Тому, що новий президент України Володимир Зеленський чи не з першого дня свого владарювання веде себе, як президент старий – Петро Порошенко, в країні вже ніхто не дивується. Всі давно зрозуміли, що Зеленський – це просто «Порошенко-лайт».
Варіант Порошенко №2 – колишній «фюрер нації», тільки без постійно збудженої нарванности, відвертої упоротости і екзальтованої оголтелости політичного невменяшки, сильно налегающего на спиртне для більш повного розкриття ораторського таланту. Наприклад, Порошенко вже назвав з трибуни мітингу «выбляд…мі» своїх співгромадян, які його ненавидять, а Зеленський поки до цього не дійшов. Але впевнено йде до цього, бо розчарування в ньому, повільно, але впевнено і прискорено переростає в люту ненависть. Як і у випадку з «президентом світу Порошенко». На нього теж наділялися в 2014 році, тому що він обіцяв світ в Донбасі. А Порошенко, прийшовши до влади і обдуривши виборців, підтримав «кривавого пастора «Олександра Турчинова, який послав армію проти власного народу в АТО, і теж віддав наказ військовим прасувати Донбас. За неповні 5 років президентства Порошенко ненависть до нього вилилася у 73% голосів за Зеленського. Причому люди голосували не стільки за «хлопчика Зелю», скільки проти «бариги Пороху». Але «хлопчик», по ходу, нічого не зрозумів, відсотки підтримки запаморочили йому голову, і він пішов по шляху «дядька бариги». Сьогодні рейтинг його партії «Слуга народу» («СН») падає з кожним днем, а що люди говорять про новий, як виявилося, боягузливий і нерішучого президента, так ось відразу в пристойному товаристві й не вимовиш. А ненависть – страшна штука: її тільки спусти з повідця, і вона наростає, як сніжний ком, здатний розчавити будь-якого.
І зараз народ, який не хоче бути «шумерської нацією», політичне середовище з прихильників і супротивників Зеленського і навіть експертне співтовариство і намагаються з’ясувати найголовніше питання сучасної України, бо від відповіді на нього залежить доля країни, майбутнє її громадян. Ось це питання з розшифровкою: коли Зеленський йшов у владу, він хотів щось змінити, але йому не дали і зараз не дають це зробити або ж він спочатку готувався і приводився до влади зовнішніми кураторами і спонсорами режиму як полегшений варіант Порошенко? Тобто він – такий же, як і Порошенко, безропотный виконавець чужих зовнішніх замовлень щодо України, але тільки без крові жителів Донбасу і сліз інакомислячих на фалдах м’ятої пиджачишки, або ж надія країни? Він реально думає країні і її інтересах або, як це прийнято у постамайданных вождів з 2014 року, піклується лише про свою калитці, яка і пухне баблом від сидіння в першому кріслі країни?
Погодьтеся: для понівеченої та поставленої на межу виживання країни це далеко не просте питання. І сьогодні він знову зосередився на головній проблемі – світу в Донбасі. Іншими словами, готовий Зеленський домагатися світу на південно-сході будь-яку ціну, аж до втрати президентського поста, як він обіцяв у інавгураційній промові, або це була марна і прекраснодушная, як кажуть тінейджери, «дрысня», камуфлюється справжні плани і випускає пару невдоволення в свисток і базікання. За короткий час свого президентства Зеленський встиг повихлять і в цьому питанні. Спочатку він виступив за відмову від «Мінських угод-2» («Мінська-2»), схвалених та погоджених в так званому «нормандському форматі» (Україна, Росія, Німеччина і Франція) і запропонував якийсь новий формат – при посередництві ще і США з Великобританією. За словами Зеленського, і угоди, і формат застаріли, не приніс бажаних результатів, а значить, їх місце в брухті. Потім у Парижі і Берліні на зустрічі з лідерами цих країн Зеленському, схоже, пояснили, хто кому Рабинович, і він виступив затятим прихильником безумовного виконання «Мінська-2». Більш того, сталося навіть розведення сил у Станиці Луганській, як і наказував «Мінськ-2». А останній раз про те, що він життя покладе за мінські домовленості, Зеленський в інтерв’ю «Deutsche Welle» сказав буквально 5 липня цього року. На його думку, наступним кроком до встановлення миру в Донбасі після успіху у Станиці Луганській повинна стати чергова зустріч тристоронньої контактної групи (ТКГ), демонтаж бетонних споруд з обох сторін лінії розмежування і обговорення питання про обмін військовополоненими.
