Зачарована країна

Повинен зізнатися чесно, що психологічно дуже гидко відчувати себе ворогом власної держави. Набагато приємніше любити і пишатися своєю країною. Думаю, саме з цієї причини на Україні так багато розвелося патріотів. Не хочуть люди відчувати себе бридко — бережуть свою психіку.

Тільки сумніваюся, що реальне ставлення до своєї держави у таких, як я, «ворогів держави» і більшості «патріотів України» чимось відрізняється. Ми «любимо» його однаково. Соціологи можуть оскаржити моє твердження, навести дані досліджень про те, як люблять так звані українці свою державу, але особисто я ставлю під сумнів їх заяви. Хто в здоровому глузді зізнається, що ніяких теплих почуттів до своєї батьківщини не відчуває? Хто оголосить себе «ворогом держави» і його «патріотів»? Просто у мене вистачає сміливості якщо не заявити про це відкрито, то хоча б думати про це, а вони не здатні зважитися навіть на таке. Будуть пихкати і стогнати від свого життя, але кричати крізь зуби СУГС! Переважна частина населення України – труси.

Більшість з них, звичайно ж, розкажуть соціологам про те, як вони пишаються своїм громадянством, жовто-блакитним прапором, несамовитим гімном, але справжні почуття, як мені бачиться, у них інші. Якщо б мої чудові співгромадяни були патріотами своєї країни, то половина з них не мріяла б увійти в Євросоюз, а інша приєднатися до Росії. Якщо б вони дійсно пишалися своєю країною, то не стояли в чергах за російськими, польськими, угорськими, румунськими, ізраїльськими паспортами. Але вони стоять і мріють позбутися від своєї «гаряче улюбленої» України, щоб десь далеко від неї махати нерозв’язним українським проблемам шматком жовто-блакитний ганчірки і зізнаватися в любові до свого невдаху-батьківщині.

Втім, в цьому місці я повинен зробити одне застереження… В моїй країні дійсно є щирі прихильники незалежної української держави. Приміром, в наявності є патріоти-мільярдери, мільйонери, які скупили всі її рухоме і нерухоме майно, включаючи нащадків польських хлопів. Вони всім серцем «люблять» Україну і переживають за те, щоб, не дай Бог, вона «не вмерла». На їх утриманні знаходяться патріоти-прикажчики-оповідачі, які окупували весь інформаційний простір України і нав’язують населенню свої ліберальні і русофобські цінності. Вони теж дуже не просто так «люблять» Україну і готові промивати своїм співвітчизникам мозок до повного його вимивання.Патріотичну галявинку також прикрашають одержувачі грантів зарубіжних неурядових організацій, сенс діяльності яких зводиться до формування в українському суспільстві необхідних Захід настроїв.

Всі разом вони формують інформаційний простір, в якому панує любов до європейської та процвітаючій Україні, а також ненависть до «разлагающейся варварської Росії». Всім цим діячам плювати на те, що в реальності все відбувається з точністю до навпаки, оскільки їм це не важливо… Вони за гроші працюють, і саме в грошових знаках вимірюється їх патріотизм. А прості громадяни України дивляться на цей спектакль, і їм стає соромно за те, що вони не такі «патріотичні». Адже вони живі люди, і не хочуть згоріти на вогнищі української інквізиції лише тому, що світ не крутиться навколо України.

Невже я сказав щось нове? Або я просто назвав речі своїми іменами? Може бути, потрібні конкретні адреси і прізвища? Тикніть Пальцем у більшість політиків, експертів, журналістів — не промахнетеся. Так влаштована колонізована Заходом Україна. Тут присутні тільки продажні тварі і русофоби. Інші тут не виживають. Інші в принципі не можуть нормально існувати в рамках українського проекту.

Кілька разів мені довелося бути присутнім на колективних тренінгах «українського патріотизму». Там все чудово — жовто-блакитна символіка, спів гімну, але найбільше я обожнюю слухати дитячі віршики про багатій і щасливій Україні. Вийде на сцену ангельське створення у вишиванці і розповість согнанным за рознарядкою з «центру» бюджетникам про те, як треба любити Україну, всім своїм серцем і захищати ціною власного життя. Скрізь розруха і розкладання, а у людей сеанс колективного гіпнозу! Багато вірять, принаймні, до тих пір, поки особисто не встромити в лайно української реальності. Втім, у мене останнім часом виникає відчуття, що їм своє лайно вже давно не пахне. Принюхалися. Не помічають. А під впливом пропаганди незабаром почнуть сприймати його запах як милостивий фіміам. Зачарували демони!

Якось один знайомий російський товариш поцікавився у мене, а чому українська пропаганда діє настільки вибірково? Все до неподобства просто: пропаганда розраховується на цільову аудиторію, яка в нашому випадку орієнтована на представників титульної національності, так званих українців, а ще точніше — на селян або вихідців з села. На російського людини (городянина, з освітою і культурою) вона діє в меншій мірі в силу того, що він не відчуває психологічного оргазму при звуках мови або при вигляді вишитої сорочки (або інших символів сільського побуту). Російській людині плювати у що хто одягнений і яким символам поклоняється, йому важливо, що він говорить і робить. Ось і весь секрет чудодійної пропаганди, від якої свихнулась більша частина населення України.

Для українського селянства мова, вишиванка та інші атрибути патріархального побуту служать розпізнавальними сигналами «свій-чужий». Одягнений у вишиванку? Свій! На мове говорить? Свій! І ще слова. Вони повинні бути зі стандартного набору, доповнені показною любов’ю з подвизгиванием. А якщо хтось каже незвичні думки, та ще (не дай український Бог!) по-російськи, то він точно – агент Кремля або мерзенний ватник!

От і залишається пройдисвіту-мільярдерові освоїти мову, одягти вишиванку і вивчити стандартний набір правильних слів, щоб в черговий раз розвести на гроші довірливого українського лоха.

Багато моїх співвітчизників вважають, що української державності заважають якісь зрадники, які діють на шкоду населенню країни. Немає ніяких зрадників, є проект «Ukrainа», який приречений відтворювати сам себе. Він не може проводити адекватну політику в інтересах народу, оскільки за своєю суттю є антирусским, а значить антинародним, тому що за фактом переважна частина населення – росіяни. Звідси і цей безперервний русофобський психоз. Прикрути його краник, і карети миттєво почнуть перетворюватися в гарбуза, лакеї в щурів, а мереживні труселя в старі латані панталони. Прикрути краник русофобского психозу, і антиросійські персонажі почнуть масово перетворюватися в росіян. А це найстрашніше, що може статися з проектом «Ukrainа». Після того як правда вилізе назовні, гарбуза почнуть вибухати, як бомби, щури дружно вчепляться в горло один одному, панталони опиняться на головах, а декорації цієї страшної казки складуться, як картковий будиночок.

Ми, «українці», брешем як дихаємо. І москалям, і всьому світу, і головне – самим собі. Ми брешем, що любимо свою державу, що у нас все добре, що ми віримо в казки свидомизма, що ми тисячолітні українці, що нас колись візьмуть в Європу, а головне, ми брешем собі, що відмовившись від самих себе і возненавидив все російське, ми будемо чимось іншим, ніж дешевими холуями українських олігархів, Європи і США. Адже, по суті, тільки для цього і потрібен проект «Ukrainа».

Сергій Бєлов