Скандал навколо обміну полоненими виявив абсурдну форму тимчасової організації влади на Україні. Здається, вона стосується тільки питання обміну полоненими, але насправді проблема ширше – вона стосується управління зовнішньою політикою і країною в цілому.
Отже, давайте згадаємо основних гравців, пов’язаних з обміном.
По-перше, це, зрозуміло, Віктор Медведчук. Той самий Медведчук, який, завдяки набутим численних медіа-ресурсів, доводить, що він – єдина людина, здатний реально домовлятися про повернення полонених. І навіть зумів повернути в Україну Надію Савченко (на горі).
Але ситуація навколо Медедчука абсурдна сама по собі.
Адже його в переговорний процес запросив Порошенко, якого в Росії вважають нездатною домовлятися і який в Україні так жахливо дістав. Той самий Порошенко, який постійно блокував можливість обміну «всіх на всіх». А Зеленський, який обіцяє зробити обмін, обіцяє, одночасно, Медведчука прибрати, хоча Москва явно показує, що переговори повинні вестися з його участю.
Що з цього може бути пояснено тим, що політичну кар’єру Петро Порошенко починав в СДПУ(о) і навіть був обраний за її списком в Раду (в 1998 році діяла норма, відповідно до якої політик міг висуватися одночасно за списком і округом, Порошенко був обраний там і там і відмовився від місця в списку, який просто просунувся). Але після цього багато води утекло…
І ось – останній момент. Медведчук проводить прямі переговори з лідерами невизнаних республік Донбасу і домовляється про безумовне повернення чотирьох українських полонених. Правда здорово? Медведчук – представник України. Він може вирішувати питання на «українському Донбасі», але чомусь не може організувати звільнення, припустимо, Кирила Вишинського.
І – вишенька на торті. Кремль чітко пояснює, що зустріч Зеленського і Путіна відбудеться після початку переговорів з Донбасом. Хто їх може організувати? Дивне питання…
По-друге, це Павло Клімкін, який у відповідь на ввічливий натяк з російської сторони щодо можливого формату повернення українських моряків, у традиційній для нього хамській манері (ну пишатися людина тим, що свідомо порушує дипломатичний етикет) відповів, що Україна сама буде вирішувати (в перекладі на російську – «Порошенко їх не для того на забій послав, щоб з того світу повертати»). Президент дізнається про обмін нотами з ЗМІ.
Чарівна ситуація. Мало того, що українською дипломатією керує людина, яка не підпорядковується президенту… Дивно, що Він не зажадав повернути рідне Курськ… Або оголосити війну. Кому-небудь.
Політичний аспект всього цього зрозумілий – пауза в діяльності органів влади, зумовлена конфліктом між президентом і парламентом. Але мова про інше – напевно і раніше Він займався тим, що блокував мирні ініціативи та обмін полоненими. І тут важливо не те, що робив це як людина президента, а те, що він робив це як глава Мзс. І МЗС йому допомагав.
По-третє, це сам президент Зеленський. Який хоче повернути полонених і припинити війну, але який не хоче мати справи з Медведчуком і не контролює МЗС.
Зате Зеленський контролює СБУ. Причому дійсно контролює – з будівлі магістрату на Володимирській доносяться стогони і крики, в черговий раз потягнувся потік працівників, які не бачать себе в новій структурі.
Маючи контроль над СБУ президент цілком міг би відповісти на звільнення полонених Медведчуком і, наприклад, звільнити того ж Вишинського. Дії суду тут втручатися не треба – просто відкликати сфабриковану справу. Очевидно ж, що навіть призначений під контролем Порошенко суд не зможе задовольнити позов – ну немає в діях Вишинського складу злочину. Але президент і не думає нічого робити.
Зате у Сніговому викрадають колишнього ополченця – на предмет показань у справі про малайзійському «боїнгу». Ніяких особливих показань він дати не може, якщо, звичайно, в Києві не відбувся інтелектуальний прорив і там не розкажуть, як ополченці викрали українську ракету, щоб збити нею з рогатки «боїнг» (те, що саме українська ракета, випливає з опублікованої слідчої групою серійного номера). Вірю, що незрівнянна по тупості комбінація була задумана при Порошенко, але… Який, до біса, обмін, якщо українська сторона продовжує поповнювати обмінний фонд?
Гаразд. Ця схема тимчасова. Потім запрацює нова. Давайте прикинемо – як?
Зеленський проведе через Верховну Раду нового главу МЗС. Тут питання немає – це буде Володимир Пристайко. Кадровий кар’єрний дипломат, здається, має уявлення про свою роботу. Як і всі співробітники Мзс – націоналіст, євроінтегратор і русофоб. Вгадайте з трьох разів, чи допоможе Зеленському МЗС у питанні обміну полоненими? Адже справа не в Порошенку і Климкине… Ще при Кравчуку повелося, що якщо було треба про щось домовлятися з Росією, то бажати це намагалися в обхід Мзс.
З’явиться міністр оборони. Обговорюється призначення Анатолія Гриценка. Що ж, можливо – після президентських і парламентських виборів самостійний політик Гриценко скінчився. Можна і призначити. Як ви думаєте – він буде припиняти вогонь і обмінювати полонених?
Ну і знову ж таки повертаємося до питання про Медведчука. Зеленський хоче вести переговори сам, але домовлятися про переговори потрібно буде через Медведчка або Пристайко. У першому випадку переговори відбудуться. У другому – немає.
Загалом, висновок приблизно такий: Зеленський, зосереджуючи владу в своїх руках, одночасно відрізає собі можливості для переговорів з Донбасом і Росією. Причому ситуація у нього буде навіть гірше ніж у Порошенка – той хоч на якомусь етапі міг вести діалог з Путіним. Причому умовою цього було те, що Медведчук фактично виконував посаду міністра з відносин з Росією, посла в Києві, посла в Москві і посла в Донецьку і Луганську.
Зеленському ж для того, щоб лише почати переговори потрібно, знову таки, посередництво Медведчука. І саме його ставлення до цього посередництва наочно покаже – буде він президентом світу, або президентом світу як Порошенко.
Thanks!
Our editors are notified.