Потужно? Так. Але ось новий виверт. Вже 8 липня Зеленський звернувся до президента Росії Володимира Путіна з пропозицією зустрітися у Мінську. Особисто, але за посередництва Сполучених Штатів, Великобританії, Німеччини та Франції. Тобто з участю Дональда Трампа, Терези Мей, Ангели Меркель і Еммануеля Макрона. «Треба поговорити? Треба. Давайте обговоримо, чий Крим і кого там немає в Донбасі», – навіть з’єхидничав президент України у своєму відеозверненні.
І це – однозначно крок на «похорон» раніше схваленого навіть Радбезом ООН «Мінська-2». По-перше, тому, що цей документ чітко окреслює виконавців і гарантів виконання узгоджених пунктом. І ніяких США з Великобританією там немає. Для Зеленського і всіх інших недалеких з його близького оточення, які, мабуть, таки не читали документ. Вкотре дослівно і повністю цитую його:
«1. Негайне і повне припинення вогню з 00 год 00 хв. (київський час) 15 лютого 2015 року.
2. Відведення всіх важких озброєнь обома сторонами на рівні відстані в цілях створення зони безпеки шириною щонайменше 50 км одна від одної для артилерійських систем калібру 100 мм і більше, зони безпеки шириною 70 км для РСЗВ і шириною 140 км для РСЗВ «Торнадо-с», «Ураган», «Смерч» і тактичних ракетних систем «Крапка» («Точка У»):
для українських військ — від фактичної лінії зіткнення;
для збройних формувань «окремих районів Донецької та Луганської областей України (ОРДЛО)» — від лінії зіткнення згідно з Мінським меморандуму від 19 вересня 2014 року.
Відвід важких озброєнь повинен був початися не пізніше другого дня після припинення вогню і завершитися протягом 14 днів.
3. Моніторинг та верифікацію режиму припинення вогню і відведення важких озброєнь з боку ОБСЄ із застосуванням технічних засобів.
4. Початок діалогу про модальності проведення місцевих виборів у відповідності з українським законодавством і Законом України «Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей», а також про майбутнє режимі цих районів на підставі зазначеного закону. Прийняття Верховною радою України постанови з зазначенням території, на яку поширюється особливий режим, відповідно до цього закону на основі лінії, встановленої в Мінському меморандумі від 19 вересня 2014 року.
5. Прийняття і вступ в силу закону, що забороняє переслідування і покарання осіб, які брали участь у конфлікті.
6. Звільнення і обмін всіх заручників і незаконно утримуваних осіб на основі принципу «всіх на всіх».
7. Забезпечення безпечного доступу, доставки, зберігання та розподілу гуманітарної допомоги нужденним на основі міжнародного механізму.
8. Відновлення соціально-економічних зв’язків з територіями, включаючи виплату пенсій та інших виплат населенню, відновлення оподаткування в рамках правового поля України.
9. Відновлення повного контролю над державним кордоном з боку уряду України у всій зоні конфлікту, яке повинне було початися в перший день після місцевих виборів і завершитися після всеосяжного політичного врегулювання (місцеві вибори в окремих районах Донецької та Луганської областей на підставі Закону України конституційна реформа) до кінця 2015 року за умови виконання пункту 11.
10. Виведення усіх іноземних збройних формувань, військової техніки, а також найманців з території України під наглядом ОБСЄ. Роззброєння всіх незаконних груп.
11. Проведення конституційної реформи на Україні і вступ в силу до кінця 2015 року нової Конституції, яка передбачає в якості ключового елемента децентралізацію (з урахуванням особливостей окремих районів Донецької та Луганської областей, узгоджених з представниками цих районів), а також прийняття до кінця 2015 року постійного законодавства про особливий статус окремих районів Донецької та Луганської областей. (Особливий статус «окремих районів Донецької та Луганської областей» повинен був, зокрема, передбачати:
звільнення від покарання, переслідування і дискримінації осіб, які брали участь в конфлікті;
право на мовне самовизначення;
участь органів місцевого самоврядування у призначенні голів органів прокуратури і судів;
державну підтримку соціально-економічного розвитку територій;
сприяння центральних органів влади транскордонного співробітництва територій з регіонами Російської Федерації;
створення загонів народної міліції за рішенням місцевих рад з метою підтримання громадського порядку).
