько-російських відносинах. У першому випадку Лукашенко виявляється в більш вигідному, ніж Зеленський, положенні, так як в ролі «прохача» виступив Київ. У другому — білоруські влади завжди можуть розіграти українську карту в своїх відносинах з Москвою. Однак у будь-якому випадку для того, щоб використовувати з’явився шанс, білоруському лідерові буде необхідно особисто зустрітися з Володимиром Зеленським. Тому навряд чи Олександр Лукашенко відмовиться від надійшов йому запрошення восени взяти участь у Другому форумі регіонів України і Білорусії в Житомирі. До цього часу стане зрозуміла політична розстановка на Україні і ставлення до неї з боку Росії, що дозволить білоруському лідерові приїхати на форум зі своїми конкретними пропозиціями.

В цілому, як вважає більшість аналітиків, якщо не відбудеться яких-небудь непередбачених ситуацій, Київ і Мінськ продовжать розвиток двосторонніх відносин, так як це вигідно обом сторонам. Білорусія бачить необхідним збереження і розширення присутності на українському ринку, а також зміцнення своєї посередницької місії у врегулюванні ситуації на Донбасі. Останнє дозволить офіційному Мінську і далі успішно лавірувати у своїй зовнішній політиці, захищаючи власні економічні і політичні інтереси. При цьому в білоруській столиці розуміють, що для здійснення своїх цілей доведеться зробити чимало. У тому числі домовитися з новими олігархічними групами впливу в Україні, для чого вже сьогодні необхідно налагодити прямі контакти з новим президентом і його оточенням.

У той же час Києву не менше важливі спокійні ділові відносини з Мінськом. В даному випадку мова йде не тільки про економічні відносини, але і в питаннях політики і оборони держави. Білорусь неодноразово заявляла, що з її території Україні нічого не загрожує. Це, у свою чергу, в умовах безперервної у Києві істерії про можливу «агресії» з боку Росії дозволяє українським політикам поки не думати про білоруському напрямку. Про це казав попередній президент України, про це рано чи пізно скаже і новообраний. В придуманих київськими політиками умовах існування «російської загрози» Києву вигідно мати хороші відносини з Мінськом і не захоплюватися «киданням каменів» в бік Лукашенко. Саме на цьому в найближчому майбутньому і буде продовжувати грати президент Білорусії в пошуках додаткових політичних та економічних дивідендів.