Навіщо Туреччини російські ЗРК

Закупівля Анкарою С-400 викликає більше питань, ніж відповідей

В тому, що одна країна купує в іншої комплект оборонної зброї для захисту свого повітряного простору, немає нічого незвичайного. Проте вже кілька місяців Вашингтон в ультимативній формі намагається змусити турецьке керівництво відмовитися від угоди щодо купівлі. Нібито країна НАТО не повинна зв’язувати себе якими-небудь угод у військово-технічній сфері з Росією.

Багато політики і політологи вселяють обивателю, що нова холодна війна навряд чи повториться, на ділі стратегічна стабільність в світі піддається все більшим випробуванням. Досягнуті насамперед між США і РФ договори і угоди в області скорочення ракетно-ядерних і інших озброєнь опинилися на межі зриву, потребують оновлення та продовження строків їх дії. Росія змушена реагувати на вдосконалення систем озброєння США, розширення НАТО на Схід, розміщення в Європі американських військових об’єктів і створення європейської ПРО, обмежувальні санкції Заходу і т. д.

В цих умовах закупівля Туреччиною зенітних ракетних комплексів (ЗРК) С-400 розглядається у Вашингтоні і Брюсселі мало не як зраду. Формальним аргументом США у вимозі скасувати цю угоду є нібито несумісність російських ЗРК зі стандартами НАТО та можливі проблеми з безпекою в повітряному просторі альянсу. «До кінця першого тижня червня 2019 року Анкара повинна скасувати багатомільярдну угоду з Росією і замість цього купити американську систему ПРО «Петріот», або їй загрожує виключення з програми спільного з США проекту з виробництва винищувачів-бомбардувальників F-35, введення американських обмежувальних санкцій і відповідна реакція з боку НАТО», – заявили в Держдепі.

Турецька влада поки не піддаються шантажу Вашингтона і, за деякими відомостями, навіть направили на навчання в Росію першу партію своїх військовослужбовців. У той же час говорити про остаточне рішення Анкари по С-400 передчасно. Під тиском США або при більш вигідному пропозиції своїх союзників по НАТО Реджеп Тайіп Ердоган може піти на розірвання угоди.

Рішення Анкари по С-400 пояснювалося військовою необхідністю, а було прийнято з політичних міркувань. Президент Туреччини спробував з максимальною для себе вигодою розіграти протистояння Москви і Вашингтона і в якійсь мірі створити у себе альтернативу натовським системам ППО.

Сьогодні в повітряному просторі Туреччини немає скільки-небудь серйозних потенційних або ймовірних супротивників з числа суміжних держав. За останні роки ВПС і ППО Туреччини та їхні сателіти з числа сирійської збройної опозиції і радикальних ісламістських угруповань збили лише кілька літаків, вертольотів і безпілотників ВПС Сирії і Росії. Наступні домовленості між Анкарою і Москвою про співпрацю в рамках Астанинського процесу і розподіл сфер впливу в Сирії звели нанівець можливі нові порушення повітряного простору Туреччини з боку ВПС Сирії або РФ. Та й важко припустити, що Анкара зважиться використовувати С-400 проти країни – постачальника цих ЗРК або її регіонального союзника в Дамаску.

Конкуренція і суперництво Анкари з Тегераном у боротьбі за лідерство в мусульманському світі, вплив у Сирії та регіоні навряд чи можуть привести до відкритого збройного конфлікту між ними. Влада Туреччини та Ірану реально оцінюють свої сили і розуміють, що відкрите збройне зіткнення може призвести до зміни їх правлячих режимів і еліт. Швидше за все Анкара і Тегеран обмежаться підтримкою протиборчих сил в Сирії і віддадуть перевагу і далі вести там проксі-війну руками своїх сателітів (радикальних сунітських і відповідно шиїтських угруповань).

Напруженість у відносинах Туреччини з Грецією через невирішеність кіпрського конфлікту також не викликає необхідності розміщувати на цьому напрямку системи ЗРК С-400, оскільки Греція є союзником Туреччини з НАТО. Навряд чи є необхідність захищати і повітряний простір Туреччини на грузинському або вірменському напрямку. Грузія – надійний партнер Туреччини в регіоні, а Вірменія – союзник Росії і член ОДКБ.

Залишається лише конспірологічна версія: Ердоган має намір захистити себе від можливих нових спроб збройних переворотів. Пройшли в країні регіональні вибори показали зростаюча недовіра більшості населення Туреччини до правлячої партії – Партії справедливості і розвитку (ПСР) і Ердогану особисто. ПСР програла у двох центрах політичному житті країни: Анкарі та Стамбулі. Тому гіпотетично Ердоган може розмістити ці ЗРК в районах авіабаз, де дислокуються ВПС Туреччини, щоб виключити несанкціонований зліт своїх військових літаків. Може бути, частина цих ЗРК планується виділити для прикриття Анкари і президентського палацу. Ердоган сподівається, що С-400 виявляться надійніше, ніж «Петріот», у справі відбиття потенційних атак підготовлених з допомогою американських інструкторів турецьких льотчиків, до того ж літають на літаках американського виробництва.

Слід враховувати, що навіть при остаточному затвердженні владою Туреччини цієї угоди будуть потрібні значний час і серйозні зусилля з боку турецького військового командування і російських зацікавлених відомств, щоб домогтися постановки на бойове чергування З-400 і їх успішної і тривалої експлуатації. Не так просто буде і створити умови для проживання і навчання турецьких військових на курсах в РФ.

Таким чином, навіть при позитивному рішенні Анкари щодо питання закупівлі в Росії З-400 потрібні значні зусилля з боку турецьких та російських властей щодо реалізації цього, можна сказати, безпрецедентного з політичної і військової точок зору угоди у сфері військово-технічного співробітництва та його подальшого технічного супроводження. Як би не повторилася історія з російськими літаками «Сухий Суперджет – 100», коли за відсутністю необхідних запчастин і сервісного обслуговування мексиканської авіакомпанії довелося розбирати для ремонту незабаром вийшли з ладу машин цілком справні літаки. З 22 закуплених Мексикою в РФ авіалайнерів цього типу до середини 2019 року в експлуатації залишилося лише 15. Як наслідок, від закупівель та експлуатації подібних лайнерів відмовилися практично всі європейські авіаперевізники (Ірландія, Бельгія, Словенія тощо). Під приводом наявності на «Суперджете» комплектуючих американського виробництва Вашингтон заблокував і постачання цих літаків в Іран.