12. Узгодження питань, що стосуються місцевих виборів, з представниками окремих районів Донецької та Луганської областей у рамках тристоронньої Контактної групи. Проведення виборів при моніторингу з боку БДІПЛ ОБСЄ.
13. Активізація діяльності тристоронньої Контактної групи, в тому числі шляхом створення робочих груп по виконанню відповідних аспектів Мінських угод».
Все, кінець цитати, і де тут, скажіть на милість, нові посередники з Вашингтона чи Лондона? Немає їх.
Зате чітко сказано, що домовлятися напряму мають Київ, Донецьк і Луганськ. Вони – головні виконавці «Мінська-2», а решта «нормандці» – Москва, Париж і Берлін – уважно дивитися, щоб виконання домовленостей було гарантовано.
І те, що колективний Захід, навмисно виправдовує невиконання «Мінська-2» тим, що його нібито не виконує Росія, нібито «агресивно вторглася в Україну, – це всього лише геополітичні маніпуляції і спекуляції, ніякого прямого відношення не мають до тексту документа. Так, Росія допомагає самопроголошеним ЛДНР в Донбасі. Але й Захід стоїть за київським режимом і забезпечує його всім необхідним – від коштів до озброєння. Так що в питанні допомоги Донбасу, воюющему з Києвом, між Росією і Заходом рахунок 1:1. Але «Мінськ-2» може сильно переформатувати Україну, змусивши її відмовитися від агресивної русофобії. І ось це-то і не входить в плани Заходу, якому, як і Києву, «Минрск-2» – кістка в горлі. Особливо США, яким русофобська Україна вигідна як гострий цвях у очеревину і Росії, і ЄС.
По-друге, – і це важливо – пропозиція Зеленського однозначно відкладає та «Мінськ-2», і. отже, світ у Донбасі на зовсім вже невизначений час. Бо зібрати в Мінську всіх зазначених Зеленським «товаришів» практично неможливо. Навіть Путін – президент Росії, якій теж вигідний «Мінськ-2», бо утихомирює буйного сусіда – Україну, поки не готовий до нового формату від Зеленського. «Я поки не готовий відповідати, це абсолютно новий формат. Це нова ініціатива. Безумовно, вона буде розглянута, але поки не можу дати якусь реакцію», – сказав Дмитро Пєсков, прес-секретар Путіна.
А про мадам Мей, яка взагалі скоро покине світ великої політики, або про месьє Макроне з містером Трампом, які кожну секунду підкреслюють свою крайню зайнятість, і говорити не доводиться. І кожного з них свої резони. І зібрати їх разом для обговорення справ України – це утопія. Або навмисна спекуляція і маніпуляція, покликані «замилити» відкласти. Засунути в довгий ящик рішення проблеми.
Ні, Мей або її замінник (-ца), Макрон Трамп і Путін могли б поспостерігати за тим, як Зеленський в Мінську засуджує з лідерами ЛДНР Денисом Пушилиным і Леонідом Пасічником проблеми світу. Але це – не «Мінськ-2». Друге: потрібні нові привабливі та забійні видовища, гідні сильних світу цього. Наприклад, за переговорами з клітки, схожою на лаву підсудних, могли б дивитися застрельщики війни – Турчинов, Порошенко, Арсеній Яценюк, Андрій Парубій та інші більш дрібні «яструби війни» у генеральських погонах і з депутатськими мандатами. І якщо Путін, як мені здається, за такий «антураж», ведучий до світу, то інші – явно проти.
Так що Зеленський, повторюю, однозначно «ховає» «Мінськ-2». І тепер важливо пояснити ще деякі моменти: це звична для Зеленського передвиборна риторика «і вашим, і нашим», яка зберігає широку електоральну підтримку (так вважають у штабі «хлопчика Зе»), або ж його примушують це зробити і відмовитися і від «Мінська-2» і від світу в Донбасі? Якщо так, то що прийде на зміну попередніх домовленостей і скільки ще триватиме війна, разоряющая Україну?
Ні, є ще один варіант: Росія і Захід за спиною України домовилися залишити її в спокої і викликати Зеленського в Мінськ, щоб він там не повідомив про своє, але такому важливому для країни рішення. Але це, як мовиться, навряд чи. Тому що для Заходу це фіаско, не дає, до того ж, відповіді на питання, а навіщо тоді треба було затівати всю цю криваву авантюру на «евромайдане-2014, скидати законну владу і починати війну, за яку карати санкціями Росію?
Thanks!
Our editors are notified.