Зеленський проти Путіна: хто встановить на Донбасі світ

На щорічному Пітерському економічному форумі, відповідаючи на питання журналістів з приводу його стосунків з новим президентом України Володимиром Зеленським, президент Росії Володимир Путін сказав, що той сам для початку повинен визначитися для себе він бачить відносини двох сусідніх країн і вже від цього буде залежати як Москва буде сприймати цю саму нову українську владу.

Ухильну відповідь, але іншого у Кремля на сьогодні просто немає. Відсторонення Віктора Медведчука від справ у складі Мінської переговорної групи і фактичне посилення і відкрите випинання в ЗМІ в ній ролі екс-президента України Леоніда Кучми, це очевидний наступ на позиції Москви. Спроба зламу її стратегії щодо повернення її політичного впливу в країні. І Кучмі для цього надані найширші повноваження.

Хто припинить війну на Донбасі?
Саме це питання стане для української політики наріжним на найближчий час. І той, хто «осідлає» цю тему стане в очах українців миротворцем. І саме він отримає колосальні політичні дивіденди, а ще цій людині (або політсилі) люди ще довго будуть прощати багато. Навіть корупцію та неефективне управління економікою. А з цим у нового українського президента, з урахуванням списку його «друзів» і спонсорів вже дуже скоро будуть великі проблеми.

Просуваючи на Україні своїх політичних обранців, Москва підіграє тандему Бойко-Медведчук не тільки в питаннях обмінів полонених, а значить і встановлення миру на Донбасі, але і ще на одному дуже важливому для простих українців газовому фронті. Ціна на газ для населення вже давно стала питанням номер два, і той, хто зможе забезпечити її на прийнятному рівні також отримає масу політичних переваг перед опонентами. У кінцевому підсумку, за задумом, саме це дозволить стати «медведчуковцам» тим самим стрижнем, навколо якого об’єднаються всі противники антиросійського західного вектора розвитку України.

І очевидно, все це не може подобатися Зеленському-Коломойському і не могло не викликати їх відповідних кроків. Причому, тут інтереси прийшов до влади дніпропетровського клану і Вашингтона поки повністю збігаються. Їм ні в якому разі не можна допустити Медведчука в ролі миротворця України і не можна дозволити об’єднати йому проти себе в цій ролі такі різні опозиційні сили.

І вони змогли досягти на цьому фронті значних успіхів.

Дві «об’єднані» опозиції
Так, тепер їх у нас вже дві. Причому тільки на південно-східному» її фланзі. А ще, найімовірніше, за підсумками парламентської виборчої кампанії з’явиться третя і навіть четверта політичні сили, які намагатимуться об’єднати біля себе центр і праве крило українського політичного поля.

Залишимо ці напрями без уваги і зосередимо його на розборках між тими, хто волею долі був відсунутий від влади і загнаний на задвірки українського політикуму. За логікою подій їм треба сьогодні відкинути свої політичні амбіції, об’єднати зусилля і намагатися зламати хребет побудованим за п’ять років Петром Порошенком державного монстра, де у них немає ніякого політичного майбутнього.

Але це за логікою, а що ми бачимо в реальності? Ще рік тому до цього двоєдиний Оппоблок розколюється на дві частини. Причому одну з цих частин жорстко пресують з Москви підводячи його під економічні санкції нарівні з іншими українськими політиками, развязавшими війну на Донбасі і яка затіяла політичну і економічну війну з Росією. Головним яблуком розбрату тут стала підтримка Петра Порошенка, і просування його, яка скомпрометувала себе перед заходом і Україною і тим самим такою зручною для нових планів Москви, кандидатури.

І цей план, багато в чому завдяки діям вилкуловцев був зруйнований. Але бог з ним, що було, то було. Потрібно дивитися в майбутнє і рухатися далі.

Але, не тут то було. Минулого тижня відбулося два ключових для «південно-східної» опозиції довгограючих події. Перше, зрив переговорів двох «оппоблоков», а друге, як наслідок першого – об’єднання ахметовско-вилкуловской його частини з керсеско-трухановским «Довіряй справах», за яким вже майже відкрито стоїть нинішній сірий кардинал української політики Ігор Коломойський.

Так, ахметівське крило «оппблока» відверто шантажировало своїх партнерів і вимагало у бойковцев третю частину партійного списку. Але хіба кого-то в політиці можна здивувати таким шантажем? Це поведінка тут абсолютно нормальне. При цьому, звичайно ті вели паралельні переговори з Кернесом, як власне робили це, за їх власними словами і медведчуковцы.

А тому офіційне звинувачення своїх партнерів в лукавстві, виглядає м’яко кажучи, як гарна міна при поганих результатах гри. Колишні партнери банально не поділили свої майбутні ще не досягнуті успіхи, яких вони при такому розкладі можуть ніколи і не досягти. І судячи за кулуарною інформацією, цим самим вони дуже засмутили «шефа» українського кремлівського напрямки Владислава Суркова.

Тим часом, не добившись потрібного результату з Бойко-Медведчуком, друга частина Оппоблока (разом з «нашими» Євгена Мураєва) дала зелене світло запасного варіанту і об’єднала свої сили з Кернесом і Трухановим, ніж фактично поховали на даному етапі плани по формуванню тієї самої давно очікуваної «південно-східної» об’єднаної опозиції на Україні.

Коломойський, як він вже неодноразово доводив, майстер політичних ігор. І дуже схоже, що і на цей раз він зміг переграти Кремль. Це не означає, що положення остаточне і безповоротне. Скоріше це просто демонстрація своїх можливостей і запрошення Москви до переговорів, але на інших, менш зручних для неї умовах і з урахуванням інтересів партнера».